Трикімнатна нора і кохання: пригоди гризунів у казці "Миші"

Історія, в якій хатня миша веде стратегічні переговори з польовими, дістає з борщу м'ясо і створює трикімнатну нору - це казка "Миші" Соні Атлантової.

Соня - художниця зі знаменитої родини Яблонських, займається іконами і стінописом, допомагає добровольчому шпиталю, створюючи ікони на ящиках з-під набоїв.

"Миші" - її перша книга, до якої вона сама ж створила ілюстрації. Казка увійшла до довгого списку премії Дитяча Книга року ВВС-2017.

Про світ мишей, де вони так схожі на людей, так само закохуються, сваряться, дружать, письменниця розповіла ВВС Україна.

ВВС Україна: Розкажіть коротко, про що ваші "Миші"?

Соня Атлантова: Це книжка про дачне літо. Я хотіла написати так, щоб відчувалося літо в селі, на дачі. Але не з точки зору дитини, а з боку маленьких створінь, яких всі знають і які є неодмінним атрибутом такого літа, - це миші.

ВВС Україна:Чому ви вирішили писати про мишей?

С.А.: В дитинстві я кожне літо проводила на дачі в селі, і у мене дуже багато спогадів, пов'язаних з мишами.

Один з яскравих - це коли мені було п'ять років, і я побачила живу, дику мишку. Був страшний дощ, і вона така малесенька бігла повз мокрі лопухи. В неї були такі рожеві вушка, блискучий носик і оченята. Мене тоді це вразило до глибини душі.

Мені здається, що миші трохи схожі на казкових істот, ельфів. Вони вночі роблять свої справи, а вдень ховаються, залишаючи сліди свого існування.

ВВС Україна:Кожна мишка у вашій казці має свій характер, наприклад миші Рудольф, Мусій. З кого ви їх змальовували, чи є у них реальні прототипи?

С.А.: Щодо миші діда Рудольфа, то у нас на дачі є сусід, дуже хазяйновитий дядько, на всі руки майстер. Ми кличемо його допомагати, щось полагодити.

Він такий великий, огрядний, любить розповідати дивні історії, поки щось робить. Наприклад, як він працював ковалем, посварився з майстром і, щоб помститися, викував з рейки велику дулю.

Він дуже поважна людина, висадив на своїй ділянці ліс, біля свого дому встановив фонтан. Мені вбачалося, що у мишачому масштабі у діда Рудольфа є щось спільне з нашим сусідом.

ВВС Україна: Ви називали "Мишей" - спокійною територією, без новин і війни, вашим відпочинком - чому?

С.А.: Мені здається, що територія дитячої казки - це територія, де водночас має бути цікаво і безпечно. Якщо трапляються якісь пригоди, то вони мають закінчуватись добре. Нічого надто страшного, того, що зараз у нас в країні коїться, там не має бути. Для мене це територія безпечних пригод. Мені було дуже приємно занурюватись у цей простір.

ВВС Україна: У вас була презентація "Мишей" у музеї літератури з виставкою, малюнками мишей…

С.А.: Так, це був проект, пов'язаний з книжкою. У мене є персонаж Мусій. І, коли книжка закінчилась, мені здалося, що Мусій, як дуже чуйна миша, має бути і творчою особистістю. І я вирішила, що він має бути художником. У дачному будинку, якщо хтось з дачників малює, фарби знайти не проблема.

Але питання, на чому малювати. З полотнами у Мусія проблема, тому він малює на всьому, що знайшов у коморі. Є картини на дощечці для нарізання хліба, кельмі для накладання цементу. Ці картини малювала я, а презентувала як живопис миші.

ВВС Україна:Ви є і автором ілюстрацій. Розкажіть про те, як їх створювали, що було раніше - малюнки, чи книжка?

С.А.: Спочатку був текст. Але ще до цього у мене було якесь таке зорове враження від літа, зеленої трави, від всієї дрібноти, яка живе на землі з дуже наближеної до землі точки зору.

Готуючись до ілюстрацій, я робила етюди, замальовки із землі: листочки, квіточки, дрібний мотлох. Все те, на що ми не зважаємо, але для миші якийсь камінчик - це вже велика перешкода, яку треба переповзти. Було цікаво подивитися на це саме з такої перспективи.

ВВС Україна: Чому можна навчитися у ваших героїв?

С.А.: Думаю, що в першу чергу - оптимізму. Адже, коли вони потрапляють навіть у дуже важкі ситуацію, вони продовжують шукати вихід і не втрачають надії на гарне. Саме тому вони долають перешкоди.

ВВС Україна: Як би ви описали вашого читача? Кому може бути цікаво читати вашу книжку і чому?

С.А.: Думаю, що це казка для родинного читання. Там є жарти, моменти, які, можливо, будуть більш зрозумілі батькам. Казка досить смішна. Я уявляла собі родину, де тато і мама читають вголос, потім це обговорюють.

Сподівалась у книжці відтворити атмосферу сімейного затишку, простору казки, якогось відчуття наближеності до людини. Адже, що таке миші? Це - супутник людини. Де буде холодно, незатишно, не буде їжі, там не буде і мишей. І, власне, й людям там теж буде погано.

У мене було бажання створити щось затишне. Може, на протиставленні того, що зараз багато книжок пов'язані з технікою, з чимось сучасним.

Хотілось створити щось емоційно тепле, спрямоване на родину, хату, старі речі, на яких лишається відбиток господарів. Хотілося привернути увагу до цього. Комусь це може виявитись близьким і потрібним.