Локдаун у стилі XVII століття. Як Папа врятував Рим від чуми

    • Author, Едісон Вейга
    • Role, з Бледа, Словенія, для BBC News Бразилія

Фабіо Кіджі був інтелектуалом, знавцем мистецтва, доктором філософії, теології та права.

Але коли він став Папою Олександром VII, то зіткнувся з епідемією, про яку в наукових книгах нічого не писали.

Однак в критичний момент глава католицької церкви не розгубився, і коли чума дісталась Риму, оголосив суворий карантин.

Сучасні дослідники вважають, що його дії в XVII столітті могли врятувати тисячі людей, оскільки число загиблих в місті було значно нижче у порівнянні з іншими постраждалими районами.

Чума, смерть та перші обмеження

Фабіо Кіджі народився у 1599 році, а помер у 1667-му.

В ті часи людство нічого не знало про бактерію, що викликає чуму (Александр Єрсен зробив своє революційне відкриття тільки у 1894 році).

Чума вразила не лише територію сучасної Італії - за оцінками науковців, після кількох хвиль епідемія знищила близько половини населення Європи.

Згідно з дослідженням Луки Топі, італійського історика і професора Римського університету Ла Сап'єнца, з 1656 по 1657 рік від чуми загинуло 55% населення Сардинії, половина населення Неаполя та 60% мешканців Генуї.

Але згідно з даними, який у 2017 році оприлюднив італійський науковий журнал, у Римі офіційний показник смертності від чуми був менш ніж 8% (9500 смертей на 120 тисяч населення).

Коли новини про чуму в Неаполітанському королівстві досягли Риму, Олександр VII вже рік як був понтифіком.

Спалах тривав з травня 1656-го по серпень 1657 року, і Папа запровадив низку заходів, що дуже нагадують сучасні обмеження під час пандемії коронавірусу.

У ті часи Папа Римський був не просто провідником католицької віри. Окрім крихітного міста-держави Ватикан, йому підпорядковувалась так звана Папська держава, до складу якої входив Рим, його околиці та значна частина того, що сьогодні є центральною Італією.

Оскільки ситуація в сусідніх регіонах постійно погіршувалася, Олександр VII поступово запроваджував у Римі обмеження, які незабаром перетворилися на повну ізоляцію.

20 травня усю торгівлю з Неаполітанським королівством припинили. А вже за тиждень жоден подорожній з Неаполя не міг в'їхати в Рим.

29 травня у Чивітавекк'ї, місті у Папській державі, зареєстрували перший випадок чуми, після чого негайно запровадили карантин.

"У наступні дні й місяці багато інших населених пунктів на цій території були на ізоляції", - каже історик Топі.

Майже всі ворота в Рим були зачинені. Відкритими залишили тільки вісім, але їх цілодобово охороняли солдати під наглядом "дворянина і кардинала". Будь-який в'їзд у місто фіксувався і потребував обґрунтування.

15 червня у Римі зафіксували перший випадок чуми: це був неаполітанський солдат, який помер у лікарні.

Жорсткі заходи не змусили себе чекати.

З 20 червня громадян зобов'язали повідомляти про всі відомі випадки "Чорної смерті", священники відвідували хворих кожні три дні, усіх парафіян, що підчепили чуму, фіксували в офіційному реєстрі.

Середньовічний локдаун

Незабаром повідомили про смерть рибалки з Трастевере - району на південному березі Тибру в Римі.

"Родичі жертви також були інфіковані, чимало з них померли", - розповідає Райлсон Араужо, студент богослов'я Папського католицького університету у Сан-Паулу (Бразилія).

У відповідь влада ізолювала весь район.

"Коли епідемія почала прогресувати, Папа впровадив інші обмеження: видав наказ про соціальне дистанціювання, заборонив зустрічі, релігійні заходи та будь-які інші зібрання, - каже Араужо. - Дипломатичні візити скасували, дороги контролювалися".

"Вуличні ринки не працювали, всіх безхатченків з міста вигнали. Вночі переходити річку Тибр було заборонено", - додає Густаво Катанія, семінарист з Сан-Паулу.

Папа також заборонив поститися - щоб на випадок хвороби населення було ситим і сильним. Якщо у будинку був хворий, на ізоляції лишалися всі, хто був з ним у контакті.

"З'явилися побоювання, що носіями хвороби стануть священники", - каже Араужо.

Тому Олександр VII розділив священників і лікарів на дві команди: тих, хто контактував з хворими, і тих, хто цього не робив (лишаючись "чистим" і спроможним дбати про інших).

Оскільки лікарі теж боялися зараження, "їм заборонили їхати з Риму", - додає Катанія.

Для тих, хто на карантині створили мережу підтримки.

"Сім'ям, які не могли вийти з дому, допомагали фінансово, а їжу передавали через вікно", - каже Катанія.

У розпал епідемії на порушника карантину могла чекати навіть смертна кара.

Скептики і фейки

Але не всі з розумінням поставилися до ситуації. Деякі нехтували правилами і навіть поширювали фейки.

"Одні звинувачували Папу в створенні епідемії заради популярності", - каже Міртічелі Медейрос, дослідник з Папського григоріанського університету в Римі.

"Інші виступали проти жорстких заходів, щоб не сіяти паніку серед населення", - додає вчений.

Навіть найближчі союзники Папи, за словами Медейроса, побоювалися: якщо розкриються справжні масштаби хвороби, то обвалиться економіка.

Скептики XVII століття нічим не відрізнялися від нинішніх, вважає Араужо: "Були купці, які переконували Папу відмовитись від додаткових обмежень та приховати ситуацію, щоб паніка не росла, а бізнес працював".

Збереглися архівні записи про лікаря, який поширював фейки і стверджував, що "рішення папи були політично мотивованими", - каже історик Віктор Міссіато, професор пресвітеріанського коледжу Маккензі в Бразилії.

"Лікаря звинуватили у наклепі та засудили до роботи у чумній лікарні", - додає Міссіато.

Але загалом запобіжні заходи діяли і допомогли стримати поширення чуми.

Здолати "Чорну смерть"

Кінець спалаху чуми 1657 року відсвяткували пишно. Олександр VII хотів відзначити "переродження" церкви будівництвом нових будівель і пам'яток.

Найефектнішим з них була чудова колонада у стилі бароко на площі Святого Петра, створена скульптором та архітектором Лоренцо Берніні.

"Так у ті часи папи демонстрували свою міць. Багато з найвидатніших пам'яток Риму побудували саме з цих міркувань", - пояснює Медейрос.

"Олександр VII був палким поціновувачем мистецтва і дружив з Берніні, - додає науковець. - Його раннє папство затьмарила чума, і масштабне будівництво ознаменувало кінець того похмурого періоду: колонада у соборі Святого Петра символізує розкриті обійми церкви".

Не єдиний приклад

Але це не єдиний приклад карантину з боку католицької церкви.

"Подібні обмеження були й в інших італійських єпархіях, особливо в XIX столітті, під час епідемії холери", - каже Медейрос.

І навіть набагато раніше, у XVI столітті, кардинал архієпископ Карло Борромео також запровадив сувору ізоляцію, коли Мілан потерпав від чуми.

За словами Медейроса, навіть месу проводили з дотриманням соціальної дистанції: "Священник стояв на розі вулиці й правив службу, а віряни молилися зі своїх вікон".

Віра, сила і наука

400 років тому наука не цінувалася так високо, як сьогодні.

"У XVII столітті абсолютизм [коли монарх має абсолютну владу над своїми підданими] був нормою в Європі. Політична і релігійна влада повністю переплелися", - каже Міссіато.

"Наукова революція ще не наступила. Віра у божественне була величезною і розглядалась як єдиний шлях до порятунку", - додає Міссіато.

Ось чому дії Олександра VII мали таке велике значення: "Вони демонструють гармонію між вірою і наукою. Коли віра твердо стоїть на землі", - каже Араужо.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!