Від "абсурдності" до "гарних результатів". Основні підсумки саміту НАТО у Вільнюсі

“Дорогі друзі, скористайтеся найшвидшим інтернетом, щоб прискорити членство України в альянсі. Слава Україні!”, - таке звернення до світу містить банер у центрі Вільнюса.

Вже ввечері 11 липня, після першого дня саміту, він втратив свою актуальність. Він немовби сумно нагадував про марні надії України отримати запрошення до НАТО вже у литовській столиці.

Але ранок наступного, другого дня саміту, приніс і надії. Тон українського президента Володимира Зеленського щодо вільнюських рішень теж змінився.

Слова про “абсурдність і безпрецедентність” він змінив на визнання “гарних результатів, хоч вони могли б бути ідеальними”, якби Україну таки запросили вступити до НАТО після завершення війни. Без умов, сумнівів і зволікань, коли сама Україна не має часу чекати. Адже щодня через російську агресію гинуть цивільні та військові українці.

"Ми отримали великий позитив і отримали недвозначність того, що Україна буде в НАТО", – додав Володимир Зеленський.

Якими б не були формулювання вільнюського саміту, в альянсі визнають, що нині Україна, по суті, виконує функцію щита між Росією та євроатлантичним простором. І при цьому на другому році війни майже 90 відсотків українців, за різними соціологічними опитуваннями, підтримують членство в НАТО.

Ще перед самітом помічник генсека з оборонної політики та планування Ангус Лепслі на питання ВВС про те, що альянс скаже у Вільнюсі, відповів: світові лідери шукають ці слова та рішення для України.

Під час саміту зазвичай стриманий і нейтральний у своїй риториці генсек альянсу Єнс Столтенберг емоційно озвучував меседжі про повну підтримку. Він наголосив, що Україна тепер “як ніколи, близька до НАТО”.

За підсумками саміту Україна також отримала політичну декларацію про безпекові гарантії від “Великої сімки”. За словами президента Зеленського, до цієї заяви готові приєднатися ще чотири-п’ять країн.

Втім, Вільнюс де-факто не полегшив шлях України до НАТО. І це все на тлі війни.

Як переконана українська сторона, багато експертів, а також центральноєвропейські члени альянсу, вільнюські рішення можуть ускладнити життя й для самого НАТО: забезпечити Україні реальні безпекові гарантії дорожче, ніж запросити до альянсу.

Крім того, подальша масштабна ескалація з боку Росії означала б провал вільнюського задуму. Подібно до того, як не виправдало себе рішення саміту НАТО в Бухаресті в 2008-му. Тоді на вимогу Франції та Німеччини союзники вирішили не надавати Україні та Грузії план щодо членства. Це не відвернуло війни Росії проти обох країн.

Отож, нижче пояснюємо в деталях, що основні результати Вільнюського саміту значать для України та НАТО.

Невизначені умови

У тунелі, що вів до медіацентру Вільнюського саміту, литовські організатори розмістили фото українців: юні хлопці, що втратили кінцівки через війну; маленькі діти у похмурому бомбосховищі; літні люди, яких рятувальники визволяють з-під вогню та уламків.

Хтось зупинявся та уважно розглядав ці світлини. Хтось швидко проходив повз, не звертаючи уваги. В учасників саміту є вибір, чи вдивлятися в таку важку реальність. В українців його немає.

Українська делегація до самого ухвалення фінального комюніке наполягала на тому, що Україна має отримати фактично безумовне запрошення до НАТО вже на цьому саміті й вступити до альянсу після завершення війни.

Натомість Україна отримала рішення про те, що НАТО запросить її до альянсу, коли на це буде згода союзників та коли будуть виконані певні не конкретизовані умови.

Таке формулювання залишає великий простір для інтерпретацій. Що якщо не буде згоди всіх союзників? Що це за умови? Що буде вважатися достатніми безпековими умовами для вступу? Йдеться про завершення війни, але яким саме воно має бути? Ніхто як з боку НАТО, так і з боку України публічно не пояснив.

Президент Зеленський під час спілкування з журналістами визнав, що “його переконали” погодитися на загальний термін “умови” замість конкретнішого “безпекові умови”. Крім безпеки, в поняття “умови” альянс заклав також продовження оборонних реформ, військової модернізації та боротьбу з корупцією.

Український президент переконаний, що альянс не стримуватиме вступ України через реформи: "Я вважаю, що ми будемо в НАТО, як тільки безпекова ситуація буде стабілізована. А це означає, що в той момент, коли закінчиться війна, Україну точно запросять у НАТО, і ми будемо в НАТО".

Конкретики щодо умов для запрошення до НАТО не отримала не лише Україна. Її не матиме й Росія для того, щоб протидіяти виконанню таких умов.

ПДЧ не буде, але оцінки залишаться

На вільнюському саміті НАТО скасував план дій щодо членства (ПДЧ) як умову для майбутнього вступу України. Це рішення погодили ще до зустрічі у вільнюській столиці. ПДЧ свого часу виконали більшість країн Центральної та Східної Європи, які вступили до альянсу в 1999-му.

Це спрощує процес підготовки до членства для України в сенсі бюрократії та звітування. Але, як випливає з фінального комюніке, не означатиме, що Україну більше не оцінюватимуть.

НАТО зберігає інструмент національних річних програм співпраці з Україною (НРП). Міністри закордонних справ НАТО регулярно оцінюватимуть, як Київ їх виконує.

Цей інструмент запровадили ще в 2009 році, по суті, НРП заповнили вакуум у взаємодії альянсу та України.

За місяць до повномасштабного вторгнення Росії Україна ще розглядала проєкт такої програми на наступний рік. Війна це перервала.

Безпекові гарантії замість запрошення

На головній сцені в престеатрі саміту, як назвали простір для зустрічей з медіа, Володимир Зеленський стояв пліч-о-пліч з лідерами “Великої сімки”.

Всі вони намагалися посміхатися. Найсерйознішим, навіть дещо суворим, у цей момент здавався український президент.

“Вважаю цей результат важливою перемогою України на шляху до НАТО”, - написав після схвалення заяви очільник ОП Андрій Єрмак, що брав участь у підготовці цього рішення.

Очільники “Великої сімки” ухвалили політичну декларацію про наміри надати Україні безпекові гарантії на випадок нової агресії Росії. А також допомагати Україні вже зараз системами ППО, артилерією, далекобійною зброєю, броньованою технікою, а також бойовими засобами в повітрі. Під останніми, вочевидь, маються на увазі насамперед багатоцільові винищувачі F-16.

На саміті румунська делегація заявила, що готова організувати навчання для українських пілотів з бойовим досвідом на F-16 у серпні. Хоча, як розповіли ВВС присутні на обговоренні цього питання представники України, румунські делегати не надали деталей, чи зможуть вони це зробити так швидко.

Раніше заявляли, що такі навчання мали б розпочатися в липні, але досі не стартували. Найбільш підготовлену базу для цього мають США. Але про навчання на їхній базі наразі не йдеться.

На запитання про ракети ATACMS від США президент Зеленський відповів багатозначним мовчанням та посмішкою.

Загалом же, за його словами, Україна отримала від партнерів “важливий меседж, що йдеться про безпекові гарантії саме на шляху до НАТО”. А не гарантії, що замінять членство в НАТО.

Слово “гарантії” для багатьох українців асоціюється з Будапештським меморандумом 1994 року. У ньому також йшлося про безпекові гарантії для України після відмови від ядерної зброї від США, Великої Британії та Росії. Ці гарантії залишилися обіцянками, а одна з країн-гарантів напала на Україну.

Український президент запевнив, що цього разу уроки історії мають бути засвоєні. Країни, які підписали декларацію у Вільнюсі, планують укласти з Україною двосторонні юридично обов’язкові договори. А спільна декларація є лише “багатосторонніми рамками” для них.

У цих двосторонніх договорах мало б йтися про максимально конкретні речі: передачу певних типів озброєнь, оборонних технологій, навчання українських пілотів на сучасних винищувачах, кредитні гарантії для України, енергетичні проєкти, протидію спробам Росії обійти санкції в оборонці тощо. Список можливостей союзників НАТО та потреб України є довгим.

Окрему допомогу “Велика сімка” та деякі інші країни НАТО надають та надаватимуть далі ще під час війни.

Після її завершення в України буде певне міжчасся: період між припиненням бойових дій та ймовірним вступом до альянсу. Довгострокові безпекові гарантії потрібні для того, щоб вона була захищеною від можливої нової агресії РФ саме в цей час.

Допоки не підписані двосторонні договори, говорити про дієвість цього механізму зарано.

Рада рівних

У Вільнюсі відбулося перше засідання Ради Україна-НАТО. Україна має право самостійно скликати засідання цього органу для кризових консультацій, а всі його учасниці мають рівний статус.

"Це набагато сильніша структура, ніж просто партнерство", - сказав генсек Столтенберг.

Це ще один майданчик для координації, де Україна зможе отримати досвід роботи в численних комітетах альянсу як рівноправний партнер.

“Хрещення вогнем” натівської дипломатії

Одним із менш помітних підсумків Вільнюського саміту є той досвід, який українська влада здобула в натівській політиці. Про це чимало говорили в кулуарах .

Альянс у своїх рішеннях традиційно орієнтується на консенсус та пошук спільного знаменника. Часто цей знаменник є компромісним. Відповідно, саміт, що, на думку української сторони, мав би стати історичним, став компромісним.

"Іноді дуже важко пояснити партнерам певні речі. Ми перебуваємо у стані війни, і партнери дуже хочуть нам допомогти. Але ми живемо в дуже різних умовах”, - сказав український президент у Вільнюсі.

Фактично чи не вперше погляди України й США, а також деяких країн, що повністю орієнтуються на американський курс, розійшлися. Приміром, канадський прем’єр-міністр Джастін Трюдо не виступив відкрито на підтримку запрошення України до альянсу, як це зробили президент Франції Еммануель Макрон та президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган.

Розходження проявилися, приміром, під час публічного форуму НАТО, де відбуваються дискусії між політиками, дипломатами та експертами.

Радник з національної безпеки американського президента Джейк Салліван закликав українців до більшої вдячності за все, що робить США. Це прозвучало у відповідь на питання виконавчої директорки Центру протидії корупції Дар’ї Каленюк.

Вона запитала Саллівана, чи продиктоване рішення США та альянсу щодо України страхом перед Росією та прагненням домовлятися з Путіним неофіційно. А також - що вона має сказати своєму 11-річному сину про вибір НАТО? Чи готувати його до участі у війні за сім років, коли він підросте?

Джей Салліван закликав “залишити інсинуації та підтексти за дверима”, а закиди на адресу Джо Байдена назвав “необґрунтованими та невиправданими”. Зрештою, він визнав, що тягар війни несе на собі український народ. Салліван заприсягся “робити все можливе кожен Божий день”, щоб допомогти Україні вистояти.

Президент Зеленський після зустрічі з Джо Байденом висловив сподівання: “Ніхто не буде торгуватися членством в НАТО. Буде політичне рішення, засноване на оцінці безпекової ситуації”.

Багато ЗМІ процитували слова міністра оборони Великої Британії Бена Уоллеса щодо постійних прохань України про зброю: "Знаєте, ми не Amazon”. Але насправді слова Уоллеса вирвали з контексту. У повній версії він сказав, що “на Капітолійському пагорбі були певні нарікання, коли ми привозили лист озброєнь, немов для шопінгу. Мовби Уряд США - це представництво Amazon”.

Британський міністр відомий своєю послідовною та рішучою підтримкою України. Його країна першою надала Україні летальну зброю на початку війни та першою надала далекобійні ракети Storm Shadow.

Український президент запевнив його у своїй вдячності аж до того, що готовий “дякувати йому кожного ранку”. Ці слова дехто сприйняв як нечемність.

Зрештою, у багаторічній історії НАТО, особливо в часи криз, часто траплялися тертя між союзниками. По суті, у Вільнюсі Україна вперше стикнулася з усіма тонкощами та складнощами натівської політики не як країна, яку підтримують, а як країна, яка претендує на членство.

Пізно ввечері після саміту на стовпах вуличних ліхтарів у Вільнюсі ще майоріли прапори НАТО, Литви та України. Вони чергувалися. Кольори українського стяга яскраві, а натівський прапор - темніший.

Тому в темряві виникала оптична ілюзія: немовби український прапор висів один. Але варто було придивитися й переконатися - це не так. На стовпі поруч з українським висів прапор НАТО.