Оскар-2015: які фільми в категорії "Найкращий фільм іноземною мовою"

На церемонії вручення "Оскарів" нагорода за найкращий фільм іноземною мовою не привертає багато уваги – навіть фільми-переможці не завжди користуються популярністю серед глядачів. Але у деяких випадках "Оскар" таки сприяє касовому успіху – наприклад, так було з фільмом "Любов" Міхаеля Ганеке.

Академія кінематографічних мистецтв і наук уперше присудила "Оскар" у категорії "Найкращий фільм іноземною мовою" у 1947-му році, намагаючись побудувати мости з рештою післявоєнного світу.

Для цієї категорії розробили окрему складну систему голосування, яка відрізняється від інших категорій. Кіноакадемію часом критикують за незрозумілість цієї системи.

В окремі роки критики також скаржились на "перевантаженість" фільмами-номінантами – видавалося, що їх обрали радше з політичних міркувань, ніж за художню цінність.

Наприкінці цієї статті є пояснення чинного процесу номінації.

А зараз розглянемо цьогорічних претендентів на премію.

"Іда"

Країна: Польща

Мова: польська

Попередні номінації на "Оскар" і перемоги: Польща мала дев’ять номінацій у цій категорії, але жодної перемоги.

Режисер: Павел Павліковський

Сюжет: Польща 1960-х років. Анна – молода приваблива жінка, готується стати монахинею у католицькому монастирі. Їй дозволяють ненадовго поїхати з монастиря в сімейних справах – можливо, востаннє до прийняття обітниць. Вона зустрічається з тіткою і відкриває для себе історію своєї родини: під час Другої світової війни відбулися жахливі події, про які вона нічого не знала. У поїздці Анна (яка в дитинстві звалася Ідою) знайомиться з красивим молодим музикантом. Чи зможе вона тепер повернутися до того життя, яке чекає на неї у монастирі?

Шанси на перемогу: "Іда" – польське кіно з помітним британським впливом.Режисер, хоч і народився у Польщі, зробив кар’єру на британському телебаченні, а сценарист Ребекка Ленкевич виросла у Плімуті. Сценарій спершу написаний англійською мовою, але пропонує оригінальний кут зору на польський спадок Голокосту. Операторська робота у цьому чорно-білому фільмі заворожує, і гра акторок у головних ролях – Аґати Тшебуховської і Аґати Кулеші у ролі вічно п’яної тітоньки – теж прекрасна. Глядачі щиро вболівають за Анну і бажають їй добре подумати, перш ніж робити крок до аскетичного життя. Однозначно сильний претендент.

"Левіафан"

Країна: Росія

Мова: російська

Попередні номінації на "Оскар" і перемоги: Росія мала п’ять номінацій і одну перемогу у 1994 році. Попередньо, у складі СРСР – ще дев’ять номінацій і три перемоги.

Режисер: Андрій Звягінцев

Сюжет: північне селище на Баренцовому морі. Гордий і незалежний Микола живе у мальовничій місцині, у власноруч побудованому будинку разом з другою дружиною і сином. Місцевий мер, корупціонер без залишків совісті, хоче знести його будинок і привласнити ділянку. З Москви приїжджає адвокат, старий друг Миколи. Він намагається допомогти йому відстояти справу в суді, але його мотиви неоднозначні. Життя Миколи летить шкереберть.

Шанси на перемогу: хоча дехто вбачає у фільмі критику путінської Росії, в тій чи іншій формі таке могло б статися будь-де, за умови конфлікту між достойною, але гарячковою людиною і зверхнім представником влади. (Можливо, з міркувань дипломатії режисер каже, що перший поштовх до написання цієї історії дали деякі події в США).

Фільм знятий надзвичайно якісно, у неймовірно гарних місцях, з якими більшість глядачів незнайома. Гра акторів також сильна – особливо Романа Мадянова у ролі майже завжди нетверезого мера. У фільмі є комічні моменти, але у сутності це трагедія, яка знайде відгук у серцях глядачів не тільки в Росії. Це найсильніший з п’яти номінантів.

"Мандарини"

Країна: Естонія

Мова: російська й естонська

Попередні номінації на "Оскар" і перемоги: це найперша номінація Естонії на "Оскар".

Режисер: Заза Урушадзе

Сюжет: у центрі сюжету – етнічна меншість, практично невідома широкому загалу. На початку 1990-х Іво – один з небагатьох естонців, що досі лишаються у своєму етнічному селі на території Грузії. У цей час поблизу проходить бій між грузинами і чеченськими найманцями, що воюють на боці Росії. Вже літня людина, Іво бажає лише жити своїм життям і майструє ящики, щоб вивезти врожай мандаринів. Але життя повертає так, що йому доводиться доглядати двох поранених вояків з ворожих сторін. Чи справді чеченець Ахмед уб’є свого ворога Ніко, як погрожує?

Шанси на перемогу: фільм – плід грузинсько-естонської співпраці – може похвалитися сильною грою актора у головній ролі Лембіта Ульфсака. Коли війна приходить до нього на поріг, відчувається справжня напруга. Але сюжетна лінія надто передбачувана: швидко стає ясно, що Ахмед і Ніко, спершу налаштовані ворожо, врешті-решт потоваришують. Фільм нагадує нам про безглуздість насильства – але його ключові сцени скоріше театральні, ніж кінематографічні, і не захоплюють так, яка мали б.

"Тімбукту"

Країна: Мавританія

Мова: французька, тамашек, арабська

Попередні номінації на "Оскар" і перемоги: найперша номінація Мавританії на "Оскар".

Режисер: Абдеррахман Сіссако

Сюжет: фільм знятий здебільшого у Мавританії, але дія відбувається у Малі, на тлі захоплення влади суворим ісламістським угрупуванням. Кідан і Сатіма заробляють на життя випасом худоби, тримаючись осторонь від екстремістів, що тепер хазяйнують у їхній місцевості. Але коли Кідан йде сваритися з сусідом і необачно бере з собою рушницю, це призводить до трагедії.

Шанси на перемогу: фільм має паризьких продюсерів і гарний на вигляд, адже його головний оператор – Соф’ян Ель-Фані, що зняв "Життя Адель". Акторська робота, в якій поруч з професіоналами залучене й місцеве населення, переконлива і часом зворушлива. Фільм був добре сприйнятий на минулорічному Каннському фестивалі. Жоден північно-африканський фільм ще не отримував "Оскара" (за винятком фільму "Дзета" 1969 року, де Алжир був підставною країною замість Греції). Тому перемога Сіссако закріпить за ним репутацію провідного кінематографіста Африки і загалом буде прекрасним заохоченням для африканського кіно.

"Дикі історії"

Країна: Аргентина

Мова: іспанська

Попередні номінації на "Оскар" і перемоги: Аргентина номінувалася на "Оскар" шість разів і вигравала двічі – у 1985 і 2009 роках.

Режисер: Даміан Шифрон

Сюжет: фільм складається з кількох окремих історій, що драматизують складнощі міського життя, характерні не лише для Латинської Америки. Історії не пов’язані одна з одною, але мають спільні теми. Чоловік середніх років "злітає з котушок", коли його машину вкотре евакуюють; весілля у шикарному готелі в Буенос-Айресі обертається кривавою трагедією; водій, який перевищує швидкість, починає шкодувати, що розізлив іншого водія.

Шанси на перемогу: сценарист віртуозно нагнітає події з кожним новим сюжетом, однак не втрачає зв’язку з реальністю. Молодята, що двадцять хвилин тому кохали одне одного до нестями, тепер готові на вбивство – але гра акторів робить це цілком вірогідним. Фільми-антології рідко знаходять прихильність у Америці, але, можливо, кіноакадеміки побачать у "Диких історіях" відголоски життя в Лос-Анджелесі чи Нью-Йорку, часом комічні, але здебільшого сумні.

Як обирають переможця?

У процедуру обрання постійно вносяться дрібні зміни – цього року важливішу роль отримають британські члени кіноакадемії.

Дехто радить комітету іншомовних фільмів приймати до конкурсу фільми-переможці важливих кінофестивалів, наприклад, Каннського і Венеційського, аби оживити змагання. Але популярність трьох останніх володарів "Оскара" у цій категорії ("Надер і Симін: Розлучення", "Любов" і "Велика краса") схоже, свідчить про те, що чинна система працює добре.

Утім, голова комітету Марк Джонсон продовжує удосконалювати процедуру обрання, щоб підвищити престиж цієї нагороди. Починаючи з цього року, "Оскар" віддаватимуть не лише країні, а й режисерові фільму-переможця, що, як сподіваються, стимулює інтерес ЗМІ.

Процес обрання:

Кіноакадемія приймає конкурсні фільми від офіційних кіноасоціацій різних країн світу – по одному фільму від країни. Цього року було подано 83 фільми, з них чотири – від країн, що беруть участь вперше.

Кількість учасників постійно збільшується – можливо, цим пояснюється небажання кіноакадемії приймати додаткові фільми.

Процес висування нерідко супроводжується скандалами усередині країн – на своє щастя, кіноакадемія наразі у них не втручається.

Конкурсні фільми переглядаються великою групою добровольців з числа членів академії, що мають право голосу; кожен окремий виборець переглядає близько чверті фільмів. Шість стрічок, що отримують найбільше голосів, проходять у наступний тур.

Оскільки на перегляд цих фільмів треба витратити немало часу, більшість добровольців – літні члени кіноакадемії, що вже вийшли на пенсію.

На цьому етапі виконавчий комітет академії може додати до короткого списку ще три фільми, які на це заслуговують, на їхню думку. Список збільшується до дев’яти картин.

Ці дев’ять картин тепер переглядаються спеціальним комітетом, до якого входять 20 людей в Лос-Анджелесі, 10 – у Нью-Йорку і 10 – у Лондоні (останнє – цьогорічне нововведення).

Вони викреслюють чотири фільми, які їм менше сподобались, і таким чином видають кінцевий короткий список з п’яти номінантів.

Минулого року у процедурі фінального голосування відбулися значні зміни. Тепер голосувати може кожен член академії з правом голосу, незалежно від обставин перегляду фільмів.

Колишню вимогу – переглянути усі п’ять фільмів у кінотеатрі – було скасовано; тепер можна дивитися і DVD-копії, які готують спеціально для конкурсу.

Дехто побоювався, що кіноакадеміки зможуть голосувати недобросовісно – не переглянувши усі фільми, але Марк Джонсон назвав ці страхи безпідставними. Той факт, що минулорічний фільм-переможець "Велика краса" мав великий успіх у кінотеатрах, свідчить на користь нової системи голосування.