"Толкін" - кінобіографія зі скандалом. Чим незадоволені спадкоємці?

У п'ятницю, 3 травня, в британський прокат вийшов фільм "Толкін". Й без того широкий інтерес до кінобіографії автора всесвітньо відомих "Хоббіта" і "Володаря перснів" неабияк підігрів скандал, який вибухнув напередодні прем'єри.

Ще кілька десятиліть тому ім'я Джона Рональда Толкіна і його книг були відомі нехай і стрімко зростаючій, але все ж досить обмеженій аудиторії шанувальників фентезі, яка вийшла з субкультури 60-х любителів альтернативної реальності і для якої вигадані Толкіном світи стали втіленням жаданої, але недоступної в реальному світі свободи.

Зняті новозеландським режисером Пітером Джексоном грандіозні кіноепопеї "Володар кілець" і "Хоббіт" перетворили творіння Толкіна і його героїв у явище справжньої масової культури, а його ім'я, як й імена хоббітів Більбо, Фродо, Гендальфа, Сарумана і Горлума, перетворилося на всесвітньо відомий і миттєво впізнаваний бренд.

І цілком зрозуміло, чому звістка про вихід у світ кінобайопіка "Толкін" отримала підвищену увагу - кому не цікаво детальніше дізнатися про життя людини, яка дала світові одну з найбільш вражаючих і найпопулярніших казок. Казка ця улюблена в рівній мірі дітьми і дорослими, адже Толкін у ній створив не просто альтернативний світ, а модель нашого світу.

Скандал

І без того значну увагу до байопіку різко підігрів скандал, що вибухнув буквально напередодні виходу фільму.

"Сім'я і спадкоємці хочуть прояснити, що вони не схвалювали, не давали дозволу і не брали участь у створенні цього фільму. Вони жодним чином не підтримують його або його зміст", - таку заяву було опубліковано в британських газетах 23 квітня, за десять днів до появи "Толкіна" в прокаті.

Представник спадкоємців підкреслив, що цією заявою вони хотіли просто позначити свою позицію щодо фільму і її в жодному разі не слід вважати провісником майбутніх судових претензій.

На стороні спадкоємців виступив і Джон Гарт, автор книги "Толкін і Велика війна", яка описує приблизно той же ранній період життя письменника, який став матеріалом для фільму.

"Байопіки зазвичай дозволяють собі неабияку свободу поводження з фактами, і цей фільм не виняток. Схвалення з боку сім'ї Толкіна додало б фільму достовірності і допомогло б не допустити спотворень та неточностей. В іншому випадку ми надаємо погану послугу історії", - заявив Гарт.

"Як біографу, мені, судячи з усього, доведеться виправляти неточності, що виникають у зв'язку з фільмом. Залишається лише сподіватися, що всі, кому сподобається фільм і хто зацікавиться роками становлення Толкіна, звернуться все ж до надійної біографії", - додав він.

У відповідь студія Fox Searchlight, яка створила картину, заявила, що вона "пишається фільмом режисера Доме Карукоскі, що заснований на ранніх роках неймовірного життя Толкіна і ніяк не зачіпає зміст його романів".

"І хоча ми не співпрацювали зі спадкоємцями Толкіна у ході роботи над цим проектом, - йдеться далі в заяві студії, - ми в першу чергу керувалися глибокою повагою до письменника і його феноменального внеску в літературу".

Спадкоємцями Толкіна виступають двоє з чотирьох його дітей, які все ще живі: 94-річний син Крістофер і 89-річна дочка Прісцилла. Право Крістофера на скрупульозно-дбайливе ставлення до пам'яті батька підтверджується не тільки його безпосередньою кровною спорідненістю, а й усім професійним життям, присвяченим збереженню, вивченню та примноженню літературної спадщини письменника.

Крістофер Толкін, як і батько, - письменник і лінгвіст, професор Оксфордського університету. Він допрацював і опублікував його незакінчену книгу "Сильмариліон" й сам написав кілька книг, що розвивають і продовжують "Історію Середзем'я".

Конфлікт навколо байопіку "Толкін" - далеко не перша спроба спадкоємців оскаржити, в тому числі і через суд, права літераторів і кінематографістів на звернення до творчості й образу письменника. У 2009 році їх позов до творців епопеї "Володар перснів" був залагоджений позасудовою виплатою багатомільйонної (точна сума не розголошується) компенсації.

У 2011 році вони подали позов проти Стівена Хілларда, автора книги "Лихолісся: роман про Дж. Р. Р. Толкіна". Американець Хіллард у відповідь звернувся до окружного суду Техасу з проханням визнати його право на публікацію роману на підставі першої поправки до Конституції США, яка гарантує свободу слова. Справу вдалося врегулювати після того, як Хіллард погодився забезпечити книгу дисклеймером: "Це художній твір, що не отримав схвалення спадкоємців і видавців Дж. Р. Р. Толкіна, й жодним чином з ними не пов'язаний".

Ще через рік почався судовий процес проти творців серії відеоігор, заснованих на персонажах з "Володаря перснів". У позові стверджувалося, що ігри "завдають непоправної шкоди спадщини і репутації Толкіна й породженим його творами добрим почуттям".

Крістофер Толкін не приховує свого негативного ставлення до будь-яких наступних екранізацій. У 2012 році в інтерв'ю французькій Le Monde він заявив: "Толкін перетворився на монстра, поглинутого власною популярністю і абсурдністю нашого часу. Комерціалізація звела естетичний і філософський вплив його книг до нуля".

У 2014 році Пітер Джексон визнав, що всі нові екранізації творів Толкіна малоймовірні саме через досить жорстке протистояння з боку спадкоємців.

Втім, відомо, що позиція сина Крістофера - Саймона Толкіна - докорінно відрізняється від непримиренності його батька. Через це батько та син десятиліттями не спілкувалися.

Чи то під впливом Саймона, чи то через цинічну формулу money talks ("все має свою ціну"), але процес знову зрушив з мертвої точки. У 2017 році спадкоємці продали право на створення нового телесеріалу "Володар перснів" за 250 млн доларів компанії Amazon, яка зуміла випередити в боротьбі своїх одвічних конкурентів Netflix. Очікується, що Amazon інвестує аж 1 млрд доларів у створення багатосерійної адаптації, яка буде заснована на "до цих пір малодосліджених оригінальних текстах Дж. Р. Р. Толкіна, а не лише на оповіді "Володаря перснів".

На тлі таких гігантських сум не дивно, що порівняно скромний байопік викликав лише невдоволене бурчання та демонстративне небажання висувати судові претензії. Але несумісність бюджету і потенційних прибутків "Толкіна" з епопеями Джексона і майбутнім грандіозним серіалом Amazon не робить його менш цікавим предметом для розмови.

Фільм

"In a hole in the ground there lived a hobbit" ( "У норі під землею жив собі хобіт") - рука письменника, що виводить акуратним почерком на чистому аркуші паперу початкові слова першої книги Толкіна - це заключні кадри нового фільму.

Все, що передує цим кадрам, - ґрунтовний, сумлінний байопік: дитинство, юність, молодість; становлення характеру та інтересів; коріння й витоки творчості.

Ми бачимо матір Джона Рональда, що залишилася після смерті чоловіка з двома синами на руках і практично без грошей. Ми бачимо, як вона хворіє і помирає, й дітей-сиріт передають на піклування католицькому священику.

Ми бачимо Толкіна у престижній приватній школі в Бірмінгемі, куди він потрапив за стипендією. Стипендія - благо і порятунок для бідного юнака. Але вона ж - кайдани. Під суворим поглядом бородатого директора (Гендальф?) Він не має права оступитися, не може її втратити - на відміну від друзів, за ним не стоять багаті батьки, готові оплачувати навчання.

Він долає класову майнову прірву і разом з друзями - Робертом Гілсоном, Крістофером Уайсманом та Джеффрі Смітом - формує справжнє "братство" поезії, музики, мистецтва. Джеффрі писав вірші, Роберт малював і писав картини, Крістофер грав на фортепіано і складав музику, Джон Рональд цитував напам'ять Арістофана давньогрецькою, епічні балади мертвою готською й придумував власні мови.

Вони мріяли через творчість змінити світ. Може, ця дружба і це братство - предтеча "Братства кільця"? (Назва першого тому "Володоря перснів", - Ред.)

У мрії друзів втрутилася війна. Роберт і Джеффрі загинули. А Джон Рональд побачив жах, руйнування та смерть. У спалахах німецьких вогнеметів і розривах німецьких снарядів йому - а услід за ним і нам - бачаться вогнедишні чудовиська з його майбутніх книг.

І, звичайно, кохання.

Едіт на три роки старша за Джона Рональда. Вона так само, як і він, сирота. І так само, як і він, захоплюється мистецтвом. Її пристрасть - музика. Особливо епічний оперний цикл "Перстень Нібелунга", на спектакль якого молодий чоловік запрошує свою кохану тільки для того, щоб з жахом і соромом з'ясувати, що грошей на квитки йому не вистачає. Однак вони пробираються за куліси й, одягнувшись у театральні костюми, з захопленням слухають грандіозну музику Вагнера.

І знову - більш ніж прозорий натяк. "Невже потрібно шість годин, щоб розповісти історію персня?" - жартують над пристрастю Едіт товариші Толкіна.

Згодом ці придумані ірландським сценаристом Девідом Глісоном і фінським режисером Томасом "Доме" Карукоскі нескінченні натяки й алюзії на безпосередній зв'язок фактів біографії Толкіна з образами з його книг стають нав'язливими і здаються якщо не відверто притягнутими за вуха, то штучними.

Сам Толкін противився алегоричному тлумаченню його книг. У передмові до другого видання "Володаря перснів" він писав, що вважає за краще розглядати їх як "вигадану історію".

"Міф живе як єдине ціле і як сукупність всіх його частин. Він вмирає за будь-якої спроби розібрати його по кісточках", - писав він.

Так, картина "Толкін" і близько не наближається до магії книг великого казкаря.

Але - попри деяку штучність і попри заперечення спадкоємців - її варто дивитися.

Вона все ж хоч трохи наближає нас до живої людини, що стоїть за непохитно величним й захмарним образом творця могутнього епосу.