Книга про українську кризу: між "холодною" і "гарячою" війнами

Професор Річард Саква з університету Кента звинувачує ЄС і США - не меншою мірою ніж Росію - у кризі в Україні.

На його думку, погрози на адресу Путіна і санкції проти Росії - шлях у нікуди, а врегулювати збройний конфлікт на сході України можливо лише на основі діалогу, багатостороннього і відкритого.

Професор вважає, що в нинішній ескалації насильства на Донбасі винні не лише лідери сепаратистів, а й ті представники української влади, які відкидають навіть можливість прямого діалогу з тими, кого вони називають "терористами".

Річард Саква, академік, розповів ВВС Україна, що не боїться тавра "замирювач Путіна", яким його нарекли активісти української громади під час презентації його нової книги про українську кризу в Нью-Йорку.

За словами професора, войовнича риторика, яка лунає в Брюсселі, Вашингтоні і Києві, лише посилює непоступливість Кремля і його агентів впливу на Донбасі.

Війна - холодна чи гаряча?

Річард Саква погоджується з тезою про те, що збройний конфлікт на сході України є одним із проявів так званої Proxy War - війни іншими засобами, яка розгорілася між Заходом і Росією.

Елементом цієї війни є накладені країнами Заходу економічні санкції проти Росії, каже професор.

На запитання ВВС Україна, чи вважає він Донбас майданчиком отієї непрямої війни між Заходом і Росією, Річард Саква відповів: "Так. На 100%. Це дійсно Proxy war. Війна оголошена... Економічна війна оголошена. І, знаєте, якщо вже війна, то це щойно початок неоголошеної війни. Ми в науковому середовищі кажемо - нова холодна війна. Я думаю, все значно гірше. І небезпечніше".

На думку професора, який видав книжку "Лінія фронту Україна: криза в прикордонні", становище загрозливе, а на зміну концепції "нова холодна війна" може прийти "війна гаряча" - справжня.

Професор Саква каже, що хоча за вдачею належить до категорії оптимістів, однак на ситуацію в Україні дивиться з великим песимізмом.

Легкого - і, головне, здійсненного - виходу з нинішньої кризи він не бачить, бо вважає, що сторони цього протистояння навіть не намагаються зрозуміти одна одну, що є головною запорукою нормального діалогу.

У книзі, що вийшла друком у видавництві I.B.Tauris, професор, який має репутацію одного з найавторитетніших на Заході дослідників історії СРСР, змальовує сплетіння складних історичних, соціально-політичних, культурних і мовно-етнічних факторів, які спричинили передумови нинішньої кризи в Україні.

"Монізм" vs "Плюралізм"

На переконання Річарда Сакви, політична риторика як усередині України, так і в наддержавних утвореннях на зразок ЄС вирізняється останніми десятиліттями своєрідною одновимірністю - монізмом.

Поліетнічному і двомовному українському суспільству штучно, як вважає професор, нав'язували одномовність і однокультурність, насаджуючи етноцентричну модель державності, яка за своєю суттю виявилася чужою для значної частки громадян України.

Отака "моністична" модель державного устрою, каже Річард Саква, містила в своїй основі конфлікт ідентичності для історично російськомовних регіонів України і спричинилася до внутрішніх поділів в українському суспільстві, бо за своєю природою вона є ексклюзивною, тобто ділить суспільство на українців і решту.

Але не лише внутрішні поділи спричинилися до фактичного розколу України після повалення президента Януковича, вважає Річард Саква.

"Монізм" внутрішньоукраїнський наштовхнувся на "монізм" європейський, коли на зміну інтеграційній моделі повоєнного Європейського союзу прийшов Європейський союз конфронтаційний, у якому нові члени на зразок Балтійських країн і Польщі стали носіями антиросійської риторики.

Саме відмова ЄС визнати законність зацікавленості Росії напрямком зовнішньополітичного курсу України і спроби виключити Москву з інтеграційних європейських проектів, на думку Річарда Сакви, поглибили недовіру Кремля до намірів Брюсселя, який, замість того щоби простягнути руку Росії і запросити країну до європейського клубу демократій, почав від неї відмежовуватися.

"ЄС дегенерував з інституції, покликаної подолати логіку конфлікту, до інституції, яка підтримує таку логіку в нових формах. Тепер країни, що лежать "посередині", стоять перед чітким вибором: ЄС або Євразес? Спільне сусідство стало тепер зоною спору", - пише в своїй книзі Річард Саква.

Фактор новітнього "Атлантизму"

Річард Саква - один із дуже небагатьох британських дослідників, хто намагається якщо не виправдати, то зрозуміти політику Росії в Україні як наслідок того, що професор окреслює як "асиметричне" завершення холодної війни, коли на зміну холодній війні прийшов "холодний мир".

Замість того, щоби розпустити НАТО як непотрібну і застарілу організацію, що втратила головну мету свого існування, альянс почав упритул наближатися до російських кордонів, пише автор книжки.

Замість того, щоби прийняти Росію до "великої європейської родини", як до цього закликав Михайло Горбачов, розширена Європа почала від Росії відгороджуватися і навіть, як вважає Саква, принижувати росіян.

"Новітній атлантизм", на його переконання, - це дедалі повніше злиття ЄС з атлантичною спільнотою, де домінують США, і як наслідок, перетворення Євросоюзу з "проекту миру" на "проект війни".

За логікою такої аргументації, події в Україні стали ще одним майданчиком для протистояння між Сходом і Заходом, а сама Україна - пішаком на шахівниці для інших гравців, а не гравцем, що вирішує власну долю.

Внутрішньоукраїнські поділи були підняті на міжнародний рівень і стали тими ниточками, за допомогою яких "моністи" у ЄС і в Росії розгорнули масштабне перетягування "геополітичного каната", пише Річард Саква.

"Нині Україна є тим, чим були Балкани в 1914 році, з численними внутрішніми взаємопов'язаними конфліктами, які посилюються і інтернаціоналізуються мірою того, як зовнішні гравці поглиблюють внутрішньоукраїнські поділи", - пише Саква.

Що далі?

Автор книги "Лінія фронту - Україна: криза в прикордонні", змалювавши в деталях і з широким цитуванням першоджерел історію українсько-російського протистояння після Революції Гідності у контексті протистояння між Росією і Заходом, робить невтішні висновки, що демонізація опонентів чи просто незгодних з "моністичним" сприйняттям світу в Києві і Брюсселі ускладнюють пошуки компромісу.

Без Росії врегулювати кризу в Україні буде неможливо, переконаний Річард Саква. На відміну від переважної більшості британських оглядачів, які вважають персонально президента Володимира Путіна рушієм української кризи, професор Саква вбачає в ньому "регулювальника" різних фракційних інтересів. Він вважає, що російський президент вичікує, балансуючи між тиском з боку російських ультра-націоналістів, з одного боку, і тиском з боку сепаратистів в Україні, які отримують від Росії зброю і допомогу, але не є маріонетками Кремля.

Формула виходу з кризи - і внутрішньоукраїнської, і міжнародної довкола України - складна, багатовимірна і багатоходова, пише автор.

"Ці кризи будуть врегульовані лише тоді, коли між цими двома країнами (Україною і Росією. - Ред.) будуть встановлені "нормальні" відносини. Відбудова Донбасу коштуватиме багато мільярдів, але не менш важким завданням є відбудова довіри між різними громадами і державами, - пише автор і змальовує, як розгортатимуться події, якщо цього не станеться. - В іншому разі, українська держава продовжить занепадати; буде нове народне повстання; країна постане перед загрозою подальшого поділу; Європа знову буде розірвана новою залізною завісою, а псів війни буде спущено з ланцюга у глобальному масштабі".

Таке попередження міститься в останньому реченні книжки Річарда Сакви.

"Брудне" слово "діалог"

Невдовзі після публікації монографії професор Саква був гостем ВВС Україна і відповів на запитання редакції.

ВВС Україна:

Річард Саква: Я вважаю, що становище зараз ніскільки не менш небезпечне, ніж було тоді (у 1914 році. - Ред.), коли Європа, немов спросоння, скотилася до війни, хоча ніхто цього начебто не хотів. Так от, зараз навіть небезпечніше, ніж було 100 років тому, бо маємо ще фактор ядерної зброї. Ніхто начебто не хоче війни, але ми спостерігаємо величезну ескалацію риторики - ненависті, гніву. Як на мене, ми маємо справу з наступним.

Нинішня українська влада керується засадами того, що я називаю монізмом - так, наче є одна-єдина правильна модель української державності, націоналістична, немов існує єдине уявлення про те, що собою становить український народ. А я вважаю, що немає такого уявлення. Я чудово усвідомлюю привабливість таких позицій з огляду на виклики, перед якими постало керівництво України - безпекові, економічні, політичні тощо. Але, знаєте, Україна - це дуже складне, дуже багате, але дуже складне суспільство. Дуже небезпечно намагатися спростити це і сказати, ніби існує єдина ідея того, що воно означає - бути українцем. Бо насправді немає такої ідеї!

Ось чому я вважаю, що зараз Україні потрібен своєрідний "плюралізм" - гаразд, від слова федералізм утримаємося! Але слово плюралізм, гадаю, можна вжити. Під цим я розумію наступне: потрібно, щоби різні думки, різні етноси і класи в Україні мали своє політичне представництво на рівні державних органів і місцевого самоврядування.

ВВС Україна:

Річард Саква: Ні. Тому що корені проблеми сягають набагто глибше, ніж події одного дня або тижня. Я дуже песимістично дивлюся на події. Я за природою оптиміст, але події в Україні не дають для оптимізму підстав. Настільки вперті люди зараз у Брюсселі, у Вашингтоні і в Києві, що це немов замкнене коло, яке саме себе зміцнює своєю впертістю. І поки це триває, ми будемо бачити лише подальшу ескалацію. Бо зрозуміло, і це вам скаже будь-який першокурсник в університеті, що Росія не зможе відступити і покинути напризволяще "своїх людей" на Донбасі.

Стосовно того, чи є там російські війська, - можливо, так, але не в таких кількостях, про які ми чуємо з Києва. Головне - це місцеві. Це найголовніше, що і люди, і ідеї там місцеві. І те, що Київ обзиває їх бандитами і гірше, сумно, бо саме з ними треба говорити. І вони були готові - Захарченко і його люди були готові в Мінську домовлятися у вересні, в жовтні і в листопаді... Тепер - уже ні. І це показник того, наскільки все стало гірше.

Якщо ж проти Росії запровадять нові санкції, ні до чого доброго воно не призведе, бо лише поглибить протистояння. Пригадуєте, що Обама сказав про санкції проти Куби? Вони діяли 50 років і нічого не досягли. І треба розуміти, навіть якщо на це піде і 40 років, що санкції нічого не дадуть - особливо санкції проти Росії, країни, яка є ключовою для вирішеня проблем на Близькому Сході - в Сирії, Іраку, Афганістані, Ірані. Росія тут є елементом вирішення багатьох проблем.

Де вихід? Єдиний вихід, на якому я повсякчас наголошую, - це (хоча саме слово стало вже "брудним") діалог, діалог і ще раз діалог!