Науковий блог: чому не реагуємо на цькування в мережі?

Cyberbullying, кіберцькування – це переслідування людини через інтернет. Наприклад, коли користувачу шлють повідомлення із погрозами, розповсюджують чутки або фото, постять образливий контент або пишуть повідомлення із сексуальним контекстом.

Чим небезпечне цькування в інтернеті?

По-перше, воно неконтрольоване.

По-друге, таке переслідування має необмежену аудиторію.

Згідно з дослідженням, найбільш вразлива група для будь-якого виду цькування - підлітки від 11 до 16 років.

Приходить дитина із школи, а на її Facebook - 43 повідомлення, де над нею насміхаються. У неї німіють руки, блідне обличчя, вона хапається за телефон. А там – WhatsUp, Viber, Twitter, і всюди пишуть погрози.

Це найгірший варіант. Частіше цькують менш жорстоко – наприклад, насміхаються над конкретною подією чи вадою зовнішності. Та за будь-що. Приводів - мільйон. Причому цькують не тільки підлітків: дорослі люди теж часто стають жертвами переслідувань з боку колег чи просто онлайн-друзів.

Небезпека в тому, що, на відміну від звичайного цькування, переслідування в інтернеті не припиняється. Від нього не сховаєшся вдома чи на роботі. Користувач увесь час на виду. І якщо забанити кривдників (анонімних чи з реальними іменами) в усіх можливих соцмережах, це не зупинить їх від того, щоб продовжувати цькувати вас серед знайомих чи ваших онлайн-друзів.

Тобто навіть видаливши всі свої профайли на Gmail, Googe+, Facebook, Twitter, LinkedIn, WhatsApp, Skype, Viber, Reddit (де там ви ще зареєстровані?), це не допоможе позбутись переслідувачів.

Як показує статистика Центру досліджень кіберцькування, в США 81% респондентів перебуває в ілюзії, що від кіберцькування простіше втекти, ніж від цькування в реальному житті.

Насправді ж воно більш всепроникне, ніж цькування від декількох колег на роботі: по-перше, у нього необмежена аудиторія; по-друге, кіберцькування створює ефект присутності кривдників всюди, на кожному електронному пристрої, який у вас є.

Чому ми не намагаємось зупинити?

Згідно зі статистичними даними, зібраними у США, більше половини молодих людей зізнались, що їх цькували онлайн.

11% сказали, що їхні компрометуючі фото викладали в інтернет інші люди. 33% стикалися з погрозами, 55% були свідками цькування. І вражаючі 95% з тих, що були свідками онлайн-цькування, нічого не зробили, щоб це зупинити.

У соціальній психології цей феномен пояснюється ефектом спостерігача (bystander effect, або bystander apathy). Тут зазвичай наводять як приклад знамените вбивство Кіті Джіновезе, свідками якого були 38 людей - ніхто з них не подзвонив в поліцію.

Або випадок Ларі Фройстада, який написав пост, що він зараз підпалить будинок і цим вб'є свою доньку. Пост побачили близько 200 людей, і ніхто не набрав номер поліції, щоб завадити чоловіку здійснити свій намір.

В онлайн-контексті ефект спостерігача ускладнений тим, що, незважаючи на масштаби травлі, нам здається, що якби це було щось справді серйозне, хтось неодмінно б відреагував. Важливо пам'ятати, що цей хтось – це ви.

Після того, як Тайлер Клементі, студент Університету Ратжерс в Нью-Джерсі, стрибнув з моста Джорда Вашингтона через те, що його цькували в інтернеті, свою стурбованість проблемами кіберцькування висловили американські чиновники на всіх рівнях, в тому числі Барак Обама та Гіларі Клінтон. А співачка Мадонна присвятила хлопцю триб'ют.

У США вже роками ведеться серйозна суспільна дискусія щодо онлайн-цькування і запровадження відповідальності за участь у таких кампаніях. Але закони тут мало що вирішать – перш за все потрібна просвітницька робота: звертати увагу людей, наскільки це серйозно, ділитись історіями кіберцькування і пам'ятати про ефект пасивного спостерігача.

В інтернеті цей ефект підсилюється тим, що люди схильні сприймати онлайн-простір як гру, тому не трактують серйозно те, що там відбувається.

Насправді ж - game over: віртуальності настав кінець. Все, що віртуальне – реальне, в тому числі і смерть від кіберцькування.