Як барон Врангель ледь не очолив українську армію

100 років тому генерал Петро Врангель дістав пропозицію очолити штаб нової української армії. Якби погодився, подальша історія Східної Європи могла б скластися інакше.

Ця історія почалася з прибуття потягу на київський вокзал увечері 20 травня 1918 року. З вагона першого класу вийшов 40-річний чоловік у цивільному.

Він наказав візникові рушати до готелю "Прага" біля Золотих воріт.

Єдиний вільний номер виявився на останньому поверсі. Портьє записав у книгу гостей нового пожильця - Врангель Петро Миколайович.

Це був той самий генерал, про безкомпромісний вчинок якого багато говорили і в Києві, і в Петрограді (тодішня назва Петербурга).

А було все так. У жовтні 1917 більшовики, арештувавши Тимчасовий уряд Олександра Керенського, захопили владу. Врангель, щойно призначений командувати 3-м Кінним корпусом, на знак протесту подав рапорт про відставку.

"Внаслідок більшовицького перевороту від служби ворогам Батьківщини відмовився і в командування корпусом не вступив", - пояснив згодом.

Телеграма з Сімферополя

У відставці барон поселився з родиною в Ялті. Але провінційним життям тішився недовго.

На початку січня 1918 одержав телеграму з Сімферополя. Полковник Макуха, начальник штабу кримського уряду, повідомив, що курултай пропонує Врангелю посаду командувача військами. Запросив на перемовини.

Барон поїхав.

Макуха справив на нього враження "скромного і ділового офіцера".

Натомість про зустріч з головою Директорії Криму - і водночас військовим міністром - Джафером Сейдаметом генерал згадував так: "З перших же слів моєї зустрічі з Сейдаметом я переконався, що нам не по дорозі, про що відверто йому і сказав".

Далі було захоплення Криму більшовиками, арешт Врангеля - він тоді дивом залишився живим.

Потім за чужими документами оселився на дачі в Місхорі.

Газетні новини

Півострів, зайнятий червоними, був ізольований від решти світу.

Коли у результаті переговорів у Брест-Литовську контроль над Кримом перебрало німецьке військо, почали надходити свіжі газети - переважно київські.

З них Врангель довідався приголомшливу новину: в Україні, яка відокремилася від Росії, керує уже не Центральна Рада, а гетьманат. І глава держави - Павло Скоропадський!

Цього генерала барон добре знав, адже разом служили в одній бригаді. Навіть більше, восени 1914 Врангель був у Скоропадського начальником штабу дивізії.

Отже, в українську столицю - і негайно!..

Відставник скучив за реальними справами.

Сніданок з гетьманом

Наступного ранку після прибуття до Києва, 21 травня, барон подзвонив гетьманові з готелю. Скоропадський запросив на сніданок.

Петро Врангель вирушив на Печерськ - резиденція гетьмана знаходилася у колишньому генерал-губернаторському будинку на розі Інститутської та Левашовської (нині Шовковичної, споруда не збереглася).

Вхід охороняв караул офіцерської роти.

У приймальні Врангель розговорився з черговим ад'ютантом. Той розповів: найближчим часом в Україні формуватиметься величезна армія, гроші на яку обіцяють німці.

Цієї миті з'явився Скоропадський.

"Ми розцілувалися й пішли снідати. Розмова була винятково приватною. Скоропадський розповів про себе, я повідав йому про те, що пережила моя сім'я, згадали спільних знайомих", - згадував гість.

Поснідавши, генерали пішли до кабінету Скоропадського. Гетьман поділився планами щодо створення української армії.

Раптом гетьман звернувся до барона: "Я дуже розраховую на тебе. Ти погодився б піти до мене начальником штабу?"

Зброю не дадуть

Отже, це вже друга пропозиція, яку дістав Петро Врангель за останні кілька місяців - перша була у Сімферополі.

Барон зауважив, що не встиг ознайомитися з ситуацією в Україні, тому не готовий до відповіді. Але може працювати як військовий технік.

Проте гетьман наполягав саме на посаді начальника штабу.

Врангель обіцяв поміркувати.

Потім пішов до військового міністерства, розпитав багатьох, хто перебував у курсі справ.

Зробив висновок: реально німці жодних формувань не дозволять. Максимум - згодяться на штаби. Але зброю не дадуть.

Крім того, Німеччина перебуває в тяжкому економічному стані, розраховувати на її тривалу підтримку не варто. Війну, швидше за все, виграє Антанта.

Відмова

За два дні гетьман запросив Врангеля на обід і нагадав своє запитання.

"Багато з того, що коїться тут, мені незрозуміло і мене бентежить... Чи сприймаєш ти Україну лише як перший склад слова "Росія"? - дипломатично запитав барон.

Реакція Скоропадського була вельми промовиста.

Він, за словами Врангеля, "почав гаряче доводити, що Україна має всі дані для утворення самостійної і незалежної держави, що прагнення до самостійності давно жило в українському народі... Врешті-решт він став доводити, що об'єднання слов'янських земель Австрії та України, мабуть, єдине життєве завдання".

Не почувши ствердної відповіді щодо України як майданчику для визволення Росії, барон відхилив пропозицію гетьмана.

Якби армію було створено і гетьманат вистояв після виведення з України німецьких військ у грудні 1918, історія Східної Європи склалася б інакше.

Можна дискутувати, чи утримали б тоді більшовики владу в Росії.

А червоних - за двері

У Києві на Врангеля чекала й інша пропозиція.

В готельний номер до нього завітав якійсь пан у цивільному. Барон ледь упізнав колишнього начальника 3-ї Кавказької кавалерійської дивізії генерала Сергія Одинцова.

Не зрадів зустрічі, адже вважав колишнього товариша по службі зрадником - той одним з перших перекинувся до більшовиків.

От і тепер Одинцов прибув до Києва у складі більшовицької делегації на якісь переговори.

Врангель не подав йому руку.

Візитер почав переконувати, що був і залишився монархістом, а більшовикам служить тому, що з їхньою допомогою сподівається відновити монархію.

"Таких, як я, зараз у більшовиків багато, навіть радянських комісарів декілька! А мета виправдовує засоби", - доводив Одинцов.

Запропонував Врангелю піти до червоних.

Барон виставив його за двері.

Спільно з Петлюрою

Ще одну пропозицію Петро Врангель дістав у Києві 15 серпня, на зворотному шляху зі свого маєтку в Мінській губернії.

Почув від київських знайомих, що генерал Абрам Драгомиров незабаром відбуває у щойно створену Добровольчу армію. Попрямував до нього на Печерськ.

Господар будинку підтвердив: країни Антанти створюють на Волзі новий фронт проти німців і більшовиків. Командуватиме там генерал Михайло Алексєєв.

"Їдьмо зі мною", - раптом загорівся Драгомиров, якого запросили бути заступником командувача.

"Робота на Волзькому фронті тобі знайдеться: формувати доведеться і регулярну кавалерію, і козацьку кінноту. Ти знаєш те і те - тобі й карти в руки", - переконував він.

Врангель погодився.

Вже за тиждень прибув до Катеринодару (Нинішній Краснодар. - Ред.) у штаб Добровольчої армії. Його призначили командиром 1-ї Кінної дивізії, незабаром - 1-го Кінного корпусу.

Мине час, і він очолить Добровольчу армію.

Щоб уникнути поразки, почне перемовини з Симоном Петлюрою - навіть плануватиме спільні з українцями бойові дії.

Але буде вже пізно.

І Скоропадський, і Врангель, і Петлюра програють у цій війні.

Підуть в еміграцію - і всі загинуть не своєю смертю.

А переможуть більшовики.

Хочете отримувати головні статті в месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.