Науковий блог: чи стають діти агресивними від відеоігор?

Застереження щодо відеоігор звучать безперервно. Можливо, це один з найбільших страхів сучасних батьків – дитина надивиться на насилля у відеоіграх і перенесе агресивну поведінку у реальне життя.

Попри те, що питання "Чи спричинюють відеоігри агресію?" дуже активно досліджується щонайменше останні 15 років, однозначної відповіді на нього досі немає.

До цих дискусій нещодавно, у серпні 2015 р., приєдналась Американська асоціація психології, випустивши огляд понад ста досліджень агресії в контексті відеоігор за період з 2005 до 2013 рр.

На основі цих досліджень асоціація дійшла висновку - зв'язок є.

Тобто, відеоігри зі сценами насилля підвищують толерантність до агресії, можуть спричиняти більш агресивну поведінку та думки. Також у гравців зменшується рівень емпатії та чутливості до агресії загалом.

Однак незважаючи на те, що деякі дослідження навіть встановили зв'язок між неврологічними змінами та кримінальними схильностями дітей у майбутньому, Асоціація вважає, що для загальних висновків наявних даних недостатньо.

Іншими словами, висновок американських психологів про те, що зв'язок між агресією та відеоіграми існує, ще не означає, що ігри прямо призводять до підвищення рівня агресії - вони є лише одним з факторів ризику. Асоціація все ж рекомендує розробникам відеоігор враховувати цей ризик, належно маркувати усі відеоігри і включати менше сцен насилля у продукт.

Інші висновки: зв'язок - слабкий

А спільне дослідження Університету Бас Спа, Брістольського університету та Університетського коледжу Лондона, яке вийшло вже після звіту Американської асоціації психології, дійшло до дещо інших висновків.

Зібравши дані 2,4 тис. учасників, народжених у дев'яностих, науковці проаналізували їхні захоплення відеоіграми у віці 8-9 років, а також те, наскільки вони були схильні до депресії, агресії та підліткових розладів поведінки у віці 15 років.

Науковці змогли довести лише слабкий зв'язок між захопленням відеоіграми у 8-9 років і розладами поведінки у підлітковому віці. Ніякого зв'язку між "стрілялками-шутерами" та агресією й депресією віднайти не вдалося.

Як вимірюють агресію?

Чому ж вчені отримують різні результати?

Одним з найпроблемніших моментів у цих дослідженнях є те, яким чином вони вимірюють дитячу агресію.

Наприклад, науковці дають дітям пограти у гру, де є сцени насильства (зазвичай, у "шутер" на зразок Call of Duty), а потім випускають піддослідних на дитячий майданчик та рахують, скільки разів вони виявили агресивну поведінку (штовхнули, обізвали, розізлились, встряли у конфлікт тощо). Контрольною групою в такому випадку є діти, які перед цим грали у "мирну" гру.

В іншому дослідженні дітям пропонували завершити історію, що починалась словами "Водій врізався в машину Боба. Боб вийшов з машини і підійшов до водія", і потім вимірювали, наскільки насильницьким було продовження, написане дітьми.

Ще були проведені експерименти, де дітям пропонували подратувати когось шумом чи гострим соусом й вимірювали, наскільки радо і "щедро" вони це роблять. Також досить поширеним є збір даних через опитування (хоча так звані "self-reported"-дані завжди найсумнівніші).

Зрозуміло, що настільки різні підходи ведуть до суттєво різних результатів.

Втішає те, що такі експерименти легко втілити в домашніх умовах батькам і подивитися, наскільки "шутери" підвищують рівень агресії дитини вдома. І потім, з врахуванням індивідуальних особливостей, думати далі.