Павло Тичина: від барда української революції до придворного блазня режиму

Павло Тичина був кумиром покоління, яке творило Українську Народну Республіку, його називали бардом національної революції й хліборобським Орфеєм.

Це ж він почув "золотий гомін" над Києвом 1917 року та провістив повернення втраченої пам'яті, гідності й звитяги.

Легендарний український митець, якого і критикують, і хвалять, народився 130 років тому.

Блискучий дебют

Тріумфальний дебют, знаменита книжка "Сонячні кларнети" - і вже за кілька років відмова грати за новими правилами політичної гри. Неперевершений лірик і співець "самодзвонних" ритмів космічних сфер у розпал громадянської війни проголосив "прокляття всім, хто звіром став, - замість сонетів і октав".

Тичина вперто шукав нової релігії, авторитетної істини, яка б допомогла згармонізувати світ, що в катастрофах світової війни втрачав усі колись шановані цінності. Належав до відомої київської "антропософської дев'ятки", яка згуртувала найвидатніших українських митців.

"Сонячні кларнети" відкривалися віршем - запереченням великих релігійних символів античності й християнства. "Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух, // Лиш сонячні кларнети". Ці кларнети - уособлення ненасильницької дійсності, коли "на людину дивляться як на скарб світовий".

Придворний блазень

Однак він виявився приреченим на роль придворного блазня, і таким, на жаль, запам'ятався на довгі десятиліття. Здається, ні про кого не побутувало стільки анекдотів і кумедних апокрифічних переказів, як про Тичину.

Один із них, скажімо, про те, як у високому урядовому кабінеті радянському поетові-одописцеві якось показали архівну світлину і спитали: це ж Ви, Павле Григоровичу, на трибуні поруч із Петлюрою? Таке фото одразу тягнуло на розстрільний вирок.

І зляканий автор віршів, які лунали з незчисленних радіорупорів в усіх містах і селах, які вивчали всі горопашні школярі, - придумуючи зозла якнайдошкульніші пародії, - відхрещувався з усією пристрасністю.

Насправді таке зображення цілком могло бути автентичним. На оповитій жовто-блакитними знаменами трибуні біля Святої Софії в Києві Тичина таки стояв. І навіть читав вірш із рефреном "А червону гидь // Будем, будем бить!".

Потім прапори помінялися. І більшовицька влада потребувала поетів лише в ролі агітаторів та популяризаторів ідеології. Про минуле не забули, але готові були пробачити за вірну службу.

Врятувало "золото Полуботка"?

В роки великого терору, коли загинули сотні літераторів, Тичина (знов же, коли вірити переказам) вижив чи не тому, що …мав причетність до історії із "золотом Полуботка".

Козацький старшина Гнат Тичина воював у війську Богдана Хмельницького. І нібито став одним із тих близьких до гетьмана людей, хто міг претендувати на отримання частини його спадку.

А кремлівські мрійники іноді замислювалися про корисність схованого в лондонському банку скарбу для радянської економіки. Й про всяк випадок не чіпали імовірного претендента. Навряд чи це мало якесь значення для слідчих, швидше так карта лягла у круговерті арештів і розстрілів, але поет, схоже, щиро хотів тоді говорити від імені свого народу.

Переконати хоча б себе самого, що народу живеться добре. І тим цілковито споневажив талант і втратив прихильність музи. У пародійному "А Тичина пише вірші, // та все гірші, та все гірші, // та всі як один!" - була гірка правда.

Трактор для села

Зрікшись високої культури, прагнув імітувати слововжиток мас. І "Пісню трактористки" написав. І навіть подарував своїм односельцям трактор, щоб краще обробляли колгоспну землю. Гонорари за сталінські вірші платили високі, вистачало навіть на таке.

Але в глибині душі знав, що живе смішним і жалюгідним придворним на послугах у господарів. Євген Маланюк на еміграції написав епіграму з жорстокою, але чесною констатацією:

Раптом… брязнуло враз! І ридально навік розірвалось…

І бездонним проваллям дихнула порожня луна.

…від кларнета твого - пофарбована дудка зосталась.

І в скривавлений Жовтень - ясна обернулась Весна.

Уже при самому кінці свого земного шляху Павло Тичина сказав, що Маланюк єдиний його зрозумів.

Спокута провини

Втративши себе як поета, Тичина намагався зберегти хоча б вірність своїм християнським переконанням. Спокутуючи безвинну, зрештою, вину, якнайстаранніше писав рекомендації для виправдання "ворогів народу".

Був при початку хрущовської відлиги, коли відкрилися ворота ГУЛАГу, такий жанр: хтось авторитетний мав засвідчити, що сталася "помилка", а колега, який років 10 чи 20 відгарував на лісорозробках у тайзі, насправді кришталево чесна радянська людина.

Наш поет тоді став Головою Верховної Ради, тож його підпис важив багато. Тичина з поворотцями зустрічався, намагаючись не образити, конспіративно передавав гроші, клопотався "квартирними питаннями".

От, скажімо, віньєтка із спогадів Надії Суровцевої - історика, діячки Центральної Ради, яка відсиділа в таборах рівно тридцять років, з 1927. Знайомі вони були по Харкову, столичному й богемному.

І очільник українського парламенту запросив реабілітовану жінку на гостину в свою розкішну, як на радянські стандарти, квартиру. Розмова не складалася. Так чи так, а він співпрацював із її неправедними суддями. Уже прощаючись, запропонував гроші, якусь допомогу. І лишився думати гірку думу про своє і її зруйновані життя…

А вдома усі розетки й вимикачі Павло Григорович при розмовах закладав спеціально для того зібраними м'якими іграшками. Знав, що слухають, сподівався, ведмедики й зайчики можуть хоч якось захистити. Коли приїздили українці з-за кордону, колеги-літератори, незмінно уникав будь-яких зустрічей, попросту втікав. Так і прожив у страху й самозневазі.

А замолоду мріяв вибудувати свою долю за Сковородою. Не дати світові упіймати марними принадами, зреалізувати свій великий дар, зостатися вільним шукачем високих істин.

Поему-симфонію "Сковорода" Павло Тичина писав кілька десятиліть. "Ґвалтував" великого мудреця у згоді зі змінами партійних гасел і ухилів, пристосовував і до сталінізму, й до соціалізму… Так і зосталася та дисгармонійна симфонія незавершеною.

Лишився для нас автором геніального свідчення про українську революцію. А шукачі планетарних космічних релігійних одкровень, нових релігій знайдуть у його поезії багато суголосних сьогоденню мотивів.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!