"Клавка": любов і боротьба радянської секретарки Спілки письменників

Читацька рецензія на книгу Марини Гримич "Клавка", яка увійшла до довгих списків Книги року BBC.

Повоєнні роки в Києві, життя, у тому числі літературне, вирує. Рани, нанесені війною, починають поступово загоюватися, виникають інші злободенні питання. Спілка письменників України наповнена плітками та інтригами.

Посеред них - дівчина на ім'я Клавка, що працює секретаркою у цій самій Спілці. Саме її очима будуть описані події навколо будинку РОЛІТу, побут тогочасних письменників, післявоєнний Київ.

Сюжет в основному складається з навкололітературних розмов, подій Пленуму 1947 року, який відомий розгромом українських літераторів. Невпевнено пробігає і любовна лінія.

Найціннішим у романі є розмови героїв про літературне життя, письменників, літературу як таку. Через ці розмови і постає епоха, передові думки того часу та настрої.

Герої роману - не патріоти чи завзяті борці за вільну Україну, а середнього ґатунку інтелігенція, яка приймає радянські установки і правила, які нам з висоти наших знань видаються справжнім злом. Героїв бентежать невиправдана критика та цькування друзів-літераторів, але праведного гніву це не викликає.

Спочатку не розумієш: як так, це ж ті самі переслідування та планове знищення української культури, які ми вчили у школі. Але історія дала цей урок нам, а для героїв "Клавки" - це буденність, в них були свої плани на життя і боротьби в них заплановано не було.

Окремо варто виділити опрацьовані архівні матеріали авторкою та їх вдале вплетіння у сам роман. Документальні вставки не виникають випадково, а грамотно доповнюють структуру роману.

Любовна лінія пасує роману. Ні, великої любові тут годі шукати. В анотації заявлений любовний трикутник. І якщо лінія з завідувачем Відділу пропаганди ЦК Олександром Баклановим видається досить правдоподібною (для дівчини без сім'ї вийти вдало заміж - це можливо єдиний шанс залишити позаду напівголодне, босе життя, де шматочки шоколаду ховаються на чорний день, а зимове взуття "просить їсти"), то лінія ж молодим письменником Борисом Баратинським обривається безглуздо і трохи абсурдно.

Та і до останнього у Клавки почуття до нього змінюються зі швидкістю друкованих знаків у хвилину. Він - то кохання, якого вона все життя чекала, то не вартий її уваги бабій.

Дуже вдало вибраний головний персонаж - секретарка Спілки письменників. Клавка, в силу своєї посади, має доступ до більшості документів організації. І такий вибір робить архівні вставки та обізнаність героїні правдоподібними.

Трохи збиває з пантелику сам образ Клави, який намагалася створити авторка. Вона то наївна, недалека дівчина, то враз видає приклад проникливості. У неї гарна освіта, а деякі банальні речі їй незнайомі. Хоча все це речі не взаємовиключні, та все ж щоразу викликають непорозуміння.

Та найсильніший момент роману письменниця приберегла на кінець. Побіжно згадані на початку твору ветерани, які віддали у боротьбі за Батьківщину все - здоров'я, своє майбутнє, в кінці повертають нас у сувору реальність. Від наслідків війни не заховаєшся у стінах РОЛІТу за спецпайками та дефіцитними харчами. Цькування українських письменників, моторошна остання сцена - це обличчя радянської влади, яка ні перед чим не зупиниться для досягнення своїх цілей.

Закономірно, що у Клавки це викликає гнів, врешті-решт вона починає усвідомлювати, в яких обставинах живе. Чи боротиметься вона - авторка залишає це питання відкритим. Але такий кінець дає надію на те, що супротив української інтелігенції потроху зароджуватиметься та зробить вагомий вклад у розвал Радянського Союзу.

Кому читати:

Стежте за перебігом конкурсу на Facebook-сторінці Книги року BBC, а також на сайті bbc.ua