Шимон Перес: великий миротворець в ізраїльській політиці

Шимон Перес був помітною фігурою на політичній арені так довго, що без нього майже неможливо уявити історію сучасного Ізраїлю.

Він обіймав вищі керівні пости в державі, багаторазово обирався депутатом Кнесету, очолював низку міністерств, двічі був прем'єр-міністром, а в 2007 році був обраний президентом, хоча партія під його керівництвом жодного разу не змогла перемогти на виборах.

Народився Шимон Перес 2 серпня 1923 року в польському містечку Вишнево (на території нинішньої Білорусі). Батько Шимона або Сьоми Перського - так його звали в той час - торгував пиломатеріалами. Мати була бібліотекаркою і вчителькою російської мови.

Двоюрідна сестра Шимона Бетті Джоан Перське, яка народилася вже в США, стала актрисою і взяла псевдонім Лорен Беколл, під яким вона й прославилася як одна з найкрасивіших зірок Голлівуду.

Батьки Шимона не були ортодоксальними євреями. Проте його дід по матері, рабин Ґірш Мельцер, познайомив його з Торою, Талмудом та історією єврейського народу. Це зробило майбутнього політика глибоко релігійною людиною.

У 1934 році вся родина поїхала в підмандатну Палестину (батько поїхав на два роки раніше) і оселилася в Тель-Авіві.

Як розповідав сам Шимон Перес, всі його родичі, що залишилися у Вишнево, включаючи рабина Ґірша Мельцера, загинули під час Голокосту.

Сіоністський рух

Після закінчення школи Шимон навчався в трудовій школі кібуца Бен-Шемен, де познайомився зі своєю майбутньою дружиною Сонею Гельман, яка емігрувала до Ізраїлю з України в дитинстві.

Після школи він кілька років працював фермером.

Шимон Перес захопився політикою в ранньому віці. У 18 років був обраний секретарем молодіжної сіоністської організації лівого напрямку "Ха-ноар ха-Овед ве ха-ломед" ("Трудящі та учнівська молодь"). У наступні роки продовжував активно працювати в сіоністському русі.

У 1947 році засновник сучасної держави Ізраїль, прем'єр-міністр Давид Бен-Гуріон призначив його відповідальним за закупівлю озброєнь, придбання екіпірування та набір військовослужбовців управління Хагани, попередника Армії оборони Ізраїлю.

На цій посаді Шимону Пересу вдалося укласти угоду з Францією з постачання новоствореній державі двох найсучасніших в той час французьких винищувачів "Міраж" та інших видів озброєнь. Він також зіграв важливу роль в будівництві ядерного реактора на глибині пустелі Негев, недалеко від міста Дімона.

У 1959 році пан Перес був обраний депутатом Кнесету від партії "Мапай", що згодом трансформувалася в нинішню Партію праці, і був призначений заступником міністра оборони.

У 1965 році він змушений подати у відставку після того, як опинився замішаним у знову розпочатому розслідуванні щодо "Операції Сюсанна".

За цим планом у 1954 році слід було з метою провокації влаштувати вибухи в британських і американських установах в Єгипті, зваливши при цьому вину на єгиптян, і змусити так Британію не виводити свої війська з Синайського півострова.

Перше розслідування зіткнулося з невідповідностями в показаннях свідків, і Перес разом з Бен-Гуріоном вийшов із партії "Мапай", щоб сформувати нову політичну організацію.

Коли в 1974 році Голда Меїр пішла з поста прем'єр-міністра після війни Судного дня, Перес спробував зайняти її місце, але поступився Іцхаку Рабіну.

Секретні переговори

У 1977 році газета "Гаарець" повідомила про існування банківського рахунку в США, оформленого на ім'я дружини прем'єр-міністра Іцхака Рабина Леї.

Тоді мати закордонні рахунки заборонялося. Іцхак Рабін взяв відповідальність на себе і пішов у відставку з поста лідера Партії праці.

Втім, за конституцією Ізраїлю, він не міг піти з поста прем'єр-міністра. Лідером партії і неофіційними прем'єром став суперник Рабіна Шимон Перес, який очолив правлячу коаліцію, але на виборах вона зазнала поразки від партії "Лікуд" на чолі з Менахемом Бегіном.

Розчарування від поразки на виборах Пересу довелося пережити ще п'ять разів, й замість крісла прем'єра йому діставався зазвичай міністерський пост в складі коаліційного уряду.

Перед парламентськими виборами 1992 року Перес програв внутрішньопартійні вибори своєму давньому суперникові - Іцхаку Рабіну.

Як міністр закордонних справ в уряді Рабіна Перес починає секретні переговори з Ясіром Арафатом і Організацією звільнення Палестини (ОЗП), що привело до підписання в 1993 році історичної мирної угоди в Осло.

Палестинські лідери вперше офіційно визнають право Ізраїлю на мирне і безпечне існування.

Роком пізніше Шимону Пересу і Ясіру Арафату вручили Нобелівську премію миру.

У листопаді 1995 року після вбивства Іцхака Рабіна Перес ненадовго стає прем'єр-міністром. У 1996 році він отримує чергову поразку від "Лікуда" на чолі з Біньяміном Нетаньяху.

Примирення

У 2000 році Шимону Пересу не вдалося отримати церемоніальний пост президента країни, який зайняв маловідомий політик, кандидат від партії "Лікуд" Моше Кацав, який набрав 63 голоси членів Кнесету проти 57 у Переса.

Коли наступник Переса на посаді лідера Партії праці Ехуд Барак програв Шарону на виборах 2002 року, Перес привів партію до коаліції з "Лікуд" і став міністром закордонних справ.

Так він допоміг Шарону, який з його допомогою зміг вивести ізраїльські поселення з Сектора Гази, попри опозицію в рядах його власної партії "Лікуд".

У 2005 році Перес оголосив, що виходить з Партії праці. Разом з Шароном вони створили нову партію "Кадіма".

Після того як Шарон пережив інсульт, багато хто вважав, що лідером "Кадіми" мав стати Перес. Але його кандидатуру заблокували члени партії, які раніше перебували в "Лікуді" й були в більшості в "Кадімі".

У червні 2007 року він був обраний президентом Ізраїлю і одразу ж оголосив в Кнесеті про свою відставку. Він був депутатом парламенту довше, ніж будь-хто інший в історії Ізраїлю.

Перес, який раніше підтримував створення єврейських поселень на Західному березі річки Йордан, став одним з головних миротворців на політичній сцені Ізраїлю і говорив про необхідність компромісу щодо контролю над територіями.

"Палестинці - наші найближчі сусіди, - сказав він якось. - Я думаю, що вони можуть стати нашими кращими друзями".