Блог Кречетнікова: коли Сирія важливіша за Москву і Воркуту

Вечір минулої суботи. Саме в ці години вирішувалося, чи вдасться врятувати з-під завалів хоч кого-небудь з гірників на шахті "Північна". Здається, вся Росія мала б із завмиранням серця чекати звісток з Воркути.

Головна інформаційна телепрограма на головному російському (Першому) каналі.

П'ятихвилинний репортаж про погану поведінку актора Валерія Ніколаєва, який поїхав з місця ДТП.

Шість матеріалів, які з різних сторін обсмоктувати ситуацію в Сирії, загальною тривалістю майже 15 хвилин.

Восьмою новиною у 30-секундному сюжеті диктор бадьоро відрапортувала про те, що на шахту "Північна" доставили рятувальних роботів.

40 секунд про марш на честь річниці вбивства Бориса Нємцова. Лейтмотив: злочин давно розкритий, але ось комусь не йметься, то нехай погуляють, якщо хочуть.

Ну, і різні дрібниці: групове вбивство у США (діти постраждалої сім'ї, можливо, були всиновлені в Росії); марш правих радикалів в Польщі (жителі обурені); день Сил спеціальних операцій РФ (краса і гордість наша); на місці знесеного ТЦ "Піраміда" на Пушкінській площі поклали асфальт (порадіємо!); тиждень моди в Мілані (кращі ідеї запозичені в Росії).

Кремль у дзеркалі телеекрану

Політика державних і навколодержавних каналів - відображення позиції влади.

У соцмережах дивуються: чому не оголосили національну жалобу за 36 загиблими на воркутинській шахті? Чому федеральні телеканали промовчали про вбивство московської дівчинки нянею з Узбекистану?

Чому, чому ... Бо в такому суспільстві живемо! Тому що самі це допустили і навіть раділи!

З приводу загибелі "Курська" Володимиру Путіну довелося щось пояснювати, нехай не найвдалішим чином. Тепер він досяг такого рівня, за якого звітує лише перед Всевишнім, сам вирішує, про що говорити, а про що ні, і питань в обличчя йому ніхто не ставить.

Автор гучних на початку нульових років "Байок кремлівського діґґера" Олена Трегубова описувала, як незабаром після приходу до влади Путіна редакторам провідних ЗМІ пішли дзвінки з президентської адміністрації з вимогами поміняти кореспондента кремлівського пулу: не про те запитав на прес-конференції і не те потім написав.

"Якби у відповідь на ці домагання редактори відразу домовилися і два тижні взагалі не писали б про президента, ніби його не існує - ми жили б в іншій країні", - сказала мені Трегубова.

Кому він потрібен, цей Васька?

У демократичних країнах у політиків заведено розділяти людське горе. Переривають відпустки і закордонні візити, негайно вилітають на місце катастрофи. Практичної користі від їхньої присутності, швидше за все, жодної, але співпереживання демонструють. І це правильно.

У Росії інший менталітет. Суспільство - не сукупність унікальних і безцінних особистостей, а мурашник. Колективні досягнення, держава, лідер, єдність, військова міць, міжнародний престиж - ось що важливо.

А смерть кількох десятків або навіть сотень людей, особливо якщо вони загинули не за державу - приватна справа. Нехай сумують родичі, хай переймається місцева влада, роботодавці та страхові компанії.

Перед виступом з посланням Федеральним Зборам у грудні минулого року Володимир Путін підняв зал у хвилині мовчання за двома загиблими в Сирії військовим. А 224 людини на борту пасажирського лайнера, збитого над Синаєм - чого про них пам'ятати? Вони ж не завдання батьківщини виконували, а з відпустки летіли. Менше по закордонах треба вештатись!

А воркутинські гірники - навіть не жертви теракту. На їхній загибелі не вдасться згуртувати суспільство, нацькувавши на чергових ворогів, тут на себе нарікати треба.

Звичайно, президент не в змозі і не зобов'язаний особисто стежити за технікою безпеки на кожній шахті.

Але в Кремлі розуміють, що оцінка стану справ у всіх сферах життя мало поінформованими і не схильними до аналізу людьми ґрунтується не на реальних фактах, а на загальному емоційному настрої: "Все чудово, ми найкращі!", або навпаки: "Все розвалюється, жити неможливо!"

Розуміють і старанно культивують "почуття глибокого задоволення". Путін з нами, Крим наш - чого ще бажати? Решта - дрібниці. Не треба нагнітати.

Весь світ загруз в нерозв'язних проблемах тому, що нашого лідера не слухає. Там бомби вибухають, мігранти жінок хапають за різні місця, партії між собою не можуть домовитися, а ми спокійні і щасливі під керівництвом нашого доброго Государя, як писав в знаменитому повчанні синам в середині позаминулого століття жандармський генерал Леонтій Дубельт.

Про спад виробництва і падіння рубля говорять побіжно і як про якесь природне явище. От бувають врожайні роки, а бувають неврожайні, на все воля Божа.

Назад в СРСР

Радянська влада приховувала інформацію навіть про стихійні лиха, в яких вже точно не була винна. Землетруси і торнадо лише на прогнилому Заході бувають.

У програми "Время" хоч якийсь інтерес викликали тільки міжнародні новини. У внутрішньому розділі було взагалі нема чого дивитися: суцільні "вісті з полів".

Правління Володимира Путіна, особливо після 2012 року, нерідко і з різних приводів порівнюють з епохою Леоніда Брежнєва.

У ті роки склався довгий "транспортний анекдот". Поїзд, що уособлював країну, став: рейки попереду розібрані. Правителі намагалися вирішити проблему по-різному. Брежнєв наказав усім завісити вікна шторами і ритмічно погойдуватися, примовляючи: "Тук-тук".

Не буди лихо?

"З Кремля не надходить розпоряджень на федеральні телеканали, - заявив прес-секретар російського президента Дмитро Пєсков з приводу вбивства у Москві малолітньої дівчинки. - Дійсно, канали, наскільки нам відомо, ухвалили рішення не показувати цю жахливу трагедію. І тут, мені здається, можна лише солідаризуватися з таким рішенням, тому що це занадто жахливо, щоб показувати по телевізору".

Щодо розпоряджень, при всій повазі до Дмитра Сергійовича, дозволю собі засумніватися. Трохи розуміючи цю кухню, припускаю, що керівництво телеканалів не чекає розпоряджень, а саме поспішає "провентилювати" кожне більш-менш слизьке питання. Навіть демократ Горбачов свого часу говорив редактору "Огонька" Віталію Коротичу "більше радитися, перш ніж бовкати що-небудь".

А щодо жахливості - ніхто ж не вимагає показати крупним планом відрізану голову. Але як можна відводити в тінь інформацію, що має важливе суспільне значення, і не аналізувати те, що обговорення, безумовно, потребує?

Крім лакування дійсності в даному випадку присутній ще один момент: небажання піднімати болючу міжнаціональну тему.

Заради справедливості треба зауважити, що й німецьким ЗМІ закидали, м'яко кажучи, згладжування історії про непристойні чіпляння до жінок у новорічні свята.

Відмовчатися, звичайно, простіше, ніж доказово пояснити, що всі мусульмани або всі узбеки не можуть відповідати за одну людину, що з'їхала з глузду.

Шило в мішку

Тільки це марно. Не було фортець, які більшовики не могли б узяти, але зупинити "сарафанне радіо" не вдавалося навіть їм. Народ все одно знав і про ашхабадський землетрус, і про куренівський потоп, і про новочеркаський розстріл. Тільки у вигляді чуток, а чутки рідко бувають доброзичливими до тих, хто намагається щось приховати.

Ситуація з хворобою цесаревича Олексія і Распутіним свого часу стала одним з найбільших піар-провалів в історії. Якби люди знали правду, напевно, пожаліли б нещасну сім'ю. Але Микола і Олександра принципово не бажали обговорювати з підданими свої особисті справи (вам це нікого і нічого не нагадує?), в результаті публіка не бачила іншого пояснення присутності "старця" біля монархів, окрім непристойного.

Після Чорнобиля більш-менш правдиву інформацію затримали на 10 днів. Але цього вистачило: "І якщо я чую: вірте мені як міністру! - не вірю саме як міністру!"

І на Заході громадяни звинувачують політиків не стільки у реальних проблемах, пов'язаних з міграцією, скільки у небажанні їх відкрито обговорювати. Ми не діти, щоб захищати нас від "шкідливої інформації" і вирішувати за нашими спинами!

Основна ідея кінокомедії "День радіо" - що ЗМІ не тільки відображають, а й самі творять реальність. Можуть створити подію на порожньому місці, а про що не скажуть, того начебто і немає.

Думка дотепна і в чомусь вірна, але лише частково. Проблеми виникають і існують незалежно від політиків і журналістів.

"Можна весь час дурити деяких, можна деякий час дурити всіх, але не можна обдурювати всіх постійно", - говорив Авраам Лінкольн.