Фідель Павленко Бі-Бі-Сі

	Олександр Тодійчук. Фото з архіву Укрінформу

Ця стратегія закликає 27 країн ЄС зменшити залежність від нафти та газу, збільшити відсоток відновлювальних джерел енергії та поглибити енергетичну ефективність. Стратегія пропонує до 2020-го року принаймні на 20% зменшити викиди в атмосферу так званих парникових газів.

Цю новину для Бі-Бі-Сі коментував Олександр Тодійчук - експерт з енергетичних питань, колишній керівник компанії Укртранснафта, який зараз координує проект інтеграції української енергетики з європейською системою. Ми почали з питання, чи є для України місце у новій енергетичній стратегії Євросоюзу?

О. Тодійчук: Україна є і залишається, я думаю, найближчі 10-15 років, навіть при реалізації нових проектів, одним із основних постачальників. Я був на презентації Зеленої книги у Брюсселі, де велика увага приділялася Україні, дуже часто в доповідях звучала Україна. Але в цілому я бачу проблему в тому, що Росія не ратифікує енергетичну хартію, де обумовлені і вільний доступ до труби, і певні зобов’язання транспортерів, постачальників. Я думаю, що все-таки може бути компроміс, наприклад, якась окрема угода поза енергетичною хартією, до якої так амбітно ставиться Росія, яка б визначала правила гри і взаємні зобов’язання. І тут дуже велике місце має бути приділене саме транзитерам нафти.

Бі-Бі-Сі: Але у той час, як Росія доволі скептично чи стримано ставиться до Європейської енергетичної хартії і не поспішає її підписувати, чи зараз не настав такий ключовий момент, коли Україна може подати себе європейцям як гарного транзитера не обов’язково російських енергоносіїв? А сказати, що і придністровські магістральні трубопроводи, і нафтопровід "Дружба", і Одеса-Броди, зрештою, можуть використовуватися для транспортування до Європи альтернативної, каспійської, азербайджанської, можливо, казахстанської у майбутньому нафти?

О. Тодійчук: Я з вами погоджуюся. Я думаю, що Європа і світ сприйняв би Україну значно краще, якби вона сьогодні постаралася не виступити у ролі певного штрейкбрехера. Тому що сьогодні багато урядовців і посадовців в Україні говорять про те, що від проблем в Білорусії можуть збільшитися об’єми транспортування нафти в Україні. Не можна будувати щастя на чужій біді.

Бі-Бі-Сі: Пане Олександре, ви сказали, що Україна, принаймні, на наступні 15-20 років, можливо, відіграватиме ключову роль як транзитер енергоносіїв до Європи. Але, беручи до уваги можливості Газпрому – фактично необмежені фінансові ресурси, за ці 15-20 років Газпром може побудувати мережу трубопроводів до Європи в обхід України, і Україна може втратити, власне, роль ключового транзитера. Що може Україна запропонувати, окрім своїх транзитних можливостей? Чи має вона якісь перспективні пропозиції, оскільки Європа зараз в оцій новій стратегії твердить про необхідність зменшити залежність від саме нафти і газу, а переходити на інші енергетичні джерела, ну, скажімо, біодизельне пальне. От якщо в Бразилії з цукрової тростини вже виробляють ледь не чверть пального, можливо, в Україні це можна робити з буряку? Запропонувати Європі "зелену" енергію, не обов’язково газово-нафтову.

О. Тодійчук: Я думаю, що найближчим часом буде попит на нашу атомну енергію. Ми маємо великі резерви в цьому напрямку. У нас є хороші перспективи, і сьогодні цілий ряд країн – і Словаччина, і Чехія, і колишні югославські країни – очікують від України використання цих можливостей. А в нас ще є надлишки потужностей в енергетиці.
Але ви абсолютно праві, що уже сьогодні близько мільйона тонн рапсової олії постачається на ринок Європи. І тут надзвичайна перспектива, для нас взаємовигідна, бо, з одного боку, ми даємо роботу, інвестиційні надходження, піднімаємо сільське господарство.
Десь 25-30% земель, а може, навіть більше, не обробляються взагалі в Україні, які ми могли б завантажити рапсом. І дизельне паливо, і оці всі етаноли, які використовують в цілому біомасу – і коріння, і те, що над землею росте, - думаю, це велика перспектива України, і вона цим обов’язково скористається. Закупляє сьогодні і Австрія, і частково Німеччина, і є вже контракти з Іспанією, Італією. Я думаю, що це наша перспектива.
Але знову ж таки, має бути загальна державна політика України в енергетичній сфері, має бути стратегія енергетичної безпеки нашої держави, має бути впевненість наших потенційних партнерів, що Україна буде надійно постачати сировину або готові продукти. Тільки тоді нас включать у свої стратегії і з’являться взаємні гарантії і споживача, і постачальника. Перспективи є прекрасні, можливості є, потенціал є. Сьогодні немає впевненості в Україні як у партнері.