Армія Ісуса. За лаштунками британського культу, де розбещували дітей

Сотні людей досі переживають наслідки травм, яких зазнали внаслідок насильства з боку тепер уже знеславленого євангельського руху. Джон Айронмонгер, який розслідував діяльність групи "Армія Ісуса" перед її закриттям п'ять років тому, зустрівся з режисеркою нового документального серіалу BBC, що розповідає цю історію.

На перший погляд "Армія Ісуса" здавалася емоційною та веселою церквою, розташованою серед сільських пейзажів Нортгемптонширу - з кількома тисячами вірян, яскравою формою у військовому стилі та флотом різнокольорових "рекламних автобусів".

Проте реальність була зовсім іншою.

У 2016 році я розпочав багаторічну подорож, щоб викрити одну з найжорстокіших сект у Великій Британії.

Уже тоді надходили повідомлення про сумнівні практики та загадкові смерті - зокрема й смерть молодого чоловіка, тіло якого знайшли на залізничній колії.

Але кілька місяців потому, за чашкою чаю на вокзалі Сент-Панкрас, жінка, яка втекла з групи підлітком і попросила залишитися анонімною, відкрила мені справжній масштаб завданої шкоди.

"Скільки жертв з вами зв'язувалося?" - запитав я, очікуючи почути, можливо, двозначне число.

"У межах шести-семи сотень", - спокійно відповіла вона.

Я був приголомшений. Наступні два роки ми проводили розслідування та робили інтерв'ю, після чого ВBC опублікувала це розслідування із детальними свідченнями про масштабне насильство над дітьми та доказами спроб замовчування з боку вищого керівництва.

Церква, офіційно відома як "Братство Ісуса" (Jesus Fellowship), закрилася через рік після публікації.

Зацікавлена повідомленнями в ЗМІ про розвиток скандалу, у 2022 році режисерка документального кіно Еллена Вуд розпочала власне розслідування щодо "Армії Ісуса".

Вона поспілкувалася з понад 80-ма людьми, які пережили насильство, а також із їхніми родичами та близькими. Результатом став захопливий, а подекуди й болісний двосерійний фільм.

"Я часто була першою, кому вони розповідали про свій досвід, і майже всі досі перебували в стані травми. Для них це був живий, незавершений процес", - розповідає вона.

"Мене особливо вразило те, що вони описували сексуальне насильство, але самі не усвідомлювали, що відбувалося саме воно - або ж звинувачували себе", - каже Вуд.

"І як режисерка я хотіла донести до глядача, що з культу не можна просто піти і продовжити жити. Вона пронизує все твоє життя: твої рішення, мислення, почуття провини, стосунки", - додає вона.

Еллена каже, що прагнула кинути виклик поширеним уявленням про те, чому люди залишаються в сектах.

Вона порівнює це з думками про втечу з домашніх насильницьких стосунків - але з додатковим болем утрати сім'ї, друзів, грошей, роботи, системи підтримки, а також із вбудованим страхом потрапити до пекла.

Наприклад, вона згадує одного з учасників фільму - Нейтана, який "попри всі зусилля прийняти той факт, що його втягнули до культу, де він зазнав сексуального насильства, зізнався, що, ймовірно, повернувся б до "Армії Ісуса", якби вона відновилася".

Життя в численних комунальних будинках культу по всій центральній Англії було особливо напруженим і сповненим небезпеки для дітей.

Приблизно кожна шоста дитина зазнала сексуального насильства - про це свідчить огляд позовів про відшкодування збитків близько 600 осіб.

Дітей розлучали з батьками, і вони часто спали в гуртожитках з бродягами та наркозалежними. Багатьох щодня били та змушували відвідувати довгі богослужіння з екзорцизмом та відреченням від гріхів.

Розповіді тих, хто вижив, емоційно впливали на Еллену.

"Я щойно стала матір'ю і вела дві-три години детальних розмов про насильство, іноді пов'язане з інцестом, а потім мій син приходив з дитячого садка, і всі ці образи виринали в моїй голові", - каже вона.

Після розформування "Армії Ісуса" BBC розкрила, що її засновник, Ноель Стентон, разом зі своїми п'ятьма так званими апостолами, приховував зловживання щодо жінок і дітей, коли про це надходили скарги.

Один колишній старійшина назвав лідера церкви "хижаком-педофілом" і передав мені файл із викриттями, звинувативши його у зґвалтуванні та сексуальних домаганнях.

Але Стентон помер у 2009 році, перш ніж він встиг відповісти на будь-яке з цих звинувачень. Еллена каже про Стентона: "Люди одночасно боялися його і побожно його шанували. Особливо нажахані були діти".

Але чи завжди культ Стентона був злом - чи все ж починався з чогось доброго, а згодом переродився?

"Якби мені довелося вгадувати, я б сказала - друге", - відповідає Еллена.

"Я думаю, що чим більше влади Ноел отримував над усіма, тим більше йому хотілося повного контролю, - каже вона.

"Але, гадаю, найбільшою проблемою було ігнорування фактів насильства: жертвам просто прощали, їх часто змушували сумніватися у власному досвіді. І цьому немає виправдання", - додає режисерка.

Водночас Еллена наголошує, що чимало людей у "Армії Ісуса" мали позитивний досвід: "Це не було жахом для всіх і постійно - і ми маємо визнати, що світ не поділяється лише на чорне й біле".

В одному з найзворушливіших моментів документального фільму колишній старійшина Девід, який загалом підтримує групу, розплакалася під час обережного, делікатного допиту Еллени.

"Він визнає, що мусить почати з того, щоб повірити в реальність пережитого іншими людьми - і це вперше хтось із церковного керівництва сказав таке вголос. Це була надзвичайно важлива мить", - зазначає вона.

Організація The Jesus Fellowship Trust, яка займається ліквідацією справ колишньої "Армії Ісуса", заявила, що вражена масштабами насильства, яке відбувалося, й висловила беззастережні вибачення всім постраждалим.

Минулого року запровадили програму відшкодування, частково профінансовану страховими компаніями. У її рамках сотні жертв отримали компенсації, середній розмір яких становив близько 12 000 фунтів стерлінгів.