Навіщо потрібна польсько-литовсько-українська військова бригада?

Президент Польщі Броніслав Коморовський підписав постанову про створення військової бригади, у якій поруч із поляками служитимуть громадяни Литви та України.

Як очікують, перші навчання нового формування відбудуться вже восени. Його чисельність становитиме до 4,5 тис. осіб.

Напередодні пан Коморовський нагадав полякам про зовнішню загрозу державній безпеці.

Схоже, так думає не він один: у Фінляндії починають розсилати листи резервістам з роз'ясненнями, що робити у кризовій ситуації.

А в Північному морі почалися протичовнові навчання НАТО. І все це - напередодні святкування Дня Перемоги в Росії.

Ведучий програми Російської служби Бі-бі-сі "П'ятий поверх" Михайло Смотряєв розмовляє на цю тему з українським політологом Володимиром Фесенком.

Михайло Смотряєв: Один зі співзасновників Польського незалежного профспілкового руху "Солідарність", Збігнєв Буйок (сказав. - Ред.): "Було би фантастично, якби польські солдати воювали в Донецьку, тоді ми покажемо, що будуємо глибокий, тривалий і стратегічний союз, який буде гарантією не тільки нашої безпеки, а і європейської".

Чи не занадто це захоплено? Беручи до уваги, що йдеться про підрозділ у 4,5 тисячі осіб?

Володимир Фесенко: Це занадто завищені оцінки і поки не дуже реалістичні. Не думаю, що в поточному році...

Михайло Смотряєв: Цікаво те, що розмови про створення цього підрозділу почалися ще 2007 року, і тоді гострої реакції з боку Росії не було. Європейська бюрократія рухається повільно, і фінальні угоди підписували вже в 2014 році, коли було вже абсолютно зрозуміло, якою є ситуація в Україні і загалом європейська безпека.

Володимир Фесенко: Чому в мене є сумніви, що цей батальйон опиниться в зоні конфлікту? Це пов'язано з позицією ЄС, почасти з позицією НАТО, які не хочуть втручатися.

Михайло Смотряєв: Абсолютно ясно, що НАТО не бажає втручатися в цей конфлікт військовими силами. Але Україна не є членом НАТО, захищати її згідно зі статтею 5 альянсу не обов'язково.

Що стосується Литви і Польщі, ситуація зовсім інша. Якщо та чи інша стануть жертвою нападу, захищати їх доведеться.

У зв'язку з цим, розмови про те, що це буде якесь ядро певних боєздатних сил - у НАТО достатньо боєздатних сил. Але щоб їх використовувати, потрібна політична воля і відповідні обставини. Обставини можуть скластися ззовні: те, що відбувається останній рік в Україні, показує, що це цілком можливо. А от із політичною волею поки не дуже.

Володимир Фесенко: Річ не лише в політичній волі. Швидше, є якісь політичні обмеження, побоювання, що участь і окремих країн ЄС, і окремих країн НАТО, постачання зброї в Україну можуть спровокувати велику війну з Росією. Це і є головний обмежувач.

Що стосується самої співпраці, потрібно розглядати створення цього батальйону як продовження того, що було.

Можливо, не всі знають, що українсько-польське військове співробітництво обкатували під час операції в Іраку. У складі міжнародного військового контингенту поляки й українці діяли в рамках однієї військової одиниці. Було загальне командування, і той досвід був базою для подальшої ініціативи.

Надалі українсько-польська співпраця, до якої потім приєдналася Литва, була пов'язана з наступним: для України це був спосіб створення експериментального майданчика взаємодії з НАТО, відпрацювання військової взаємодії.

Символічне значення було, можливо, ще більшим, особливо зараз, в умовах конфлікту на сході України, бо воно показує, що Україна рухається в бік співпраці з НАТО, поки - на рівні співпраці з окремими країнами.

Михайло Смотряєв: Що стосується символів, то заяву пана Комаровського можна розглядати і в рамках передвиборчої боротьби на виборах, які пройдуть в Польщі найближчим часом. Тим більше, що його ліві противники звинувачують його в тому, що він власноруч зруйнував відносини з Росією, які почали налагоджуватися. А якщо подивитися в історичному контексті, то, почувши цю новину, колеги відразу сказали, не змовляючись: "Річ Посполита".

Володимир Фесенко: В Україні і в Литві пам'ятають про велике князівство Литовське, де колись була чи то праруська, чи то давньослов'янська, чи то давньоруська мова, яку використовували офіційно. Пізніше поляки туди входили. Це була велика конфедерація, туди входили і південноруські князівства, і ті, що лежали на території Білорусі.

Але це давня історія. Така співпраця - спосіб подолання політичних та історичних суперечностей. У Польщі та України були досить гострі і непрості проблеми. Те саме стосується поляків і литовців. Факт військової співпраці показує, що вони можуть їх долати перед лицем спільної загрози.

Було підписано угоду про співпрацю, але насамперед ідеться, звісно, про якусь символіку. На рівні цього батальйону відпрацьовується модель приєднання України до НАТО. Поки з окремими країнами НАТО, а в перспективі - у більш масштабних формах.

Але практична сторона теж присутня. Як я згадав, був досвід військового співробітництва в реальній воєнній обстановці.

Будемо сподіватися, конфлікт на Сході припиниться. У перспективі цей батальйон може брати участь у миротворчих операціях в інших частинах світу, такий досвід уже був. Тоді й на практиці це знадобиться. І відпрацювання взаємодії, військових практик, які використовують в країнах НАТО, важливо для військового реформування в Україні. Це корисно навіть з політичної точки зору.

Михайло Смотряєв: Але, зрозуміло, про перекидання польських чи литовських військових на схід України, про що мріють деякі гарячі голови, не йдеться в жодному разі.

Володимир Фесенко: Звичайно, ні. Керівництво ЄС і НАТО категорично проти, та й керівництво Польщі та Литви, хоча і виявляють високий рівень солідарності з Україною і допомагають нам економічно і навіть озброєнням, теж утримаються від таких дій, розуміючи всі ризики.

Є добровольці. І з того, і з іншого боку воюють громадяни третіх країн. На жаль, певна інтернаціоналізація цього конфлікту на індивідуальному рівні вже відбулася. Ці люди воюють за ідею, питання - за яку? Проблема існує, але вона має інший вимір.

Михайло Смотряєв: Це правда, і крім тих, хто воюють за ідею, завжди вистачало охочих воювати за гроші.