Анастасія Зануда, Бі-Бі-Сі, Київ

	Economist продовжує у статті 'Закляті брати'

“Фокус” подає інтерв’ю із заступником голови президентського секретаріату, Арсенієм Яценюком, у якому той розповідає про свої принципи ведення бізнесу, роботи на державних посадах та участі у політичному житті.

“Експерт” аналізує наслідки підвищення ставки податку на доходи фізичних осіб з 13% до 15%, а також загального переходу до єдиної ставки оподаткування доходів.

Британський Economist звертається до теми нафтової суперечки між Росією та Білоруссю, та її наслідків для Європи.

“Корреспондент” подає свій спеціальний випуск, у якому визначає “Людину 2006 року”. Цього разу нею став голова українського парламенту, лідер Соціалістичної партії, Олександр Мороз. Утім, як заявив на презентації першого у 2007 році числі часопису його головний редактор, Віталій Сич, проголошення “Людиною року” зовсім не означає позитивного ставлення до цієї людини, а лише оцінка її особистого впливу на життя країни. Це підтверджує і стаття, яка називається “Великий комбінатор”, і присвячена обранню Олександра Мороза “Людиною року” за версією журналу “Корреспондент”.

“Саме рішення Мороза, що суперечило думці багатьох впливових членів партії, уможливило створення парламентської коаліції із комуністів, соціалістів та представників Партії регіонів. Золота акція лідера соціалістів дозволила команді Віктора Януковича взяти приголомшуючий реванш над своїми затятими опонентами з помаранчевого табору, повністю змінивши політичний рельєф країни. Мороз не просто воскресив комуністів та команду Януковича, яким нещодавно “світила” лише глуха опозиція, але й привів їх до влади. Іншими словами, Мороз визначив курс розвитку України як мінімум на кілька років вперед...Зараз Олександр Мороз перебуває на верхівці своєї політичної кар’єри.

Проте вже у недалекому майбутньому на СПУ чекають важкі часи. Особисті рейтинги Мороза та його партії впали до 3%, і проходження до парламенту наступного скликання буде для соціалістів проблематичним,” – пише “Корреспондент”, і подає також коротеньке інтерв’ю зі спікером, у якому, зокрема, спростовує “війну” між президентом та прем’єром, і називає це “війною” між апаратами кожного із двох Вікторів, а також заявляє, що не балотуватиметься на наступних президентських виборах.

“Корреспондент” також називає київського мера Леоніда Чернівецького “Сюрпризом року”, футболіста Андрія Шевченка “Невдахою року”, а боксера Віталія Кличка “Легковаговиком року.”

“Фокус” подає інтерв’ю із заступником голови президентського секретаріату, Арсенієм Яценюком, у якому той розповідає про свої принципи ведення бізнесу, роботи на державних посадах та участі у політичному житті:

“Як на мене, зовсім не важливо, яку посаду ти обіймаєш. Важливо почувати себе у житті комфортно, діяти результативно та ефективно. Бажано, аби ця результативність йшла на користь не лише собі та родині...Я загалом дуже спокійно ставлюся до посад. Дайте мені табуретку і телефон, поставте завдання – і я все зроблю,” – заявив Арсеній Яценюк в інтерв’ю “Фокусу.”

“Експерт” у статті “Конверти не горять” аналізує наслідки підвищення ставки податку на доходи фізичних осіб з 13% до 15%, а також загального переходу до єдиної ставки оподаткування доходів. Автори часопису доходять висновку, що радикальна зміна системи оподаткування з прогресивної, коли доходи громадян обкладалися за ставкою від 40% до 10% в залежності від розміру, на єдиний податок у 13%, не спричинила масової легалізації доходів українців. А для того, аби українці припинили отримувати зарплатню у “конвертах”, на думку “Експерта”, треба реформувати систему соціального страхування.

“Працедавці не готові до збільшення витрат на зарплату майже на 40% за рахунок соціальних платежів, тому вони і не відмовляються від звички платити зарплату у “конвертах”, а працівники не зацікавлені отримувати більше “білими”, оскільки у більшості випадків це не впливає на майбутню пенсію чи розмір соціальних виплат. В середньому один працюючий утримує одного непрацюючого – школяра чи пенсіонера. Тобто два українці якось виживають на офіційну зарплату, яка навряд чи перевищує тисячу гривень на місяць. За даними компанії GfK Ukraine, при цьому лише 8% співвітчизників кажуть, що їм не вистачає грошей на харчі. Решта почувають себе не настільки погано. І, очевидно, не тільки завдяки офіційній зарплаті,” – пише “Експерт”.

Британський Economist звертається до теми нафтової суперечки між Росією та Білоруссю, та її наслідків для Європи. У статті “Чи ви хочете, аби Путін наклав лапу на трубу?” часопис пише:

“Росії подобається казати, що вона є надійним партнером. До того ж, і суперечка з Білоруссю була швидко врегульована. Проте на Москву можна покластися лише тоді, як вона сама цього хоче. Комбінація політичного шахрайства та загроза зменшення газових потоків через поганий менеджмент та нестачу інвестицій навряд чи робить Росію надійним партнером. Особливо, якщо ви піклуєтеся про споживачів, а не про великі компанії. “Тихенькі” угоди із таким російським енергетичним гігантом як Газпром, можливо, цілком задовольняють його західних партнерів, проте ці непрозорі та негнучкі домовленості є поганими для споживачів,” – пише Economist, і закликає до диверсифікації джерел та шляхів постачання енергоносіїв до Європи, а також до лібералізації та децентралізації європейського енергетичного ринку за прикладом Британії, яка, на думку авторів часопису, виявилася більш підготовленою до нових енергетичних викликів, ніж її континентальні сусіди.

Ця ж тему Economist продовжує і у статті “Закляті брати”, у якій більш детально описує зміст енергетичної суперечки між Мінськом та Москвою. “Найважливіший урок для Європи полягає у тому, що надмірне покладання на російські енергетичні ресурси є небезпечним. В принципі, бажання Кремля отримувати від своїх сусідів пристойну плату за газ є зрозумілою. Загальний попит на російський газ перебільшує його видобуток. Що більше стримуються апетити колишніх республіках Радянського Союзу на цей газ у, то більше його може потрапити на більш заможний європейський ринок. У випадку з Білоруссю росіяни взагалі заслуговують на співчуття.

До минулого року їх критикували за підтримку пана Лукашенка надто вигідними цінами на газ, а білоруський реекспорт звільненої від мита російської нафти взагалі, як висловився один іноземний оглядач у Мінську, був “шахрайством чистої води.” Утім, якими б виправданими не були цілі Росії, її агресивні та не передбачувані методи, а також її нестійкі стосунки із країнами-транзитерами та безвідповідальність перед європейськими споживачами, цілком справедливо викликали занепокоєння серед європейських лідерів...У Енергетичній стратегії ЄС, проголошеній цього тижня, йдеться про потребу диверсифікувати постачальників енергоресурсів та провадити щодо них спільну політику. Що ж, чим швидше, тим краще,” – підсумовує Economist.