Блог Кречетнікова: "ДНР" і "ЛНР" - рік потому

У вівторок минає рік з дня проголошення невизнаної "Донецької народної Республіки". "Луганська республіка" заявила про себе через місяць з невеликим, 12 травня.

В якому стані перебуває цей політичний проект через рік?

Самопроголошені утворення контролюють приблизно третину території Донецької та Луганської областей, щоправда, разом із обома обласними центрами. Визнання ні від кого не отримали, від Росії включно. Економічний стан, м'яко кажучи, складний. Перспективи туманні.

Заклик до світової спільноти з проханням про визнання від 11 червня минулого року залишився без відповіді.

24 травня 2014року ДНР і ЛНР підписали документ про об'єднання у "конфедерацію Новоросія". 24 червня оголосили про "злиття" в конфедеративний "Союз народних республік". Однак тема розвитку не отримала. Військове командування сепаратистів, судячи з усього, координує свої дії, але в усьому іншому "республіки" існують самостійно.

Подальше оголошення ДНР державою-наступником більшовицької Донецько-Криворізької республіки також значного резонансу не мало, оскільки про неї мало хто пам'ятає. Під час Громадянської війни держави-одноденки різного напрямку виникали в Україні ледь не в кожному повіті.

Cиловий пат

Щодо співвідношення військових сил думки розходяться.

У нещодавньому інтерв'ю "Независимой газете" Олександр Ходаковський, який називає себе "секретарем Ради безпеки ДНР", заявив, що претензії проросійських сил на сході поширюються на всю Україну, і вони проявляють стриманість виключно для того, щоб не підставляти Москву.

Така позиція, очевидно, вказує на те, що українська армія безпорадна і за будь-якого реального натиску спроможна лише відступати.

Однак анонсований лідером ДНР Олександром Захарченком січневий наступ на Маріуполь не відбувся, і ледь вдалося відбити донецький аеропорт і Дебальцеве.

У Києві стверджують, що "ополчення" - міф, і Україна фактично протистоїть російській армії. Приблизно так само вважають у західних столицях.

Росія це заперечує, і прямих доказів іноземної військової присутності, передусім захоплених у полон військових, немає.

У те, що Москва тут ні при чому, повірити складно. Вчорашні шахтарі і службовці використовують танки і ракетні установки - та ще й так, що регулярна армія з ними зробити нічого не може?

Однак, очевидно, що кількість російських військових на сході України, по-перше, міняється залежно від ситуації, по-друге, обмежена, і займаються вони здебільшого управлінням технікою, зв'язком і плануванням.

Як під час Корейської війни, коли радянські пілоти брали участь у повітряних боях, але виключно над територією КНДР, щоб не бути збитими і не потрапити в полон. Вже наскільки Сталін був грізний і некерований, а поводився обережно і відкрито брати участь у конфлікті про всяк випадок не хотів.

За оцінками військових аналітиків, українська армія за рік навчилася воювати, і патріотичний дух у неї високий. Вона, звичайно, слабша за російську, але для наступу знадобилися б не обмежені дії силами "добровольців" і "відпускників", а масштабна операція, приховувати яку було б неможливо.

Як довели до загального відома, Росія - це Володимир Путін. За його власними словами, рішення щодо анексії Криму він прийняв особисто протягом декількох годин, порадившись із чотирма помічниками, імена яких не розкривають.

Про думки російського президента можна лише здогадуватись. Але, якщо робити висновки зі справ, відкрито воювати він все ж не готовий.

Це непрямо визнав і пан Ходаковський, заявивши в тому ж інтерв'ю "НГ", що на сьогодні завдання ДНР - не розширювати зону контролю, а зберігати те, що є.

Отже, з військової точки зору на сході України виник пат.

Камінь спотикання

Політична ситуація характеризується іншим шаховим терміном - цугцванг, коли будь-який хід погіршує становище сторін.

З середини лютого на Донбасі тримається перемир'я.

Всі, однак, розуміють, що як тимчасовий захід для припинення вогню - це, звичайно, добре, але необхідне політичне рішення. Невизначеність не може тривати вічно.

Варіантів три: повернення бунтівних територій Україні, приєднання до Росії або оформлення як квазінезалежних держав під російським патронатом на зразок Абхазії і Південної Осетії.

Мінська угода передбачає територіальну цілісність України. Але чим далі, тим очевидніше, що сторони розуміють домовленості по-різному.

З точки зору Москви, Україна має визнати ДНР і ЛНР в їхньому теперішньому вигляді рівними легітимними партнерами і розпочати з ними переговори, а вони ще подивляться, чи повертатися, і на яких умовах.

На думку Києва, на бунтівних територіях треба провести вибори за українським законодавством і під міжнародним контролем, і саме з новою владою він буде розмовляти про межі адміністративної, бюджетної та культурної автономії. А теперішнє керівництво ДНР і ЛНР має піти.

Ось тут і лежить головний камінь спотикання.

Заповітні бажання

На думку аналітиків, спочатку Москва розглядала ДНР і ЛНР як модель для всього південного сходу України. З анналів історії витягли термін "Новоросія". Треба почати, а там піде!

Коли стало зрозуміло, що не "пішло", виник, знову ж таки за припущеннями експертів, новий план: віддати Донбас в обмін на повернення всієї України до "руського миру" - передусім, гарантії невступу до ЄС і НАТО.

Щоб внаслідок конституційної реформи Україна стала аморфною федерацією, і один з її суб'єктів фактично підкорявся б Кремлю, ставши ефективним гальмом для євроатлантичних прагнень Києва.

Історична аналогія є: за Адріанопольським мирним договором 1829 року князівства Молдавія і Валахія (сучасна Румунія) залишалися в складі Туреччини і при цьому перебували "під особливим заступництвом" Російської імперії.

Київ грати в цю гру категорично відмовляється.

Відкрито такого ніхто не скаже, тому що територіальна цілісність для будь-якої держави - священна корова. Але на експертному рівні все частіше говорять, що позбавитися ДНР і ЛНР було б для України не найгіршим виходом.

"В українському суспільстві чим далі, тим більше виникатиме питання: чи дійсно потрібно брати їх назад?" - заявив Російській службі Бі-бі-сі київський політолог Володимир Фесенко.

Чужу голову людям не приставиш. Для чого Україні економічно неспроможна територія, населення якої буде дивитися убік і вороже ставитися до української ідеї?

Якість важливіша за кількість. Національна консолідація навколо реформ та європейської мрії важливіша формальної непорушності кордонів.

Але такий результат не влаштовує Москву. У цьому випадку страждання України зразу ж закінчаться, а страждання Росії тільки почнуться. Репутація агресора, міжнародно-правовий конфлікт і санкції на роки вперед, два мільйони населення, яке доведеться утримувати, коли в умовах падіння цін на нафту самим непереливки, а ура-патріотів з георгіївськими стрічками у пана Путіна своїх вистачає.

І заради чого? Кремлю потрібні не кілька районів Донецької та Луганської областей, а вся Україна, і надії домогтися свого там, схоже, не залишили.

А не вийде - у найгіршому разі зволікати якомога довше, гризучи Україну невирішеним внутрішнім конфліктом. І взагалі, не можна ж "злити" Донецьк і Луганськ просто так, нічого натомість не отримавши!

Тому й не вдається знайти рішення.

Багатозначний витік

У зв'язку з цим привертає увагу напівдетективна історія з витоком інформації про розмову Порошенка і Путіна в Мінську 12 лютого.

Обидві сторони виступили із спростуванням, але не факту бесіди, а окремих деталей: мовляв, слова президентів неправильно тлумачили.

Чому, зрозуміло: за бажання пана Путіна можна звинуватити у "здачі Новоросії", а пана Порошенка взагалі - у державній зраді.

Однак Віктор Суворов писав, що майбутніх розвідників у Військово-дипломатичній академії вчили особливо уважно стежити за тим, хто і що спростовує.

Український президент, нібито, сказав колезі приблизно наступне: якщо ви і далі перешкоджатимете возз'єднанню бунтівних територій з Україною або висуватимете неприйнятні вимоги, будете заохочувати непоступливість їхніх лідерів, давати зрозуміти, що придушити їх силою не дозволите, то забирайте їх собі!

Пан Путін, нібито, відмовився, додавши: а якщо так, визнайте незалежність ДНР і ЛНР офіційно. Як у фільмі "Про бідного гусара замовте слово": "Афанасію, голубе, зніми гріх з людей, зроби все сам!".

Зрозуміло, пан Порошенко не має наміру влаштовувати політичні дуелі. Йому потрібно, щоб ініціатива йшла від Москви.

Ось і поговорили ...

До речі, немає впевненості, що все відбулося спонтанно.

Нагадаю, джерелом інформації називають Російський союз промисловців і підприємців, де пан Путін 19 березня мав конфіденційну розмову з бізнесменами.

Звичайно, різне трапляється, але от сумнівно, щоб хтось із цих людей, знаючи, в якій країні живе, без всякої користі для себе був би відвертим із журналом Forbes. Можливості держави величезні і жарти тут недоречні. Знайдуть того, хто тут такий балакучий, мало не здасться.

Не виключено, що ми маємо справу із санкціонованим витоком.

Навіщо?

По-перше, щоб скомпрометувати пана Порошенка і спровокувати скандал в Україні. По-друге, щоб підтвердити непорушність власної позиції. По-третє, щоб краще виглядати в очах Заходу. По-четверте, щоб поволі підготувати російську громадську думку до "зливу" ДНР і ЛНР, якщо буде прийняте саме таке рішення.

А вирішувати рано чи пізно доведеться.

Або Москва відступиться від своїх протеже і спробує наскільки це можливо відновити відносини зі світовим співтовариством та Україною, або піде на "придністровський варіант": не з розрахунку, а із самолюбства.

Що буде насправді, життя покаже.