Чи є Папа комуністом?

Через критику ринкової економіки Папа Франциск став улюбленцем лівих і навіть спровокував заяви про те, що він – комуніст. Голова 1,2-мільярдної Католицької церкви назвав капіталізм щонайменше джерелом нерівності – а щонайбільше, вбивцею. Чи справді Папа – червоний радикал, як стверджують його недруги?

Минулого місяця, повертаючись з московського параду на честь Дня перемоги, кубинський лідер Рауль Кастро зробив зупинку у Римі, щоб подякувати Папі Франциску за його роль у відновленні стосунків між Кубою та США.

"Якщо Папа так триматиме, – згодом сказав Кастро, – я знову почну молитися і повернусь до церкви. Я не жартую".

У вересні понтифік викаже зворотну люб’язність – заїде на Кубу дорогою до Сполучених Штатів. Ця американська подорож може виявитись найскладнішим відрядженням його понтифікату.

Приязність Рауля Кастро навряд чи покращить імідж Франциска в очах американських правих, що у своїй масі сприйняли кубинську ініціативу президента Обами з несамовитою люттю.

"Католики (у США) ставляться до цього дуже скептично", – каже Стівен Мур, провідний економіст консервативного дослідницького інституту The Heritage Foundation (Вашингтон), який і сам є католиком.

Раш Лімбо, консервативний радіоведучий (чи, як його часом називають, "шокер") висловився ще відвертіше. Він назвав папську проповідь Франциска Evangelii Gaudium ("Радість Євангелій") "чистим марксизмом".

Американці – найбільш християнська нація західного світу. У США близько 80 млн вірян, хрещених у католицькій церкві; до того ж, католицизм – найчисленніша релігійна конфесія цієї країни.

Більшість вірян вважають своїм героєм Св. Івана Павла ІІ, адже він був таким затятим воїном Холодної війни – натомість, їхнє ставлення до Франциска забарвлене відтінком зради. Хоча рейтинг його підтримки досить високий, особливо серед католиків-демократів, папський візит явно призведе до поляризації думок, і питання "Чи папа – комуніст?" матиме велике значення.

Понтифіки Іван Павло та Франциск походять з дуже різних світів, і це не могло не позначитись на їхньому трактуванні питань економіки та соціальної справедливості.

Більшу частину життя, до обрання папою, Іван Павло прожив під тоталітарними режимами – спочатку це була нацистська окупація Польщі під час Другої світової війни, потім тривале домінування у Польщі сталінізму і радянської влади за часів Холодної війни. Уся його практика як священика та єпископа підтверджувала: комунізм – це ворог.

На противагу цьому, Франциск – тоді він ще звався Хорхе Берґольйо – виріс за правління в Аргентині лідера-націоналіста Хуана Перона.

За словами Остіна Айвері, біографа Папи Франциска, який і сам вивчав теологію в Аргентині, перонізм і досі домінує в аргентинській політиці, хоча це явище важко визначити у традиційних політичних термінах.

"Ця течія – не ліва й не права, – каже пан Айвері. – Вона постала з національного пробудження в Аргентині у 1930-1940 роках і тісно пов’язувалась, першою чергою, з робітничим класом, особливо профспілками". Івері вважає, що ідеї перонізму сильно вплинули на юного Берґольйо.

Хуан Перон (1895-1976)

У двох понтифіків також було дуже різне розуміння "теології визволення" – неоднозначного руху, згідно з яким євангелія зобов’язують церкву першою чергою піклуватися про бідних; це була гаряча тема для латиноамериканських католиків упродовж 1960-х, 1970-х і 1980-х рр.

Іван Павло вважав, що визвольні ідеї спокушають деяких священиків та єпископів, приводячи їх до квазімарксизму і навіть захисту насильницьких дій. Як Папа, він авторитетно критикував теологів визволення.

Хорхе Берґольйо заперечує марксизм, – хоча охоче визнає, що має багато друзів-марксистів, – але приймає багато принципів "теології визволення", поєднуючи їх з тим, що Остін Айвері називає "націоналістичною версією" цього руху, або так званою "народною теологією".

Втім, економічні погляди Івана Павла та Франциска не виходять за межі однієї інтелектуальної традиції, "соціального вчення Католицької церкви". Вперше воно було сформульоване у папському документі 1891 р. під назвою Rerum Novarum, в якому Папа Лев XIII розглянув питання, що постали у зв’язку з "духом революційних змін", який пронісся Європою.

Частково цей документ має на меті спростування комуністичних ідей, з якими були пов’язані ці зміни, але він також піддає критиці певні аспекти капіталізму. Отже, це нетрадиційне поєднання ідей, що не відповідає чіткому розподілу на "правих" і "лівих", властиве політиці наступного століття.

Професор Моріс Ґласман, британський економіст і свого часу близький друг Еда Мілібенда, присвятив католицькому соціальному вченню своє докторське дослідження. Його заінтригувало те, як у ньому заперечуються і праві, і ліві традиційні принципи.

"Тут рішуче спростовується та ідея, що ринок є таким, як він є, – пояснює він. – Заохочується суспільна активність, – те, що тут називається "солідарністю", – задля того, щоб припгинити експлуатацію бідних багатими, але лише певними методами – через профспілки, професійні об’єднання і так звану субсидіарність, тобто децентралізацію влади". За словами Ґласмана, це зовсім не те саме, що комунізм, оскільки "приватна власність підтримується", а "колективізм заперечується".

Ґласман чітко пам’ятає, як після його виступу на нещодавній ватиканській конференції на тему католицького соціального вчення на нього накинувся один американський економіст: "Знаєте, є певний термін на позначення того, про що ви тут розповідаєте, вельмишановний пане професоре чи як вас там. Це називається комунізм. Ви намагаєтесь втрутитись у менеджмент, ви намагаєтесь втрутитись у питання капіталу, ви намагаєтесь втрутитись у ціноутворення. Такі спроби вже були – у Радянському Союзі".

Під час наступної дискусії Ґласмана, на щастя, підтримали Папа та Архієпископ Мюнхенський – який, за дивним збігом обставин, зветься кардинал Маркс.

Безперечно, Франциск інтерпретує католицьке соціальне вчення радикальніше, ніж його попередники. Ще в Аргентині він наполягав, щоб священики дивилися на світ очима бідних і жили посеред них, і привіз цей підхід з собою у Рим.

Evangelii Gaudium – документ, що так роздражнив Раша Лімбо – говорить про те, що нерівність створює "соціальний гріх, який волає до Небес". Папа Франциск також сказав, що безробіття – "наслідок світового вибору, економічної системи, що призвела до трагедії, економічної системи, у центрі якої поставлено ідола на ім’я "гроші"".

Філіп Бут, католик-економіст, що працює у лондонському інституті досліджень вільного ринку Institute of Economic Affairs, вважає, що риторика Франциска близька до поглядів оглядача газети Guardian Поллі Тойнбі та лівого французького економіста Тома Пікетті, чия книжка про соціальну нерівність минулого року стала бестселером.

Він характеризує Франциска як "корпоративіста", прихильного до ідеї "великої держави" і каже, що папські заяви "небезпечні", бо можуть "довести нас до поганої політики".

Відповідь на питання у заголовку – ні. Ліві мають чим захоплюватись у Папі Франциску, а праві мають чим обурюватись, але він – не комуніст.

Утім, схоже, що йому подобається провокувати людей. Скоро він планує оприлюднити енцикліку на тему кліматичних змін, і один священик, обізнаний з її змістом, відгукнувся про неї так: "Дехто (вже й зараз) вважає його марксистом – і це ви ще не чули його думки про довкілля!"