#‎ЯНеБоюсьСказати: що робити з цим болем?

Ми навіть не уявляємо, який біль існує навколо, яка кількість насильства трапляється з дітьми у школах, таборах, скільки жінок це пережили, і жодна статистика цього не покаже, говорить психолог Світлана Ройз про важливість акції ‪#‎ЯНеБоюсьСказати.

За чотири дні флешмобу користувачі соцмереж опублікували тисячі відвертих і шокуючих історій про зґвалтування і домагання, історії про приниження і страх.

ВВС Україна з’ясовувала, які наслідки може мати акція настільки масових і таких болючих зізнань, і як захистити себе від негативу.

Не носити в собі

"Якщо мовчати, то значить цього немає, якщо цього немає, то з цим і не треба боротись", - каже психотерапевт Євген Тичковський.

"Психологи підтримують ідею, що говорити про біль краще, ніж носити його в собі. У класичній терапії вважається, що із незціленого травматичного досвіду виростає 90% психосоматичних захворювань, тому те, що висловлене, стає менш травматичним", - розповідає пані Ройз.

Пан Тичковський сподівається, що, можливо, розголос про такі випадки дозволить притягнути до відповідальності злочинців, які до цього залякували своїх жертв: "Гвалтівник залякує і шантажує жертву: "Мама дізнається, сусіди, з тобою ніхто не дружитиме". Люди не говорять, бо відчувають провину і сором. Це і є стримуючим фактором. Якщо торба розв’язалася, і жінки почали говорити, то нехай говорять".

Одним із завдань терапії, кажуть експерти, це переконати жертву – її провини у тому, що сталося, немає.

Важливо зрозуміти те, що жертвою насильства може стати будь-хто, від цього не захищений абсолютно ніхто - від дітей до 80-річних бабусь, безробітних і дружин політиків, говорить голова громадської організації "Фундація "Гармонізоване суспільство" Наталія Грищенко.

У них вже 10 років працює гаряча лінія, куди можуть звертатися жертви насильства.

"На дні"

"Мені було погано. Я не могла це читати. Навколо і так багато негативу. Допомога і співчуття виховуються не такими методами", - змальовує свої почуття після прочитаного у Facebook Вікторія Яскевич.

Експерти попереджають про іншу сторону акції ‪#‎ЯНеБоюсьСказати – люди, які читають про травми інших, травмуються самі. Витримати таке дуже важко.

"Наш мозок влаштований так, що ми у собі відтворюємо всі розказані нам історії, переносимо цей досвід на своє життя", - розповідає пані Ройз. Тому з такою інформацією треба бути дуже обережними і пам’ятати - з якими б складними долями ми не стикалися, у кожного вона своя власна.

Неможливо спрогнозувати, для кого всі ці прочитані історії залишаться просто неприємним моментом, кого зроблять обачнішими, а для кого це буде ще одна травма.

"Люди пішли на саме дно своїх спогадів. У когось вистачить сил відштовхнутись і піти далі. Це може бути досвідом звільнення. Але хтось на цьому дні і залишиться. Цей флешмоб вибухнув зараз, бо наше суспільство перебуває у стані хронічної травматизації, коли будь-яка іскра може спричинити пожежу. Люди втомилися і вигоріли", - описує вплив акції пані Ройз.

Вона каже, що після подій останніх двох років і після таких флешмобів психологічна допомога потрібна всій країні.

За її словами, на Заході експерти працюють не тільки з тими, хто пережив травму, а й зі свідками і з тими, хто просто чув про це.

Чому засуджують і висміюють

‪Акція #‎ЯНеБоюсьСказати спровокували хвилю дискусій і дуже різні реакції в соцмережах - від підтримки і співчуття до несприйняття і засудження.

Захисною реакцією на стрес психологи називають те, що над історіями про насильство сміються і їх обезцінюють.

"Людина робить вигляд, що її це не стосується, намагається відвернутися, а жінки, які кажуть не нийте - це жінки які бояться самої теми. Під дією стресу ми показуємо свою глибину - хтось глибину зрілості, а хтось глибину поразки", - вважає Світлана Ройз.

Чим більше зрілості у людини, тим більше вона готова підставити плече допомоги. Люди, які пережили насильство і поділилися цим, потребують не жалості, а підтримки і поваги.

"Негативний аспект флешмобу це той, що люди об’єднуються з досвідом жертви і агресора. І вони починають поводитися агресивно. Те, що потрібно всім цим людям, які і критикують, і не критикують – це повага. Не жалість. Їм треба сказати: я поважаю твій біль, мені шкода, що це з тобою було, але ти можеш жити далі", - каже психолог.

Шукаймо гарні новини

Що робити після такого валу негативу і агресії? Експерти радять: на одну негативну новину треба знаходити п'ять позитивних, саме тоді буде баланс. Тому, можливо, саме зараз час вийти з Facebook і перестати читати новини.

Також варто згадати п'ять людей, на яких ви можете покластися у складні часи. Це допоможе вашій підсвідомості, ви відчуваєте себе захищеним.

"Треба повернути собі відчуття теперішності, бо люди, які це пишуть, занурюються у минуле. Зараз дуже важливо зробити щось для свого тіла – з’їсти щось солодке або солоне, повернути відчуття смаку. Краще солодке, щоб включилися дофамінові рецептори", - радить пані Ройз.

Друга порада: дати тілу навантаження - бігайте, присідайте, танцюйте.

Психологи сподіваються, що ще однією реакцію на подібні флешмоби стануть глибинні зміни у суспільстві – люди більше звертатимуться за професійною допомогою, дзвонитимуть до служб довіри, більше ділитимуться з рідними і друзями, можливо, змінять підхід до виховання дітей.

Ще одним гарним знаком буде навчання самообороні.

"Мені здається, що флешмоб #ЯНеБоюсьСказати був потрібен ще й для того, щоб ми всі були уважнішими. Щоб, ставши свідком чогось подібного, не відверталися у транспорті, чи не відводили очі на вулиці. Уточнювали у дітей, чи знають вони людину, яка їх кудись кличе або веде. Щоб не ховали погляд. Щоб було не просто "Я не боюся сказати", а ще й "Я не боюся втрутитися", "Я не боюся допомогти", "Я не боюся врятувати", - підсумувала для себе акцію #‎ЯНеБоюсьСказати користувач Facebook Тетяна Власова.

За минулий рік на гарячу лінію жіночого правозахисного центру "Ла страда" надійшло більше 9 тис. дзвінків скарг, 95% стосувалися домашнього насильства, 3% сексуального. Лише за перше півріччя 2016 року таких дзвінків було більше 16 тис.