You’re viewing a text-only version of this website that uses less data. View the main version of the website including all images and videos.
Хто виграє Нобелівську премію миру: суперечливі переможці минулих років
- Author, Відділ новин
- Role, BBC News Україна
Переможця цьогорічної Нобелівської премії миру мають оголосити в Осло 10 жовтня.
За повідомленнями, президент США Дональд Трамп давно прагнув отримати цю нагороду і раніше заявляв, що поклав край кільком війнам (хоча нещодавно применшив припущення, що хотів би отримати премію).
Прем'єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу заявив раніше цього року, що висунув кандидатуру Трампа на премію.
"Він створює мир прямо зараз, у країні за країною, у регіоні за регіоном", – сказав Нетаньягу, передаючи Трампу листа, якого він надіслав до комітету премії в липні.
Нобелівська премія миру вважається однією з найпрестижніших нагород у світі і є однією з шести премій, названих на честь шведського вченого, бізнесмена та філантропа Альфреда Нобеля.
Переможців обирає комітет із п'яти осіб, яких призначає норвезький парламент.
Якщо б Трамп виграв, багато хто вважав би це спірним рішенням, але через політичний характер премії суперечки навколо неї виникали набагато частіше, ніж навколо інших п'яти нагород.
Ось кілька найбільш суперечливих випадків – деякі на той час, інші згодом – і одне помітне упущення.
Барак Обама
Багатьох здивувало, коли колишній президент США Барак Обама отримав Нобелівську премію миру у 2009 році – включно з самим лауреатом.
Обама навіть написав у своїх мемуарах 2020 року, що його першою реакцією на цю новину було питання: "За що?".
На той момент він перебував на посаді лише дев'ять місяців, і критики назвали рішення передчасним – фактично, термін подання номінацій завершився лише через 12 днів після інавгурації Обами.
У 2015 році колишній директор Нобелівського інституту Ґейр Люндестад припустив у коментарі для BBC, що комітет, який ухвалював рішення, шкодував про нього.
Під час двох президентських термінів Обами збройні сили США брали участь у бойових діях в Афганістані, Іраку та Сирії.
Ясір Арафат
Покійний палестинський лідер отримав премію у 1994 році разом із тодішнім прем'єр-міністром Ізраїлю Іцхаком Рабіном і міністром закордонних справ Ізраїлю Шимоном Пересом за роботу над Ослоськими мирними угодами, які в 1990-х роках давали надію на розв'язання ізраїльсько-палестинського конфлікту.
Рішення нагородити Ясіра Арафата, який раніше був причетний до парамілітарної діяльності, викликало критику в Ізраїлі та за його межами.
Фактично, сама номінація Арафата викликала суперечки всередині Нобелівського комітету.
Один із членів комітету, норвезький політик Каре Крістіансен, подав у відставку на знак протесту.
Генрі Кіссінджер
У 1973 році премію отримав тодішній держсекретар США Генрі Кіссінджер.
Присудження нагороди людині, причетній до одних із найсуперечливіших епізодів американської зовнішньої політики – таких як таємні бомбардування Камбоджі та підтримка кривавих військових режимів у Південній Америці – викликало чимало обурення.
Кіссінджер поділив премію з лідером Північного В'єтнаму Ле Дик Тхо за їхню роль у переговорах про припинення війни у В'єтнамі.
Двоє членів Нобелівського комітету подали у відставку на знак протесту, а газета The New York Times відреагувала на новину, назвавши нагороду "Нобелівською премією війни".
Абій Ахмед
У 2019 році пермію отримав прем'єр-міністр Ефіопії за зусилля у розв'язанні тривалого прикордонного конфлікту з сусідньою Еритреєю.
Але вже через трохи більше року постало питання, чи було це правильним рішенням.
Міжнародна спільнота розкритикувала Абія Ахмеда за відправлення військ у північний регіон Тиграй.
Це призвело до громадянської війни, під час якої мільйони людей залишилися без їжі, ліків та інших базових послуг, а сотні тисяч, за оцінками, загинули.
Аун Сан Су Чжі
Бірманська політикиня здобула всесвітню славу, отримавши Нобелівську премію миру 1991 року за ненасильницьку боротьбу проти військової диктатури в М'янмі.
Але більш ніж через 20 років Аун Сан Су Чжі зазнала нищівної критики за те, що не засудила масові вбивства та серйозні порушення прав людини щодо мусульман-рохінджа у своїй країні, які ООН охарактеризувала як "геноцид".
Звучали навіть заклики позбавити її нагороди, але правила, що регулюють присудження шести Нобелівських премій, не передбачають такої можливості.
Вангарі Маатаї
Покійна кенійська активістка стала першою африканкою, яка здобула Нобелівську премію, у 2004 році.
Біологиня отримала нагороду за свій рух "Зелений пояс", якому приписують висадження мільйонів дерев.
Однак її тріумф опинився під пильною увагою після того, як стали відомі її коментарі щодо ВІЛ та СНІДу.
Маатаї припустила, що вірус ВІЛ був штучно створений як біологічна зброя, призначена для знищення темношкірих людей.
Наукових доказів на підтвердження цієї заяви не існує.
Спільна премія для українців та росіян
2022 року Нобелівську премію миру отримали білоруські, українські та російські правозахисники – український Центр громадянських свобод, який очолює Олександра Матвійчук, засновник білоруської "Весни" Олесь Біляцький та російський "Меморіал", який у РФ визнали іноземним агентом та ліквідували.
Це викликало обурення українців, які вважали, що загальна номінація з представниками Росії та Білорусі у розпал війни є більш ніж недоречною.
Роком раніше нагороду розділили головний редактор російської "Нової газети" Дмитро Муратов та засновниця філіппінського сайту новин Rappler Марія Ресса.
Кандидатура Муратова викликала невдоволення у колах російської опозиції.
Ганді, що залишився з порожніми руками
Нобелівська премія також відома своїми упущеннями.
У категорії миру, мабуть, найочевидніше з них – Махатма Ганді.
Попри те, що його номінували п'ять разів, індійський політик, який став символом пацифістських рухів XX століття, так і не отримав нагороди.
У 2006 році норвезький історик Ґейр Люндестад, який тоді очолював комітет, що обирає лауреатів Нобелівської премії миру, сказав, що відсутність визнання заслуг Ганді є найбільшим упущенням в історії Нобелівських премій.