Справжній Мобі Дік: чи нападають кити на людей?

Помста кита чи випадкова трагедія? Минулої неділі канал BBC One показав нове драматичне трактування історії, що надихнула Германа Мелвілла на його класичний роман. Та чи можливо, щоб кити цілеспрямовано нападали на людей?

Кашалоти (різновид китів, описаний у "Мобі Діку" - Ред.) – досить спокійні ссавці; сучасності відомо дуже мало випадків, які б дозволили думати інакше. Вони харчуються здебільшого кальмарами і рідко нападають, хіба що приймуть інших ссавців за тюленів чи іншу здобич.

У книжці 1839 року про походження і життя кашалотів, Томас Біл, хірург, що працював на китобійному судні, писав, що це "дуже полохливі й лагідні тварини, що чимдуж тікають від будь-чого незвичного на вигляд".

Але доктор Річард Беван, зоолог і лектор з Університету Ньюкасла, припускає, що кашалот, на якого нападали, може це запам’ятати:

"Безперечно, окремий кит пам’ятатиме, як його били гарпуном, і може повестися агресивно, якщо побачить загрозу".

"З іншого боку, китобійне судно – це дуже велика загроза, навіть для дорослого кашалота; на мою думку, ймовірніше, що він відступить", - додає науковець.

Втім, у літературі ХІХ століття панує інша думка й неодноразово розповідається про навмисні атаки кашалотів на кораблі. Що зумовило ці напади – загроза, голод чи навіть помста, як у романі Мелвілла?

У 1820 році гігантський кашалот, 26 метрів завдовжки (середня довжина кашалотів – 15 м) здійснив напад на китобійне судно "Ессекс", внаслідок якого воно затонуло. Команда лишилася у відкритому морі у трьох шлюпках (зазвичай їх також використовували у ловлі китів), за тисячі миль від землі.

Самі посеред Тихого океану, моряки мусили обрати курс: чи прямувати до найближчих островів (тисяча миль на захід при супутньому вітрі), чи наважитись на епічну подорож майже у три тисячі миль до узбережжя Південної Америки.

Боячись людожерів, вони вибрали Південну Америку, але так туди й не потрапили.

З 21 члена екіпажу "Ессексу", лише восьмеро були врятовані, провівши у морі понад 80 діб; вони розповіли неймовірну історію голоду, спраги та незбагненного, смертельного відчаю.

Цю безталанну подорож описало двоє членів команди. Розповідь першого помічника капітана Оуена Чейза була опублікована скоро після його повернення додому і набула популярності. Друга розповідь була складена юнгою Томасом Нікерсоном через 50 років після трагедії та не оприлюднена; на диво, її знайшли на горищі будинку в 1960 році, через 80 років після смерті Нікерсона.

Між розповідями є деякі розбіжності, але вони беззаперечно сходяться в одному: історії потоплення їхнього корабля, який раніше називали "щасливим". Його розтрощив велетенський кит.

Почувши цю історію, Герман Мелвілл зустрівся з капітаном "Ессексу" й загорівся бажанням про це написати; так з’явився його класичний роман "Мобі Дік".

Кит Мобі Дік отримав своє ім’я на честь справжнього кита – Моха Діка, якого вперше побачили біля острова Моха, що поблизу чилійського узбережжя, у ХІХ ст. Моряки часто давали прізвиська китам, серед яких найпоширеніші були Том і Дік.

Моха Дік був альбіносом; дослідник Джеремія Рейнольдз описував його як "старого самця колосального розміру й сили… білого, як вовна". Згідно з легендою, він вбив 30 людей і був вкритий шрамами від попередніх спроб вполювати його за допомогою гарпуна; врешті-решт, у 1838 році його вбили.

Кашалоти (у давнину їх ще називали левіафанами), справді сягають неймовірних розмірів. У них найбільші з усіх китів зуби, а живуть вони іноді понад 60 років. Вони можуть занурюватись глибше, ніж всі інші морські ссавці (до 3 км), щоб упіймати свої улюблені глибоководні ласощі – кальмарів.

Але найбільше дивує той факт, що в них найбільший мозок на землі, у певних аспектах складніший, ніж у людей. У корі їхнього мозку набагато більше звивин, ніж у людей; також вони – соціальні істоти, що формують міцні стосунки, лишаються у стабільних соціальних групах і мають постійних супутників впродовж життя.

Доктор Лінді Вейлгарт, науковий працівник факультету біології Університету Далгаузі, що в Канаді, стверджує: "Щоб пам’ятати свої складні соціальні взаємини (родину, далеких родичів, інших членів спільноти), китам потрібна хороша пам’ять".

Таким чином, напад того кита на "Ессекс" цілком міг бути спричинений згадкою про минулі травматичні події.

"Якщо коротко, я вірю, що кашалот здатний на достатній рівень агресії, щоб напасти на корабель, особливо якщо це мати, чиї діти під загрозою", – каже доктор Вейлгарт.

"Відомо, що китолови часто кидали гарпун спершу у китенят, але не вбивали їх, щоб привабити родичів, які спішили на допомогу маляті. Тоді вони вбивали дорослих", – розповідає вона про китоловну практику, яку вважає "особливо жорстокою".

Втім, доктор Беван вважає, що "хоча кити справді мають великий мозок, це більше пов’язано з їхніми здібностями до обробки звуків, аніж з інтелектом у звичному нам розумінні".

Чи відчувають вони емоції, наприклад, жагу помсти, достеменно невідомо. Можливо, кит просто змінив свій напрямок під водою в останню хвилину і ненавмисне врізався у корабель.

Доктор Пер Берггрен, викладач океанології в Університеті Ньюкасла і спеціаліст з морських ссавців, гадає, що це ближче до істини:

"Думаю, ймовірніше, що корабель випадково зіткнувся з китом й утворилася досить велика пробоїна, від якої корабель затонув".

Та у випадку з "Ессексом" дивує саме те, що кит повернувся, щоб завдати другого удару.

Перший помічник Чейз згадував: "Я розвернувся і побачив його… він плив прямо на нас з подвійною швидкістю і десятикратною люттю. Він всім своїм виглядом свідчив, що прагне помсти".

"Бризки розлітались у всі боки від того, як він шалено бив хвостом. Голова стирчала з води приблизно наполовину, і так він приплив до нас і знову вдарив корабель. Той раптово і різко зупинився, так ніби врізався у скелю, і кілька хвилин дрижав, як осінній листок".

Останні дослідження показують, що кити усвідомлюють себе, мають почуття і є розумнішими, ніж ми думали раніше. Вони відчувають біль і страждання – а значить, можуть мати і певні когнітивні здібності; зараз також вважається, що вони здатні відчувати любов.

Хижаків, які б нападали на кашалотів, дуже мало; часом це косатки і зрідка – акули, проте від початку ХVIII ст. найбільшим і найжорстокішим хижаком по відношенню до кашалотів був гомо сапієнс.

У ХІХ ст. китобійний промисел приносив дуже високі прибутки, оскільки китовий жир використовувався в олійних лампах та під час виготовлення свічок і мила. У середині ХІХ ст. на промислі у морі перебували понад 900 китобійних суден, що випливали головним чином з американських портів і перебували у подорожі в середньому три-чотири роки.

У середині ХІХ ст. поголів’я китів стало швидко зменшуватись. Але з винаходом гасу у 1859 р. у Пенсильванії китобійний промисел пішов на спад і на початок Першої світової війни майже повністю зник.

Нині полювання на китів заборонене у більшості світу (хоча досі практикується деякими країнами, такими як Норвегія та Японія), а хвилювання щодо утримання китів у неволі періодично сколихують новини.

Документальний фільм "Чорна риба" про косатку, що утримується в неволі у парку SeaWorld (м. Орландо), привернув увагу до цього парку і проблеми в цілому. Згідно з фільмом, життя у неволі може викликати у китів психотичну поведінку.

Деякі виконавці, такі як Віллі Нельсон і гурт Barenaked Ladies, скасували свої виступи у парку у зв’язку з виходом цього фільму. Втім, SeaWorld опублікував детальне спростування звинувачень з фільму.

Коли перший помічник Старбак проголошує до капітана Агава: "Мобі Дік не женеться за тобто! Це ти, ти нестямно за ним женешся!" – схоже, що він говорить жахливу і невідворотну правду.

Чи навмисне діяв кашалот, нападаючи на китобійне судно "Ессекс" у ніч на 20 листопада 1820 року, ми вже ніколи не дізнаємось. Але чутки про його помсту захопливі й безсмертні.