Азербайджан повернув собі Карабах. Чи дійсно це кінець багатолітнього конфлікту?

У колишній столиці невизнаної Нагірно-Карабаської республіки Степанакерті (азербайджанці називають місто Ханкенді) тепер майорить азербайджанський прапор - 15 жовтня його урочисто підняв там президент Ільхам Алієв. Азербайджан чекав на повернення Карабаху 30 років - і Вірменія, як виглядає, готова з цим змиритися. Чи означає це, що конфлікт закінчився?

Протягом останніх 30 років головною вимогою Азербайджану було повернути під владу Баку всю територію Нагірного Карабаху, а також сім районів, що прилягають до нього. За підсумками першої карабаської війни на початку 1990-х усі ці землі опинилися під контролем карабаських вірмен.

Сім районів та частину Карабаху Азербайджан повернув собі після війни 2020 року. А до кінця вересня 2023 року Баку фактично взяв під контроль уже всю територію спірного регіону.

Нагірний Карабах, яким він був протягом останніх 30 років, перестав існувати. Але чи це означає, що конфлікт закінчився?

"Я щиро вірю, що це має бути кінець війни, бо нарешті ми усунули головний камінь спотикання на шляху до миру. І цим каменем була незаконна військова присутність збройних сил Вірменії на нашій суверенній території", - сказав ВВС представник президента Азербайджану з особливих доручень Ельчин Амірбеков.

"Незаконна військова присутність", про яку говорить Амірбеков, — це озброєні загони карабаських вірмен і військовослужбовці Вірменії, які їм допомагали. За підсумками вересневих переговорів вони здали Азербайджану зброю і важку техніку та залишили свої бойові позиції.

Потім із Карабаху почали виїздити вірмени - понад 100 тисяч людей залишили свої домівки (більшість мешканців регіону). У Вірменії це вважають кінцем історії вірмен у Карабаху.

"Очевидно, що це остання сторінка у тисячолітній історії вірменського Карабаху. У мене там багато друзів, родичів і всі вони планують виїхати звідти", - каже вірменський політолог Тигран Григорян.

Радник Алієва Амірбеков вважає, що наступним кроком можуть стати переговори щодо делімітації кордону між Вірменією та Азербайджаном. Але це дуже болісне питання.

Спірні карти і кордони

За радянських часів адміністративний кордон між двома республіками прокладали вельми умовно, оскільки ніхто тоді не думав, що він може перетворитися на міждержавний. У результаті деякі населені вірменами прикордонні села опинялися на азербайджанському боці і навпаки.

До того ж існують різні радянські карти, на яких окремі ділянки кордону дещо різняться. Як саме сторони збираються домовлятися у цих випадках – наразі не ясно.

Вірменський політолог Григорян звертає увагу, що з 2021 року на "суверенній території Вірменії" вже стоять азербайджанські війська. Адже ще у травні того року вірменська сторона заявила, що азербайджанці просунулися на кілька кілометрів углиб Вірменії у Сюнікській та Гегаркунікській областях.

"Питання щодо карти, яка має стати основою процесу делімітації та демаркації. Азербайджан досі не погоджувався приймати карту від 1975 року як основу цього процесу", - зазначає Григорян.

І додає, що Вірменія потребує механізмів імплементації мирного договору і якихось міжнародних гарантій, щоб у разі підписання якогось документу його виконання було гарантоване.

"Головне питання в тому, чи вистачить обидвом сторонам політичної волі для вирішення цього питання мирним шляхом. Ми хочемо такого рішення так само сильно, як і просування за іншими напрямками двосторонніх переговорів. Я вважаю, що чим швидше кордон між нами буде узгоджений, тим краще. Тим меншою буде ймовірність того, що можуть відновитись якісь військові дії", - каже з іншого боку Ельчин Амірбеков.

Але не всі поділяють оптимістичний погляд офіційного Баку. Азербайджанський історик Алтай Геюшев вважає, що нова ескалація цілком можлива.

"Як людина авторитарна, Алієв постійно потребує націоналістичної пропаганди. Ось цей стан перманентної війни дуже потрібний для нього, для його бази, для того, щоб люди гуртувалися навколо нього. Якщо карабаська проблема вирішена, потрібно знайти нового ворога. Хто ним буде? Можливо, Іран? Але це не Вірменія, там буде дуже тяжко. Іран це велика країна і зовсім інша історія", - каже він.

Він не береться прогнозувати, що буде далі, але вказує: "Алієв зараз має відчуття всесилля".

"Він уже досяг дуже важливих цілей без будь-яких серйозних проблем для себе. Чому б не продовжити? Відчуття всесилля легко може зіграти злі жарти навіть із досвідченими людьми. В історії ми це спостерігали вже неодноразово", - додає Геюшев.

Запит на ескалацію може виникнути і з вірменського боку, вважають експерти. Але, швидше за все, не найближчими роками. Країна тяжко пережила поразку у війні 2020 року, тому завершення чергової кризи втратою Карабаху навіть не вилилося у значні протести в Єревані.

У країні розуміють, що зараз вірменська армія об'єктивно поступається азербайджанській за кількістю та озброєнням, тож для вірменської влади на перший план зараз виходить пошук нових міжнародних партнерів, які могли б стати гарантами територіальної цілісності Вірменії.

Зангезурський коридор

Крім повного контролю над Карабахом, Баку має ще одну мету, якої він поки що не зміг досягти.

Це - так званий Зангезурський коридор, який, за задумом Ільхама Алієва, має зв'язати Азербайджан із його ексклавом Нахічевань через Сюнікську область Вірменії.

Алієв уже не раз повторював, що Зангезурський коридор уже ось-ось стане реальністю. У Вірменії багатьох турбує, що відкриття коридору може стати повзучою втратою суверенітету над прикордонною з Іраном вірменською територією, яку в Баку нерідко називають історичною частиною Азербайджану.

Створення транспортного шляху прописали у спільній заяві, яка зупинила Карабаську війну 2020 року. Але жодних деталей у документі не зазначили.

Єреван не раз дорікав сусідам, що вони хочуть досягти екстериторіального статусу дороги. Простіше кажучи, Вірменія побоюється, що її змусять повністю віддати контроль за тим, що відбуватиметься всередині Зангезурського коридору.

"Це був єдиний трек, яким сторони просувалися досить швидко, - зазначає Тигран Григорян. - Рік тому Баку реально вимагав екстериторіальний коридор. Наразі обговорюють не екстериторіальний коридор, питання в деталях: хто здійснюватиме прикордонний контроль. Але в цьому питанні є консенсус між Росією, Азербайджаном та Туреччиною (щодо того, що огляд вантажів здійснюватиме російська ФСБ – ВВС), і Вірменії важко буде протистояти. Хоча з іншого боку, європейці, американці та навіть Іран проти такого сценарію. Досить дивно бачити, що в Ірану та Заходу в якихось питаннях є спільні інтереси та позиції".

Баку таку ситуацію публічно заперечує.

"Ми визнаємо, що це суверенна територія Вірменії. Але нам важливо знати, як інша сторона забезпечуватиме безпеку руху коридором, - зазначає Амірбеков. - Нам потрібні надійні гарантії безпеки кожного пасажира, який сяде на потяг з основної частини Азербайджану до Нахічевані чи назад".

За словами Амірбекова, Баку готовий до переговорів, але якщо Вірменія воліє затягувати процес, то Азербайджан готовий прокласти маршрут територією Ірану.

Але аналітик Геюшев зазначає, що реалізувати цей план "Б" може бути складно: "З Іраном все не так просто. Саме Тегеран зараз активно пручається перспективі прокладання Зангезурського коридору по своїй території. Вони не хочуть нового посилення Туреччини, яка обов'язково допомагатиме Азербайджану в освоєнні коридору. А це вже надто сильно змінило б геополітичну ситуацію в невигідний для Ірану бік".

Геюшев вважає, що саме переговори щодо Зангезурського коридору можуть стати маркером справжніх намірів Алієва в регіоні.

"Якщо ми реально побачимо, як Баку погодиться на те, щоб у Зангезурському коридорі діяли вірменські держструктури, наприклад прикордонники, митниця, це буде показником того, що керівництво Азербайджану налаштоване мирно. Але якщо Баку почне наполягати на екстериторіальності, то їм буде потрібен новий потенційний привід для початку наступної військової операції", - каже він.

Інтеграція чи ненависть?

Інше найважливіше питання - чи збережеться в Нагірному Карабаху хоч якась вірменська присутність? Чи буде у людей, які зараз спішно покинули Карабах, право повернутися на ці території - і чи захочуть вони ним скористатися?

Представники Азербайджану запевняють, що прикордонні пункти на Лачинській дорозі (єдиній магістралі, що з'єднує Карабах із територією Вірменії) продовжать працювати і готові пропускати всіх, хто "не має відношення до воєнних злочинів проти азербайджанського народу".

Ці заяви складно зіставити з історіями про те, як сотні людей з вірменськими прізвищами отримували відмову у наданні азербайджанської візи, навіть якщо вони мали громадянство європейських країн.

Найбільший резонанс ця практика отримала у 2019 році, коли десятки англійських уболівальників не змогли потрапити на фінал Ліги Європи в Баку. У МЗС Азербайджану тоді заявляли, що масових відмов немає.

Зараз у кулуарних розмовах азербайджанські чиновники просять "не квапити події" і не вимагати від них детальної відповіді на питання про те, як саме і на підставі яких документів карабаські вірмени, які виїхали, зможуть повернутися до Карабаху.

Згідно з оприлюдненими планами "реінтеграції регіону", Азербайджан пропонує всім жителям Карабаху зареєструватися та отримати азербайджанські паспорти. Але вірмен така перспектива насторожує, особливо після появи повідомлень про те, що азербайджанців, які написали негативні дописи про воєнні дії в Карабаху, запросили на бесіду до Служби державної безпеки.

Навіть якщо на хвилину заплющити очі на ці епізоди, ситуація з правами людини в Азербайджані й без того є відверто поганою. До цього додається також пропаганда ненависті до вірмен - зокрема у школах.

Між сторонами протягом багатьох десятиліть існує взаємна недовіра, обумовлена як риторикою політиків, так і історичними травмами. І азербайджанці, і вірмени звинувачують один одного у скоєнні воєнних злочинів, убивстві полонених та розправах над мирними жителями.

До того ж під час першої карабаської війни практично всі азербайджанці, які раніше жили у Вірменії, покинули її. Те саме сталося з абсолютною більшістю вірмен, які жили в Азербайджані.

Багато молодих людей у Баку чи Єревані ніколи не спілкувалися зі своїми однолітками із сусідньої країни. Шкільна програма в обох країнах переказує історію конфлікту на свій лад і змальовує опонентів у негативному світлі.

Не дивно, що в результаті звичайні молоді люди в Єревані та Баку важко уявляють собі, як можна жити разом, не воюючи.

"Я можу зустрітися з вірменином лише для того, щоб показати їм, як ми прийшли та селимося на цю землю. Як ми відбудовуємо міста та села в Карабаху та в наших районах, які вони кинули у руїнах", - вважає 22-річна Гюлюш Самадлі.

З нею ми зустрічалися ще до початку вересневого загострення конфлікту. Гюлюш народилася та виросла в Баку, але минулого року разом із батьками переїхала до Агали. Це село відбудували в Зангеланському районі після того, як він перейшов під контроль Азербайджану після війни 2020 року.

"Щоб їм і всьому світу показати, що ми господарі цієї землі - тільки заради цього можу зустрітися з вірменами. Але щоб жити з ними разом, як зі співгромадянами, це трохи під питанням", - сказала нам тоді Гюлюш.

За винятком офіційних осіб, усі, з ким ми говорили в Азербайджані протягом останніх трьох років, казали, що не можуть уявити ситуацію, в якій вони змогли б мирно жити в сусідньому будинку з вірменами. Найбільш примирливу відповідь дав ветеран другої карабаської війни Мансур Шукуров:

"Війна жорстока, і я бажаю, щоб її не було. Якщо ви виховаєте свою дитину в дусі ненависті, якщо дитина захоче помститися за батька, то це призведе до нової війни. А я хочу, щоб наші діти не бачили війни - вона справді жахлива. Нехай хоч моя дитина не дізнається, що це таке".

Але й він не зміг уявити себе за одним столом з вірменином за традиційною склянкою чаю: "Наші старійшини та батьки згадують, що раніше жили разом із вірменами, і все було нормально, дружно. У мене немає підстав їм не вірити. Думаю, вони кажуть правду. Але мені важко уявити, як таке можливо".

За межами Азербайджану та Вірменії представники цих двох країн досить багато контактують один з одним. У Москві вірменських і азербайджанських бізнесменів можна легко зустріти за одним столиком у ресторані. Дехто навіть організовує спільний бізнес.

"І у Вірменії, і в Азербайджані 30 років працювала пропаганда ненависті один до одного. І відразу подолати таку спадщину буде просто неможливо", - зазначає історик Геюшев.

"Але у випадку з Азербайджаном розворот громадської думки цілком можливий. Алієв недаремно каже, що він повністю керує настроями азербайджанського суспільства. Тому якщо Алієв почне просувати ідею того, що азербайджанцям можна і потрібно жити спільно з вірменами, то ця пропаганда може мати успіх", - додає він.

Можливо, Азербайджан спробує показово "інтегрувати" кілька літніх карабаських вірмен, які не змогли або не захотіли виїхати, вважає політичний оглядач Шахін Рзаєв. Але решта навряд чи найближчим часом комфортно житиме під керівництвом азербайджанських чиновників.

"Не виключено, що цю карабаську економічну зону вважатимуть постконфліктним регіоном і вона отримає якісь привілеї, наприклад, звільнення від податків, або автономію у культурному чи навіть адміністративному плані, - зазначає Рзаєв. - Це було б добре. Але поки що все туманно і незрозуміло".