Дощ із крові й танці душ. Як різні народи пояснювали Північне сяйво

Від міфів про створення світу до політичних знамень - різні культури мали вкрай різні тлумачення ефектного природного явища, яким є Північне сяйво або Аврора бореаліс.

У дні після придушення якобітського повстання в Англії у 1716 році люди побачили дивні вогні, які пронизували нічне небо.

Їх описували по-різному: як "чисте полум'я", "щось, що нагадує органні труби", та "дощ із крові". Люди також по-різному трактували те, що бачили: від велетнів із палаючими мечами до армій, що б'ються в небі.

Під час повстання якобітів усунута католицька династія Стюартів прагнула повернути англійський трон і трактування цих видінь залежало від політичних і релігійних переконань людини.

Як писав тоді один англійський священнослужитель і письменник, хтось дивився на "зловісного незнайомця" з тривожним подивом. Інші ж, додавав він, "читали в його сліпучому обличчі долю народів і загибель королівств".

Сьогодні ми знаємо, що грайливі кольори й форми Аврори бореаліс спричинені активністю на поверхні Сонця. Коли сонячна активність різко зростає, Північне сяйво розфарбовує небо далеко за межами своїх звичних місць. Останніми днями сильна геомагнітна буря зробила північне сяйво видимим у багатьох районах Великої Британії та США.

Але письмові записи й усні традиції показують, що люди тисячоліттями були зачаровані цими танцюючими барвами і вигадували цікаві теорії про те, що їх спричиняє.

Деякі з цих історій є реліктами минулого. Наприклад, Біфрьост із норвезької космології - райдужний міст, що з'єднував світ смертних зі світом богів - можливо, був посиланням на аврору.

Але інші досі живуть в усних оповідних традиціях, які зазвичай розглядають як культурну спадщину, а не буквальну віру.

"Палаюче полум'я"

Ще кілька десятиліть тому вважали, що перша згадка про Аврору була в Китаї у 193 році до н.е., коли імператор династії Західна Цзінь написав, що "небо відкрилось на північному сході".

Але нині науковці знаходять ще давніші можливі згадки. Наприклад, стародавні грецькі тексти, такі як "Метеорологіка" Аристотеля приблизно 330 року до н.е., можуть стосуватися Північного сяйва. Там описано нічні видіння, які інколи мають "вигляд палаючого полум'я, інколи вигляд рухомих смолоскипів і зірок".

У вавилонських астрономічних щоденниках на глиняних табличках від 567 року до н.е. також є згадки про "дуже червону райдугу, розтягнуту на сході", а також подібні згадки в ассирійських записах, які передують їм щонайменше на століття.

Ассирійські вчені вирізьблювали згадки про "червоне сяйво", "червону хмару" й "червоне небо" на стародавніх клинописних табличках разом із тлумаченням того, що вони означали, як-от знамення історичних подій, щоб інформувати своїх царів.

Але найдавніша відома згадка може міститися у тексті, написаному 3 тисячі років тому на бамбукових пластинах. У статті 2023 року дослідники ідентифікували згадку про Аврору в "Бамбукових анналах", літописі стародавнього Китаю.

У ньому описане "п'ятикольорове" явище, що відбулося вночі. Вона, на думку дослідників, може свідчити про "можливе екстремальне космічне погодне явище" на початку X століття до н.е.

Дослідники можуть робити обґрунтовані припущення, що ці поетичні описи стосувалися Північного сяйва, звіривши історичні описи з науковими даними, такими як минула сонячна активність і положення змінного магнітного поля Землі, а також виключивши інші небесні явища.

Вогонь, кров і смерть

Ці приклади важливі тим, що вони дають свідчення з місць, де Аврора рідко буває видимою. Але для людей, які живуть у високих широтах, таких як Ісландія, Гренландія, північна Скандинавія, Аляска та Канада, Північне сяйво є регулярним явищем. Тут аврори давно були частиною ширшого світогляду, що пов'язує людей із довкіллям.

Традиції сильно різняться між громадами - від міфів про створення світу до навігації й передбачень погоди. Для декого Північне сяйво представляє предків або шаманські сили.

"Корінні народи по всьому арктичному регіону поєднують своє духовне розуміння північного сяйва зі своїм фізичним зв'язком із ним, часто через історії", - писали Мел Олсен і Фейт Ф'єльд, які обидві беруть участь у північноамериканському саамському відродженні, у статті 2020 року.

Поширеними темами є смерть і боротьба. Аврора безумовно викликала страх у деяких саамських громадах, пишуть Олсен і Ф'єльд. Її поява породжувала застереження говорити тихо, коли сяйво світиться, і вже точно не насміхатися з нього, а також поради жінкам прикривати волосся, щоб не заплутатися в його променях.

Подібні застереження досі поширені серед корінних народів Аляски, деякі з них кажуть, що в дитинстві їм розповідали історії про те, як Північне сяйво грає у футбол їхніми головами, - щоб налякати дітей і змусити їх вчасно повертатися додому.

Тим часом велич Південного сяйва, Аврори австраліс, переважно бачать тільки пінгвіни - але інколи воно видиме для людей, які живуть дуже далеко на південь. Тлумачення аврори в традиціях корінних народів Австралії часто асоціюються з кров'ю, вогнем і смертю.

"Аврора спричиняє великий страх у людей, які її бачать, і в деяких громадах вона є табуйованим явищем, яке можуть дивитися й тлумачити лише посвячені старійшини", - писав дослідник Двейн Гамaхер, нині професор культурної астрономії Мельбурнського університету, у 2013 році.

Мерехтливі танцюристи

Попри безліч історичних згадок, сучасну назву Аврора бореаліс вперше запровадили тільки у XVII столітті.

Перші відомі записи належать італійському астроному й фізику Галілео Галілею в його праці 1619 року "Міркування про комети", де він посилався на Аврору, богиню світанку в римській міфології, та Борея, грецького бога бурі та північного вітру.

Її південний відповідник, Аврора австраліс, названа на честь Австера, римського бога південного вітру.

Інші назви цього явища дають натяк на те, як його сприймали. У фінській Лапландії Північне сяйво було помахом хвоста арктичної лисиці крізь сніг - це досі зберігається в їхній назві "ревонтуулет" ("лисицині вогні").

У шетландському діалекті воно є радісними "міррі денсертс" ("мерехтливими танцюристами").

Тим часом саамське слово "ґуовсахасат" перекладається як "вогні, які можна почути", каже Фіона Емері, наукова співробітниця з історії та філософії науки Кембриджського університету у Великій Британії.

Це посилання на дивні звуки, які люди інколи чують, коли бачать візуальні ефекти аврори.

"Для них звук і візуальне нерозривно пов'язані", - каже вона.

У місцях, де дивні вогні з'являлися лише час від часу, люди часто реагували інакше, ніж у місцях, де вони були звичним явищем. Часом люди надавали появі Аврори глибоке політичне й релігійне значення.

Під час американської війни за незалежність у 1700-х роках, наприклад, валлійський поет Г'ю Джонс тлумачив появу аврори як знак того, що Британія має відстоювати протестантську віру й налагодити мир з Америкою.

Після появи сяйва у 1716 році під час повстання якобітів астроном Едмунд Галлей (на честь якого назвали відому комету) описав "дивовижне явище" цих вогнів і намагався пояснити його наукове походження.

Та коли сяйво знову збіглося з остаточним повстанням у 1745 році, видіння вогнів на півночі знову трактували як божественні знамення, і ще один валлійський поет описав їх як "арвиддіон крифіон Кріст" ("могутні знамення Христа").

Ці приклади показують, як люди особливо проєктували духовне або політичне значення на природні явища на кшталт аврори в періоди потрясінь і невизначеності, каже Кетрін Чарнелл-Вайт, дослідниця валлійських і кельтських студій в Університеті Аберістуїта в Уельсі.

Від історій до науки

Хоч деякі з цих історій можуть здаватися фантастичними сучасному читачеві, вони дають нам розуміння культурних ставлень до природних явищ. Історії про Аврору також проливають світло на поступовий процес того, як люди дізнавались, як вона виникає.

Звуки Аврори, наприклад, довго вважали психологічним явищем, каже Емері, але коли дослідники почали більше цінувати досвід людей, що живуть на півночі, вони почали висувати теорії, що ці звуки спричинені викидом статичного заряду.

Деякі історії також допомагають науковцям точніше зрозуміти сонячний цикл і пов'язані з ним геомагнітні бурі, які можуть порушувати сучасні комунікації й навігаційне обладнання.

Роберт Марк Фрідман, професор історії науки у відставці з Університету Осло в Норвегії, зауважує, що й сьогодні існує чимало сучасних міфів про це абсолютно природне явище.

Один із них полягає в тому, що японські туристи їдуть до Скандинавії займатися сексом під північним сяйвом у надії зачати щасливу дитину. Цю історію, можливо, вигадали навмисно, - але ідею досі підтримують кмітливі туристичні оператори.

І поки науковці продовжують дізнаватися більше про Північне сяйво, нам ще належить багато зʼясувати про те, як люди по всьому світу сприймають цей природний феномен.

Як кажуть, скоріш за все, існують інші дивовижні оповідки, які ретельно охороняються всередині громад - або назавжди втрачені через зникнення корінних мов.