Науковий блог: як інтернет назавжди змінив протест

Право на протест - одне з базових прав людини, яке тісно пов’язане із свободою зібрань та свободою слова.

У країнах зі сталою демократією мережа є простором для відстоювання своїх прав від моменту загального доступу до інтернету. Петиції до чиновників, інтернет-лобіювання законів, спілкування з місцевими громадами та збір коштів на благодійні проекти через соціальні мережі вже давно стали частиною західної політичної культури.

Згадуючи українську Помаранчеву революцію, найперше пригадуються розклеєні листівки та смс-повідомлення. Інтернет-консолідації протестувальників одинадцять років тому практично не було. І невідомо, як би склалася доля країни, якби доступ до мережі був сьогоднішнього рівня, що дозволяє протесту перероджуватись у рух громадянського суспільства, трансформуючи онлайн-ініціативи у повноцінні організації, здатні впливати на прийняття рішень.

Так звана "Арабська весна", яка почалася у грудні 2010 року із протестів у Тунісі, продемонструвала всьому світу потенціал соціальних мереж для мобілізації великих мас людей.

За останні роки вийшло сотні досліджень протестного руху в країнах, якими прокотилася хвиля протестів. Наприклад, дослідники єгипетських протестів у 2011 році провели масштабне опитування молоді щодо їхнього рішення взяти участь у демонстрації. При цьому дослідників цікавило саме прийняття першого рішення: момент переходу від роді спостерігача до учасника.

Результати, опубліковані в березні 2012 року в Journal of Communication, показали, що більшість протестувальників, які вийшли на вулиці в перший день протестів, зробили так саме через пости в соціальних мережах.

Крім того, дослідники роблять висновок, порівнюючи з минулими протестами, що мережі сильно впливають і на ймовірність успіху акцій протесту. Йдеться, звичайно, не про довготривалий успіх, а про досягнення первинних цілей протестувальників.

Дуже схожі результати отримали і в Чилі, де досліджували студентські протести 2011-2013 років, і в Колумбії, де Facebook мобілізував протестувальників проти ФАРК.

Були описові дослідження про роль соціальних мереж і під час українських протестів, які доходили висновків, що навряд чи українські протести змогли би стати настільки масовими та скоординованими без соціальних мереж.

Загальніші дослідження вивчають психологію протесту та індивідуальну схильність брати участь у протестних акціях. Себастьян Валенсуела у статті, опублікованій в American Behavioural Scientist, доводить, що користування соціальними мережами впевнено передбачає показники політичної активності людини, особливо серед молоді. Тобто що активніша людина в соціальних мережах, тим більш ймовірно вона братиме участь у акціях протесту і взагалі матиме активну політичну позицію.

"Facebook, Twitter, соціальні мережі та смартфони назавжди змінили протест", - підсумовує численні дослідження Вікторія Неш з Інтернет-інституту Оксфорда.

Українцям варто лише згадати мережу під час протестів 2013-2014 – логістика доставки продуктів та дров на Майдан, пошук зниклих, правова допомога, потім - пошук родичів загиблих... Та і тепер найактивніший сегмент українського Facebook - це політичні активісти, медіа та волонтери.

Таким чином, дослідження останніх п’яти років чітко показують зв’язок між соціальними мережами та мобілізацією протестувальників.

Пости у Facebook та Twitter вже давно - не крик у порожнечу, це ті тригери, які безпосередньо впливають на рішення вперше вийти на протест (взяти парасольки та друзів і вийти). А в умовах обмеженого права на протест мережа стала останнім прихистком для вільних зібрань, де люди могли сказати одне одному "я не боюся" і в результаті вийти на вулиці.

Тепер стоїть питання, наскільки колишні протестувальники, озброєні можливостями, які нам дають соцмережі та безперервний до них доступ через смартфони, здатні перевести таку ж скоординованість у постпротестний простір, формуючи нову політичну культуру і, як результат, нову політичну реальність.