"Страшна" зброя, яка змінила війну Росії проти України - репортаж ВВС з-під Покровська

Їдкий, важкий запах оповив місто. Ми відчули його майже відразу, як заїхали в Родинське на Донеччині, і зрозуміли звідки він іде.

250-кілограмова плануюча авіабомба зруйнувала головну адміністративну будівлю і знесла три житлових квартали. Ми приїхали за день після вибуху, але деякі уламки досі димлять. З околиць лунають артилерійські постріли; це українські солдати збивають безпілотники.

Родинське лежить за 15 км від Покровська, за яке нині точаться бої. Росія прагне захопити його з осені минулого року, але українці поки що стримують натиск.

Тому росіяни змінили тактику і намагаються оточити місто, відрізавши шляхи постачання.

За останні два тижні, коли напружені дипломатичні зусилля з припинення вогню провалилися, Росія посилила наступ, домігшись найзначніших успіхів з січня.

Докази цього ми спостерігаємо в Родинському.

Наша команда в місті кілька хвилин, а вже чує, як над нами пролітає російський безпілотник.

Щоб він нас не побачив, ми біжимо до найближчого укриття - дерева.

Лунає гучний вибух - це неподалік впав інший безпілотник.

А дрон над нами продовжує висіти.

Ще кілька хвилин ми чуємо моторошне дзижчання того, що стало найсмертоноснішою зброєю у війні в Україні.

Нарешті звук стихає, і ми наважуємося перебігти до найближчої покинутої будівлі.

В укритті знову чуємо безпілотник. Можливо, він повернувся, помітивши наші рухи.

Родинське нашпиговане російськими дронами. Це свідчить про те, що росіяни атакують з ближчих позицій, ніж раніше. Найімовірніше, з нещодавно захопленої ключової дороги, що веде від Покровська до Костянтинівки.

Після пів години в укритті ми швидко перебираємось в припарковану під деревами автівку і залишаємо Родинське.

На узбіччі бачимо клуби диму і полум'я. Це - найімовірніше, збитий безпілотник.

Ми їдемо в Білицьке, далі від лінії фронту. Перед очима постають будинки, які зруйнував "свіжий" ракетний удар.

В одному з них жила Світлана.

"Стає все гірше і гірше. Раніше вибухи лунали десь далеко. А зараз наше місто стає мішенню - ми відчуваємо це на собі", - розповідає 61-річна жінка, підбираючи речі з-під уламків. На щастя, Світлани не було вдома, коли стався обстріл.

"Поїдьте в центр, і побачите, як багато там зруйновано. І пекарня, і зоопарк", - каже вона.

Ми зустрілися з бійцями роти вогневої підтримки 5-ї штурмової бригади.

"Ви самі відчуваєте зростання російських атак. Ракети, міномети, безпілотники - вони використовують усе, що мають, щоб відрізати шляхи постачання до міста", - зазначає артилерист Сергій.

Його підрозділ вже три дні не може вийти на позиції, сподіваючись, що хмари чи сильний вітер захистять їх від російських дронів.

Під час війни, такої як в Україні, військові змушені швидко адаптуватися до нових загроз, спричинених швидким розвитком технологій. Останньою такою загрозою є дрони на оптоволокні.

До нижньої частини дрона кріпиться котушка з десятками кілометрів кабелю, а оптоволоконний шнур під'єднується до контролера, який тримає в руках пілот.

"Відео і сигнал управління передають через кабель, а не через радіочастоти. Це означає, що дрон не можуть заглушити електронні перехоплювачі", - пояснює оператор БпЛА 68-ї єгерської бригади з позивним "Модератор".

Коли дрони почали масштабно застосовувати в російсько-українській війні, обидві армії обладнали свої машини системами радіоелектронної боротьби, які могли їх знешкоджувати.

Однак коли з'явилися безпілотники на оптоволокні, цей захист став марним. Зараз Росія має перевагу в розгортанні цих пристроїв, а Україна намагається нарощувати їхнє виробництво.

"Росія почала застосовувати оптоволоконні дрони задовго до нас, коли ми ще тільки тестували їх. Ці безпілотники можна використовувати в місцях, де нам доводиться спускатися нижче, ніж звичайним БпЛА. Ми можемо навіть заходити в будинки і шукати цілі всередині", - розповідає оператор безпілотника 68-ї єгерської бригади "Веня".

"Ми навіть почали жартувати, що, можливо, нам варто носити з собою ножиці, щоб перерізати шнур", - додає артилерист Сергій.

Дрони на оптоволокні мають недоліки: вони повільніші, а кабель може заплутатися в деревах. Також їхнє широке використання росіянами свідчить про те, що перевезення солдатів на позиції і назад може бути смертоноснішим, ніж саме поле бою.

"Коли ви заходите на позицію, ви не знаєте, помітили вас чи ні. А якщо помітили, то, можливо, це останні години вашого життя", - каже старший сержант розвідувального підрозділу 5-го батальйону морської піхоти Олесь.

Олесь і його бійці воюють на передньому краї оборони України. Сьогодні журналістам рідко вдається поговорити з піхотинцями, це занадто ризиковано. Ми зустрічаємось з Олесем і Максимом у сільському будинку, облаштованому під імпровізовану базу, де бійці відпочивають після завдань.

"Найдовше я пробув на позиції 31 день, але я знаю хлопців, які провели там 90 і навіть 120 днів. До того, як з'явилися безпілотники, ротація могла тривати від 3 до 7 днів", - розповідає Максим.

"Війна - це кров, смерть, багнюка і холод, що пронизують з ніг до голови. І так щодня. Пам'ятаю випадок, коли ми не спали три доби, щохвилини були напоготові. Росіяни наступали хвиля за хвилею. Навіть незначний промах означав загибель".

Олесь розповів, що російська піхота змінила свою тактику на фронті.

"Раніше вони атакували групами. Зараз посилають тільки одного-двох людей. Також застосовують мотоцикли, а в деяких випадках і квадроцикли. І іноді проскакують".

Тому лінія фронту на деяких ділянках більше нагадує фігури на шаховій дошці під час гри, де позиції можуть змінюватись. Це ускладнює спостереження за просуванням кожної зі сторін.

Попри останні успіхи, Росії не вдасться швидко чи легко захопити всю Донецьку область.

Україна чинить потужний опір, але для боротьби їй потрібно поповнювати запаси зброї та боєприпасів.

Зараз, коли війна вступає в четверте літо, проблеми з людськими ресурсами на тлі значно більшої російської армії - очевидні.

Більшість солдатів, з якими ми зустрічалися, вступили до війська після початку війни. Вони пройшли кількамісячну підготовку, але їм довелося багато чому вчитися в умовах війни.

До служби в армії Максим працював у компанії з виробництва напоїв. Я запитала, як його сім'я ставиться до його нової професії.

"Важко, дуже важко. Сім'я мене дуже підтримує. У мене є дворічний син, і я не часто з ним бачуся. Але ми спілкуємося через відеозв'язок, тож усе добре, наскільки це можливо за даних обставин", - зазначив боєць зі сльозами на очах.

Максим - солдат, який воює за свою країну, але він також просто батько, який сумує за своїм дворічним сином.

У підготовці матеріалу брали участь Імоджен Андерсон, Санджай Гангулі, Володимир Ложко та Анастасія Левченко