Комік проти фюрера: 80 років "Великому диктатору" Чарлі Чапліна

15 жовтня 1940 року в Нью-Йорку відбулася прем'єра однієї з найяскравіших антинацистських та антитоталітарних комедій в історії кіно - "Великого диктатора" Чарлі Чапліна.

У цьому фільмі Чаплін не тільки глузливо висміяв Адольфа Гітлера та його оточення, але і назавжди розпрощався з епохою німого кіно і зі своїм легендарним персонажем - маленьким волоцюгою.

Фільм мав колосальний успіх в США і в Європі, однак глядачі у Радянському Союзі змогли побачити його лише наприкінці 1980-х років, розповідає кореспондент ВВС Олексій Ільїн.

Задум комедії про Гітлера виник у Чапліна ще в 1937 році, за чотири роки після приходу нацистів до влади в Німеччині і за два роки до початку Другої світової війни.

Ідею зняти комедію про диктатора і його двійника Чапліну запропонував британський режисер Александр Корда, який звернув увагу на спільні риси британського коміка і лідера нацистів.

Обидва були ровесниками (Чаплін старший за Гітлера лише на чотири дні), обидва почали життя в бідності і досягли колосального успіху, кожен у своїй сфері.

Нарешті, Чаплін не раз іронічно обурювався, що Гітлер "вкрав у нього вусики", які ще в 1910-х роках стали невід'ємною частиною образу маленького волоцюги.

Один із синів Чапліна - Чарльз Спенсер Чаплін III - у своїй книзі "Мій батько Чарлі Чаплін" також розповідав, що його батько часто замислювався про курйозну схожість між собою і Гітлером.

"Їхні долі були немов протилежні полюси. Один змусив мільйони людей ридати, в той час як інший змусив весь світ сміятися. Батько ніколи не міг думати про Гітлера без тремтіння, частково від жаху, частково від подиву. "Тільки подумай, - задумливо казав він, - він божевільний, а я комік. Але ж все могло скластися інакше", - писав Чаплін-молодший.

Задум Чапліна зміцнився після перегляду пропагандистського фільму Лені Ріфеншталь "Тріумф волі", присвяченого з'їзду НСДАП у Нюрнберзі в 1934 році.

Як стверджує німецький письменник Юрген Трімборн у своїй біографії Ріфеншталь, під час перегляду Чаплін сміявся над прийомами нацистської пропаганди і вирішив спародіювати емоційні ораторські манери Гітлера.

Скандальний успіх

Фільмування почалося у вересні 1939 року, за тиждень після початку війни, а завершилося через пів року.

Спостерігаючи за зростанням напруги в Європі, Чаплін вже під час фільмування вирішив змінити фінал комедії і завершити її полум'яною шестихвилинною промовою єврея-перукаря, якого помилково приймають за диктатора Хінкеля.

"Солдати, не воюйте за рабство, боріться за свободу!" - звертається він до готових йти на війну військових.

У фільмі висміюють не тільки Гітлера (диктатор Томеніі Аденоїд Хінкель), але також Беніто Муссоліні (диктатор Бактерії Бензино Напалоні), Йозефа Геббельса (міністр Гарбіч) та Германа Герінга (міністр Херрінг).

На той момент США ще не вступили у війну, і в Гітлера у цій країні було чимало прихильників, зокрема, серед впливових людей. Чапліну навіть почали надходити листи з погрозами, і перелякані студійні боси намагалися вмовити його припинити роботу над картиною.

Однак в підсумку за фільм заступився президент США Франклін Делано Рузвельт: він відправив до Чапліна свого радника Гаррі Гопкінса, який переконав його продовжити фільмування.

"Звичайно, якби я знав тоді про справжні жахи німецьких концтаборів, я не зміг би зробити "Диктатора", не зміг би сміятися над нацистами, над їхньою жахливою ​​манією знищення", - вже після війни Чаплін зізнавався у своїй автобіографії.

"Великий диктатор" мав величезний успіх в американському прокаті - фільм зібрав майже 5 млн доларів і став найкасовішим фільмом Чапліна.

При цьому в багатьох країнах фільм заборонили: зокрема, його не змогли побачити глядачі в Іспанії, Японії та низці латиноамериканських країн, влада яких симпатизувала нацистам. У Франції фільм вперше показали у 1945 році, після звільнення Парижа.

Перший показ фільму у Німеччині організувало влiтку 1946 року військове командування США. Мешканці Берліна думали, що їм покажуть голлівудську мелодраму "Кітті Фойл", але замість цього кіномеханік на їхній подив запустив "Великого диктатора".

Реакція на картину під час цього експериментального показу була дуже неоднозначною, і в широкий прокат в Німеччині фільм надійшов тільки через 12 років, в 1958 році.

У документальному фільмі "Волоцюга і диктатор" (2002) стверджується, що і самому Гітлеру все ж вдалося подивитися комедію, однак якою була його реакція, невідомо. Сам Чаплін казав, що віддав би все, аби дізнатися, що Гітлер думає про фільм.

У 1943 році після появи чергової фотографії Гітлера американське видання New York Times звернуло увагу на те, що на тлі напруженої ситуації на фронтах і всередині Рейху особа фюрера стала як ніколи схожою на чаплінський образ диктатора.

"У ньому є щось від блазня ... щелепа, що відвисла, мішки під очима, яскраво виражене подвійне підборіддя - це не портрет самовдоволеного переможця, це портрет людини в розпачі", - зазначала газета.

Незабаром після прем'єри фільму образи з нього з'явилися на фресці знаменитого мексиканського художника-мураліста Дієго Рівери "Панамериканська єдність", яка сьогодні виставлена в Міському коледжі Сан-Франциско.

На одній з панелей гігантського полотна зображений Чаплін в образі єврея-перукаря, а над ним із хмари випливає "трійця тиранів": Адольф Гітлер, Беніто Муссоліні та Йосип Сталін.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!