Головний архітектор Києва: Майдан треба переробити

Вперше про пам’ятник Небесній сотні заговорили всього через чотири дні після вбивств на Інститутській – 24 лютого цього року.

Згодом ідея вшанувати пам'ять загиблих переросла в масштабний конкурс серед архітекторів під назвою "Територія гідності". Конкурс проектів проводять у чотирьох номінаціях: облагороджування ядра центра Києва, будівництво пам’ятників героям Майдану, створення Музею Майдану та Міжнародного культурного центру на базі Українського дому.

На початку грудня понад 400 архітекторів з різних країн, які зголосилися взяти участь у конкурсі, отримали від української влади технічне завдання. Працюватимуть вони до кінця лютого, а підсумки конкурсу мають підбити до кінця весни 2015 року.

Сергій Целовальник, головний архітектор Києва, розповів ВВС Україна, яким він бачить оновлений Київ, чому Хрещатик не буде пішохідним і чи мають пам’ятники вшановувати загиблих на Майдані міліціонерів.

ВВС Україна:

Сергій Целовальник: Американський архітектор шведського походження Еліель Саарінен сказав таку фразу: "Завжди проектуй будь-що, розглядаючи його в ширшому контексті: стілець – у кімнаті, кімнату – в будинку, будинок – в середовищі, середовище – в міському плані".

Тепер відповідаю на Ваше запитання, що, може, є сенс поставити спочатку маленький пам’ятник, а потім збільшувати і збільшувати. Фізично воно буде втілено саме так. Але щоб зрозуміти, що це має бути і в якому конкретному місці на "Території гідності", потрібно пропрацювати цей контекст в різних іпостасях, різних містобудівних завданнях. Тому ми й маємо чотири ієрархічні номінації.

Як головний архітектор міста я розумів, що середовище не готове, щоб прийняти ще один пам’ятник. Я не прихильник відзначати будь-яку подію якимось тимчасовим пам’ятником. Багато таких пам’ятників ми бачимо на міжміських дорогах. Десь кермо висить, десь вінок, табличка - загиблим на дорозі. Це не шлях. Це пам’ятник місцю, але не події.

Ми робимо цей конкурс, щоб визначити конкретно, де можна поставити нехай невеликий, але дуже зворушливий пам’ятник. Пам'ятник має бути вистражданий і поставлений раз і назавжди.

ВВС Україна:

Сергій Целовальник: Наведу вам приклад з життя. Мене завжди брав за душу монумент, присвячений Невідомому солдату, солдату як символу, як захиснику вітчизни. Вони є по всьому світу. Пам’ятник, який стоїть у парку Слави, там де обеліск і вічний вогонь, мене дуже бере за душу. І я був внутрішньо зруйнований , коли поруч появився пам’ятник тричі герою Кожедубу. Я розумію, що сам по собі Кожедуб - це окрема сторінка в історії війни. Але якщо тут Могила Невідомого солдата, то навіщо поруч - відомого солдата? Тоді треба ставити і Ніну Оніолову, Людмилу Павличенко, Марину Раскову і всіх інших. Це знецінення одного іншим.

Тому якщо поставити зараз навіть чудовий, найунікальніший пам’ятник Небесній сотні, то він опиниться в контексті "слоників на трюмо" - маю на увазі сьогоднішній стан Майдану. В центрі - колона невідомої гідності, поруч Щек, Кий, Хорив і їхня сестра Либідь на човні, поруч гуси-лебеді летять, а там – козак Мамай сидить, кінь стоїть, фонтан. Поруч – курятники і лампи підземного простору торгового центру. Як? Це ж зневажливо.

Кому пам'ятник?

ВВС Україна:

Сергій Целовальник: Чесно, я не знаю, як я до цього ставлюся.

Коли ми підписували меморандум (у лютому 2014 про створення пам’ятника – Ред.), я все-таки думав про Небесну сотню, про загиблих у ці три дні, 18-20 лютого, не раніше й не пізніше. Хоча сьогодні йде війна, чим не герої ті, хто поклали свої життя в АТО? Але ми спеціально домовилися на публічних обговореннях, що аби не розтікатися по дереву, ми беремо ці три дні – осьову подію революції.

Потім в наших широких обговореннях появилася думка про те, кому все-таки пам’ятник – чи лише цій сотні загиблих героїв? Але з того боку теж померли молоді люди, які не розуміли, що відбувається. Їх виставили – вони стояли.

Та під час обговорень більша частина висловилася не за те, щоб пам’ятник був обом сторонам загиблих, а за те, щоб пам’ятник був усім учасникам цих днів – мається на увазі з боку активістів – загиблим, пораненим і контуженим, пропалим безвісти та просто учасникам.

ВВС Україна:

Сергій Целовальник: Так, виходить, що меншість.

<italic><bold>ВВС Україна:</bold> Але ви <link type="page"><caption> опитували</caption><url href="http://terradignitas.kga.gov.ua/zavantazhennya/doslidzhennya-gromadskoji-dumki" platform="highweb"/></link> лише учасників Майдану і відвідувачів сайту конкурсу…</italic>

Сергій Целовальник: Ні, у нас дуже широка вибірка. І туди (на обговорення – Ред.) прийшли ті, кого туди палкою не заганяли. Прийшли ті, кого ця подія хвилювала.

ВВС Україна:

Сергій Целовальник: Це вже ми з вами розмірковуємо з позиції сьогоднішнього дня, бо триває війна.

У мене є знайомий, який категорично не сприймає Майдан. Але що, я маю і цим людям потурати? Час розставить акценти.

"Огидний рівень" архітектури

ВВС Україна:

Сергій Целовальник: Я знаю величезну кількість архітекторів, які проти того зовнішнього образу Майдану, який ми бачимо сьогодні. Не я один виразник цих думок, я лише взяв на себе сміливість говорити, що це низький рівень архітектури і огидний рівень створення міського простору в центрі країни, який порушує основні канони монументального мистецтва і містобудування.

ВВС Україна:

Сергій Целовальник: Колона – це символ імперії, символ тоталітарності. А ми ж будуємо демократичну державу, так?

Я вважаю, що колона на порожньому п’єдесталі – це, можливо, той символ, який сьогодні якраз і розвивається в нашому історичному просторі. Крім того, ніхто ніколи не затверджував образ "Галі", як ми її називаємо, яка стоїть на вершині колони з гілкою калини.

У Греції, у демократичних містах, полісах, у центрі площ ніколи не ставили жодного пам’ятника чи обеліска. Агора (міська площа – Ред.) пропонувалася демосу, людям.

А колона – це спроба забити простір центральної площі хоча б чимось, начебто для того, щоб народ там не міг зібратися. А він все одно зібрався – на проїжджій частині і газонах.

ВВС Україна:

Сергій Целовальник: Що стосується "ліхтарів" і підземного простору, це ж треба було додуматися – взяти національну площу і віддати її під підземні супермаркети. Людей загнали під землю, а машини залишили їздити нагорі.

ВВС Україна:

Сергій Целовальник: Звичайно, я допускаю. Конкурс покаже.

Крім того, що Майдан, можливо, видозміниться, може виникнути відкритий вгору підземний простір, який об'єднає дві сторони Майдану. Або новий рівень над проїжджою частиною площі, і сама площа стане форумом над усім цим простором. Там зможуть збиратися люди.

Музей Майдану

ВВС Україна:

Сергій Целовальник: Я не категоричний противник…

ВВС Україна:

Сергій Целовальник: Вона нікчемна з юридичної точки зору, тому що це неможливо зробити.

ВВС Україна:

Сергій Целовальник: Це було неправильно. Андріївський узвіз був відкритий. Так що, нам заради того, щоб ми могли марширувати по Хрещатику, треба зіпсувати історичну вулицю? У Києві є рельєф і є традиційна сітка вулиць, яку навіть війна не змінила.

Але конкурс має вирішити і цю проблему в тому числі.

Один наш ентузіаст запропонував варіант, який я підтримав. З восьми смуг Хрещатика можна забрати дві і приєднати їх до зеленої частини, до широкого терасного тротуару. Якщо ми ці 7-8 метрів приєднаємо, зробимо геопластику, посадимо траву і дерева, то шести смуг для Хрещатика – більш ніж достатньо.

ВВС Україна:

Сергій Целовальник: Спочатку ми всі думали, що це буде Будинок Профспілок. Але якщо розібратися, то і Український дім заслуговує на це. Перші смерті – Нігоян, Жизневський – сталися саме в тому районі, на Грушевського.

Є ще третій варіант – Інститутська, 3-5, там, де зараз котлован.

А зараз з'явилася ідея з будинком Укркоопспілки, що навпроти Будинку профспілок, по інший бік Хрещатика. Вони пропонують певні зміни в своїй архітектурі – частину будівлі можна реконструювати у вежу Небесної сотні.

Але це все вирішить конкурс. Причому, в кожній номінації може бути свій переможець, а може бути й загальний переможець. Його визначить міжнародне журі. Це все будуть також обговорювати широкі маси.

Ще до підбиття підсумків, поки працюватиме професійне журі, ми зробимо у Києві виставку всіх проектів, на якій люди зможуть проголосувати за них. Виставку повеземо також в Одесу, Львів, Харків і Дніпропетровськ.

"Небайдужі люди"

ВВС Україна:

Сергій Целовальник: Може бути менше, може й більше. Залежить від того, що ми приймемо.

Якщо найкраще рішення буде говорити про те, що нам треба переробити Майдан, то я першим проголосую за це. Його треба переробити. Не може Майдан ХХІ століття після того, що на ньому відбувалося, своїми архаїчними архітектурними поглядами продовжувати існувати у віках. Він має стати абсолютно європейською площею, навіть якщо там приберуть все непотрібне, висадять зелень і забрукують територію для зборів людей. Там має чітко читатися думка, яка викличе в людини відчуття катарсису, коли через трагедію і усвідомлення жертв ти очищуєшся і віриш у світле майбутнє.

ВВС Україна:

Сергій Целовальник: Це все (конкурс – Ред.) йде цілком на ентузіазмі. Я як чиновник, як головний архітектор міста не маю на це ні бюджету, ні коштів, ні виконавців. Це робиться лише завдяки тому, що ми тут – небайдужі люди.

Для реалізації цього всього потрібен доброчинний фонд, бо в бюджеті немає на це грошей. Хоча я думаю, що президент і мерія Києва, звичайно, виділять на це гроші. А керувати цим фондом має людина, якій усі довіряють. Знайдуть, наприклад, того ж Леся Подерв'янського чи Святослава Вакарчука.

Поки що в Києві є лише два пам’ятники, збудовані за кошти населення. У 1888 році поставили пам’ятник Богдану Хмельницькому, а в 1802-1809 рр. – пам’ятник Магдебурзькому праву на спуску з Володимирського узвозу на Набережне шосе. Нехай це буде третій пам’ятник. Але знайти гроші на масштабну перебудову так легко не вийде, тут ніякий фонд не врятує. Тут потрібне державне фінансування плюс меценатське і громадське, з більшим наголосом на останні.

З Сергієм Целовальником розмовляв Олег Карп'як.