Як чоловік 70 років дихав через барокамеру - і мав щасливе життя

Пол Александер 72 роки прожив у спеціальній барокамері — "залізній легені".

Дихати самостійно американець не міг через перенесений у дитинстві поліомієліт. Хвороба наздогнала його за кілька років до появи американської версії вакцини.

Через недугу Пол був майже повністю паралізований і прив'язаний до "залізної легені".

Попри це, він закінчив університет, став адвокатом і прожив довге й щасливе життя.

Нещодавно 78-річний Пол Александер помер.

Розповідаємо його дивовижну історію.

Наприкінці XIX – на початку XX ст. у світі вирував поліомієліт, вбиваючи й калічачи тисячі дітей.

У 1952 році США пережили найбільший в історії країни спалах цієї хвороби.

Не оминула вона й Пола Александера, якому тоді було шість років.

Він не пам'ятає, як потрапив до лікарні. А коли отямився, побачив себе "ув'язненим" у величезному коконі. Це була "залізна легеня" — апарат, придуманий спеціально для людей із тяжкими проявами поліомієліту.

Навколо у схожих коконах лежали інші діти.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, в одного з 200 інфікованих поліомієлітом розвивається незворотний параліч. 5-10% паралізованих помирають через ураження дихальних м'язів.

Невизначене майбутнє

Пол провів у лікарні два роки. Його тіло майже повністю паралізувало. Лікарі думали, що хлопчик помре.

Батьки, побачивши це, забрали Пола разом з його "залізною легенею" додому, щоб він дожив свої останні дні у мирі.

Але Пол почав одужувати. І, головне, був сповнений бажання жити.

Він повністю залежав від апарата й не міг дихати самостійно. Якщо відключали електрику, качати повітря доводилося вручну.

Батько Пола зробив спеціальний дзвоник, у який Пол міг дзвонити ротом, якщо була потрібна термінова допомога.

До нього почала приходити фізіотерапевт. Вона спробувала навчити хлопчика проштовхувати повітря в легені за допомогою язика та м'язів гортані, але спочатку нічого не виходило.

"Він, звісно, боявся задихнутися, - розповів ВВС молодший брат Пола Філіп. – І тоді батьки сказали: якщо ти протримаєшся хоча б три хвилини, ми подаруємо тобі собаку".

Зрештою Пол навчився дихати певний час самостійно, це дозволило йому залишати "залізну легеню" на кілька годин на день і жити більш-менш нормальним життям.

Собаку Пол теж отримав і назвав її Джинджер. Саме через цю історію свою автобіографічну книжку він назвав "Три хвилини заради собаки".

Пол сідав у візок і їздив округою, грався з іншими дітьми, повертаючись до "залізної легені", тільки коли відчував втому.

"Він був для мене звичайним братом. Ми сварилися, гралися, закохувались, разом ходили на концерти і вечірки", — згадує Філіп.

Полу дозволили вчитися вдома. Він закінчив школу з гарними оцінками і хотів стати юристом.

Хлопець вступив до Південного методистського університету в Далласі, а потім на юридичний факультет престижного Техаського університету в Остіні.

Це були неймовірні часи, згадує Філіп.

Батьки допомогли Полу перевезти речі й "залізну легеню", але потім він залишився один, оскільки найнятий ним помічник просто не з'явився.

"Насправді помічників у нього не було. Він жив у гуртожитку, і його підтримували випадкові люди. Вони возили його кампусом [в інвалідному візку]", — згадує Філіп.

Після університету була юридична практика в центрі Далласа. І можна лише уявити подив клієнтів, які, заходячи в офіс адвоката, бачили його в барокамері.

"Це - ще та картина: стирчить лише голова, - іронізує Філіп. - Люди одразу впадали в шок. Я бачив це багато разів".

Більшу частину дорослого життя Пол прожив один, що є справжнім подвигом для людини, нездатної подбати про свої основні людські потреби, як-от користування туалетом чи можливістю самостійно пити.

"Він потребував унікального догляду, - пояснює Філіп. - Навіть професіонали не навчені доглядати за паралізованою людиною із "залізною легенею".

"Більшість робіт прості — наприклад, допомогти з голінням чи годуванням. Але щоб перемістити його, треба бути обережним, щоб, приміром, не затиснути йому палець".

Готового помічника знайти неможливо, оскільки їх просто немає.

"Люди вчилися на ходу, - ділиться досвідом Філіп. - І багато хто відмовлявся і йшов вже через день чи два".

Єдиною помічницею Пола, яка залишалась з ним упродовж десятиліть, була Кеті Гейнс. Коли вона померла, Пол дуже важко це переніс.

Філіп і сам завжди опікувався братом, але Пол зміг самостійно створити систему підтримки для себе.

"В його житті було багато чудових друзів, дійсно прекрасних людей", - каже Філіп.

Критична ситуація

У 2015 році трапилась катастрофа — "залізна легеня" Пола вийшла з ладу, і стався витік повітря.

На той час Пол проводив у барокамері більше часу, йому важко було дихати самостійно. Тому це стало справжнім ударом. Як знайти майстра, який полагодить пристрій родом з 50-х?

Друзі розмістили у соцмережах відео із проханням Пола про допомогу.

Відгукнувся інженер з Далласа Брейді Річардс. У старій будівлі, яку він колись викупив для свого підприємства, колишні господарі залишили два апарати штучної вентиляції легень.

Так Річардс допоміг врятувати Полу життя і став його другом.

"Тоді я не мав жодного уявлення, хто такий Пол Александер", — згадує Річардс. Дізнавшись про надзвичайну ситуацію, інженер негайно взявся за відновлення однієї зі зламаних машин, що були на його складі.

Деякі деталі він створив з нуля, а інші взяв з інших пристроїв.

"Це простий апарат, тож мені вдалося з ним розібратись".

Коли відремонтована машина була готова, Річардс замінив її на пошкоджену у квартирі Пола. І грошей за роботу не взяв.

Але то був не кінець історії. Того ж вечора Річардсу зателефонував помічник Пола і повідомив, що апарат знову не працює.

Річардс повернувся і швидко зрозумів, що шийний комір в барокамері одягнений неправильно й ослаб.

Поки Річардс вирішував проблему, Пол його постійно підтримував.

"Зі мною все гаразд, повторював він, - згадує Річардс. - А сам при цьому вже посинів".

Іноді Пол користувався маскою для дихання. Але повністю відмовитись від "залізної легені" не зміг.

А от іншому британцю, що перехворів на поліомієліт того ж року, що й Пол, пощастило більше.

78-річний Джеймс Портіус був певний час прив'язаний до барокамери, але одужав настільки, що жив практично повноцінним життям, користуючись лише маскою для дихання.

Однак з роками його стан теж погіршився.

Зараз він користується респіраторною маскою близько 17 години на день.

"Я мало що пам'ятаю про часи в "залізній легені". Мені тоді ще й наклали гіпсову пов'язку з голови до п'ят, щоб запобігти деформації кінцівок", - розповів Портеус, який очолює одне з відділень Британського товариства поліомієліту.

Портеус зробив успішну кар’єру, спочатку в біржовому брокерстві, а потім на різних керівних посадах у Rowntree's, яка стала частиною Nestlé.

Одружений, має чотирьох дочок. Він подорожував світом і в 2001 році став кавалером ордена Британської імперії за заслуги перед суспільством.

"Я міг би все життя просидіти з килимком на колінах, але обрав інший шлях. Сьогодні я втомився і більше не виходжу, але життя - прекрасне. У мене чудова сім'я, гарні друзі. Єдине, чого мені ще хотілося б застати за життя, це повної ліквідації поліомієліту в усьому світі", - каже він.

Таку ж мрію мав і Пол Александер. Він розповів про це у своїх мемуарах 2020 року, які написав олівцем, прикріпленим до палички, яку тримав у роті, щоб дістатись до клавіатури комп’ютера.

Філіп каже, що саме після публікації книги він повністю усвідомив, яким джерелом натхненням був його брат: "Він так умів спілкуватися, що люди хотіли йому допомагати. Був привітним і теплим".

"Бути поруч з Полом завжди було приємно: він випромінював оптимізм і позитив", - згадує інженер Брейді Річардс, який багато років дружив з ним, допомагав і регулярно обслуговував "залізну легеню".

Не меншої поваги заслуговують родина, друзі й помічники Пола.

"Його батьки не побоялися забрати сина додому разом з доволі високотехнологічним апаратом.

Йому також зробили трахеостому, яка потребувала особливого догляду в домашніх умовах. Їм довелося бути одночасно інженерами й медиками", - каже Патрік Мерфі, провідний клініцист респіраторного відділення у лікарні Святого Томаса в Лондоні.

Світовий рекорд

Торік Пол потрапив до Книги рекордів Гіннеса як людина, яка найдовше прожила за допомогою "залізної легені".

Однак його брата Філіппа це зовсім не дивує, як не здивувались би, за його словами, їхні батьки.

"Вони вірили в нього. Вони дали йому стільки сил і любові, що це точно не стало б для них шоком".