Найдорожча на планеті. Втрачена тканина, яку ніхто не може відтворити

Майже 200 років тому даккський муслін був найдорожчою тканиною на планеті. Потім він зник. Втрачено навіть метод його виробництва. Як це сталося? І чи можна його повернути?

Мусліном сьогодні називають практично будь-яку легку, прозору, переважно недорогу бавовняну тканину машинного виробництва. Однак вона втратила будь-який зв'язок з тканиною ручної роботи, яка колись походила виключно з Бенгалії. Особливо славився муслін з Дакки.

Історія і популярність цієї тканини налічує тисячі років: в неї одягали статуї богинь у Стародавній Греції та імператорів Великих Моголів.

Текстура цієї тканини була настільки тонкою і вишуканою, що її називали "зітканою з повітря". Зшита з такого мусліну сукня могла поміститися в сірникову коробку.

Сюаньцзан, китайський буддійський монах і мандрівник, побачивши дакський муслін під час візиту до Індії в 629 році, написав: "Ця тканина нагадує легкий світанковий серпанок".

Згідно з легендою, прозорість мусліну призвела до неприємностей для імператора Великих Моголів Аурангзеба, коли його доньку звинуватили в тому, що вона з'явилася оголеною на публіці, хоча на ній було сім шарів найтоншого мусліну.

На початку XVI століття до Індії прийшли європейці. Вони були вражені якістю й обсягом бавовняного текстилю. Незабаром місцеві тканини стали експортувати до Європи.

Муслін став популярним при французькому дворі, а наприкінці XVIII століття муслінові сукні імператриці Жозефіни проклали шлях стилю ампір. Сама поява цього стилю пов'язана з мусліном, оскільки він утворював витончені складки, що нагадували давньогрецькі шати.

Це була найдорожча тканина епохи. Серед її шанувальників були французька королева Марія Антуанетта і британська письменниця Джейн Остін.

Однак не встигла ця диво-тканина вразити Європу епохи Просвітництва, як раптово зникла.

На початку ХХ століття даккський муслін зник з усіх куточків земної кулі, а єдині вцілілі зразки нині надійно заховані в приватних колекціях і музеях.

Складну техніку виготовлення тканини, на жаль, втрачено. Як це сталося? І чи можна її відновити?

Прадавня тканина

Дакський муслін виготовляли з особливого сорту бавовни, відомої як Phuti karpas. Її вирощували на березі річки Мегхна в Бенгальській затоці.

На відміну від довгих, тонких ниток бавовника Gossypium hirsutum, з якого сьогодні отримують 90% світової бавовни, Phuti karpas мала незвичайні волокна, з якими було складно працювати, оскільки вони ламалися під час прядіння.

Процес перетворення їх на пряжу складався з 16 етапів, кожен з яких був настільки особливим, що його виконували в різних селах поблизу Дакки, яка тоді була частиною Бенгалії (сучасної Індії і Бангладеш).

Це була колективна робота, в якій брали участь молоді й старі, чоловіки і жінки.

Бавовну пряли в умовах сильної вологості, що забезпечувалася за допомогою чаш з водою, або роботою на берегах річок. Зазвичай цим займалися вранці та ввечері.

Брали лише найтонші волокна, що становлять близько 8% загального врожаю бавовни. Вони й йшли на виготовлення мусліну.

Тканина мала від 800 до 1200 ниток на квадратний дюйм, тоді як сучасні промислові версії мають від 40 до 80.

Західні покупці не могли повірити у те, що даккський муслін виготовлений руками людини – були чутки, що його ткали русалки, феї і навіть привиди.

"Легкість цього матеріалу, його м'якість не була схожа ні на що, що ми маємо сьогодні", - каже Рубі Газнаві, віцепрезидент Національної ради ремесел Бангладеш.

Хоча цей вид мусліну зник більше століття тому, в музеях досі зберігають сарі, туніки, шалики та сукні, виготовлені з цієї вишуканої тканини. Іноді щось з цього з'являється на аукціонах високого класу, як-от Christie's та Bonhams, і продається за тисячі доларів.

Колоніальний хаос

Все йшло добре, поки не з'явилися британці.

До 1793 року Британська Ост-Індійська компанія завоювала імперію Великих Моголів, а менш ніж через століття регіон опинився під повним контролем Британії.

Муслін вперше представили у Британії на Великій виставці промислових робіт усіх народів у 1851 році. Цей масштабний захід організував чоловік королеви Вікторії принц Альберт, щоб продемонструвати підданим міць і здобутки Британської імперії.

Близько 100 тисяч предметів з найвіддаленіших куточків зібрали у блискучому скляному залі Кришталевого палацу довжиною 564 метри та висотою 39 метрів.

Тоді ярд мусліну з Дакки коштував від 50 до 400 фунтів стерлінгів, що еквівалентно приблизно 7 000 – 56 000 фунтів стерлінгів сьогодні. Навіть найкращий шовк коштував тоді у 26 разів дешевше.

Британці почали втручатися у делікатний процес виробництва мусліну наприкінці XVIII століття. Потім Ост-Індійська компанія повністю замінила звичайних покупців у регіоні на покупців з Британської імперії і почала контролювати всю торгівлю.

Вони ускладнили роботу галузі, змушуючи ткачів виробляти більші обсяги тканини за нижчими цінами, що було неможливо, враховуючи тонкий і складний процес.

Оскільки ткачі щосили намагалися відповідати цим вимогам, вони залізли у борги. Їм платили за тканину наперед, але якщо готова тканина не відповідала необхідним стандартам, їм доводилося повертати всі гроші компанії.

Оскільки в регіоні почастішали війни, бідність і землетруси, деякі ткачі перейшли на виробництво бавовняних тканин низької якості, тоді як інші стали фермерами. В результаті виробництво припинилося.

З плином кількох поколінь знання й навички виготовлення даккського мусліну були забуті. Оскільки не було, кому прясти шовковисті нитки, бавовник Phuti karpas, який завжди було важко виростити, більше не культивували.

І муслін зник.

Другий шанс

У 2014 році невелика група, пов'язана з некомерційною бібліотекою Drik Picture Library, що розташована в Дацці, провела розлоге дослідження походження мусліну.

Першим важким завданням було знайти оригінальний зразок тканини. Друга складність – знайти відповідну пряжу. Учасники проєкту розмістили оголошення в газетах про пошук зразків старого мусліну в музеях Бангладеш та в колекціонерів, але отримані зразки не були оригінальним і традиційним мусліном. У 2017 році частина групи вирушила до Лондона, щоб отримати в музеї Вікторії та Альберта сарі, зіткане у 1710 році.

Тим часом інші учасники проєкту розпочали пошук пряжі, яку традиційно використовували для виготовлення мусліну.

Сподіваючись знайти рівноцінну заміну, дослідники опублікували малюнок Рhuti karpas у національних газетах. Вони також зібрали інші сорти бавовни, що ростуть у кількох районах країни, щоб вивчити, чи має якась з них генетичну спорідненість з бавовною в сарі з музею Вікторії та Альберта. Зрештою вони виявили один схожий сорт і почали вирощувати цю рослину біля річки Мегхна за 30 км від Дакки.

Незабаром серед сухої землі з'явилися стрункі ряди Рhuti karpas – рослини, що культивувалася там вперше за більш ніж сторіччя.

Того ж року команда зібрала першу партію бавовни. Вони знайшли прядильників, які об'єднали звичайну бавовну з Рhuti karpas і створили гібридну нитку. Потім настав час плетіння - і це виявилось складніше, ніж очікувалося.

Зрештою їм вдалося створити тканину, близьку до зразків минулого – муслін нового століття.

Команда зробила кілька сарі з гібридного мусліну, які вже виставляли по всьому світу. Деякі з них продали за тисячі фунтів.

Керівник проєкту Сейфулла Іслам вважає, що тканина має майбутнє. "У наші дні масового виробництва завжди цікаво мати щось особливе. Муслін є частиною спадщини й історії країни… тепер справа за Бангладеш, його урядом і народом. Це питання національного престижу", — каже він.

Уряд Бангладеш підтримав проєкт. І хто знає, можливо, скоро нове покоління носитиме цю старовинну вишукану тканину, привертаючи увагу й провокуючи своєю прозорістю.