Архіви 2010-09

Паризький вересень видався урожайним на попередження про підкладені бомби. Загалом їх було оприлюднено аж дев'ять. "У півтори рази більше, ніж торік", - наголошує Міністерство внутрішніх справ.

На щастя, жодного разу реальних вибухових пристроїв знайдено не було. Поза тим, лише Ейфелеву вежу за останні два тижні двічі евакуювали повністю. Народ не те щоб злякався терористів, а більше здивувався активності правоохоронців.

У принципі, не сталося нічого особливого. Найбільш відвідувана туристична споруда світу припинила приймати гостей на якихось дві години. Поліція хутко перевірила все, що вміла, вибачилася за незручності та припинила операцію. Ошелешені туристи помалу повернулися кожен на свій рівень, хто куди запланував.

- То, мабуть, влада намагається спочатку налякати народ, а потім захистити, - каже приятелька, котра завжди бачить прихований сенс у діях політиків.

Важко перевірити, чи дійсно саме в другій половині вересня небезпека терактів у французькій столиці підвищилася. Силовики та близькі до них експерти кажуть, що важливим супроводжуючим фактором можуть бути роковини терактів у США від 11 вересня.

"Аль-Каїда" намагається нагадати про себе. Ця організація розуміє вагу символів та прагне світової слави", - каже Франсуа Гейсбург з паризької Фундації стратегічних досліджень. Ще один момент - викрадання п'яти співробітників французького концерну AREVA у Нігері, що сталося 22 вересня. Відповідальність за цей акт взяла на себе африканська гілка "Аль-Каїди".

Зв'язок між недавніми подіями та загальною поліцейською активністю, отже, можливий. Дещо насторожує одне "але": в царині упередження терактів зайві слова можуть забагато коштувати.

Втім, якраз слів останнім часом не бракує. Офіційні заяви, брифінги, коментарі до термінової евакуації Ейфелевої вежі, торговельних приміщень на Єлисейських полях, будівлі столичного вокзалу Сен-Лазар... "Люди бояться, - каже знайомий поліцейський. - Не лише закордонних фанатиків, а також своїх безробітних сусідів-іноземців".

Марі Клімо, вчителька молодших класів, вирішила скасували запланований візит з учнями на Ейфелеву вежу.

- Батьки нервуються, - пояснює. - Навчаю дітей не дозволяти собі боятися. Бо то страх принаджує проблеми в житті, а не навпаки. Проте, дорослих уже не перевчиш.

Розповідаю Марі про українські проблеми. Про те, як наші вітчизняні лицарі плаща та кинджалу намагаються лякати співвітчизників загрозою не зовнішньою, а внутрішньою: історичними архівами часів Другої Світової, повстанськими піснями, громадськими активістами...

Пояснити такі реалії 30-річній жінці дуже важко. Навіть освіченій. Ті, хто виріс на Заході вже після падіння Берлінської стіни та зникнення СРСР вірять у позитивний розвиток історії більше, ніж законам політичної логіки.

- От і побачимо, наскільки потужним є демократичний ресурс України, - після довгої розмови зауважила Марі. - Не дозволите спецслужбам призначати опонентів влади "ворогами народу", - тест пройдено. Тоді більше не сперечатимемося про приналежінсть України до Європи.

Звичайно, політична експлуатація страху почалася не вчора. Не у Парижі, не в Києві та навіть не в Москві. Тим не менше, ступінь цивілізованості країни прямо пропорційна заохочуванню цього відчуття на рівні громадської думки. Не принципово, яке умовне опудало при цьому використовується. Важлива кількість заляканих, а разом з тим і впокорених.

• Закладка
• links.i.ua |
• Facebook |
• Livejournal |
• Twitter
• - Що це таке?

Вони поставили свого намета просто навпроти Національної Асамблеї. Так, щоб і з високих вікон добре було видно, і з вулиці. Проте, публічна акція протесту великої уваги не привертає. Може, що голодування не настільки масове й не набуло драматичних ознак.

Їх лише дев'ять. Переважно літні, або принаймні немолоді люди. Здебільшого французи. Від початку обговорення в парламенті нового закону про імміграцію, себто майже два тижні тому, вони геть перестали харчуватися. Над наметом - плакат із поясненням: "Іноземців частуватимуть, ми тримаємо піст".

- Лікар нас обстежує щоденно, - каже мені сивий дідусь із борідкою. - Отже, все цивілізовано.

Мій співбесідник виявився братом-фрацисканцем з Тулузи, 83 років від народження. Приналежність до Ордену Жебраків, заснованого з вісім століть тому, вважає заразом і долею, і свідомим вибором, і обов'язком, і життєвою філософією.

- Сподіваюся розбудити совість у депутатів, які засідають у палаці Бурбонів, - каже він. - Уряд ховається за європейські директиви та намагається вкотре ускладнити життя всіх тих, кому і так не дуже пощастило. Нерозумні плани - то Боже випробування. Його треба гідно пройти та не піддатися спокусі принизити слабшого.

Надворі - обідня година. Парламентські асистенти та референти поспішають скористатися перервою, аби помилуватися сонячним вересневим Парижем, поспілкуватися з приятелями та щось попоїсти. У бік голодуючих доброзичливо усміхнене чиновництво старанно намагається не дивитися.

Учасники ж акції протесту пояснюють тим, хто хоче слухати, що вони є над усе не згодні з проектом побудови "зон очікувань", які вигадав нинішній уряд. У таких зонах, якщо закон буде ухвалено, іноземці без паперів або без віз перебуватимуть до 45 днів. Майже як у в'язниці, без контактів із зовнішнім світом. Міністр імміграції Ерік Бессон волів би побудувати, для початку, "три-чотири зони".

Під час розмови виявляється, що з-поміж протестуючих є особи італійського та іспанського походження. Немолода жінка набула французького громадянства тридцять років тому. Інший учасник голодування каже, що іноземцями були його батьки, "яких би нині, якби вони приїхали, з гарантією запроторили б до поліцейського відділку".

Українців натомість не знайшлося. Хоча, за приблизними припущеннями поліції, не менше сотні тисяч наших співгромадян без дозволу працюють на паризьких будовах, нелегально доглядають дітей та старих, а також прибирають французькі помешкання.

- Ми за свою свободу боремося мовчки, - зазначає мій приятель Іван, який сім років як поїхав з Прикарпаття. - Вільно собі й тихо робимо, гроші додому надсилаємо, дітей по інститутах вчимо, старих лікуємо. І нікому нічого не винні.

Монах-францисканець сподівається напоумити французьких депутатів "прикладом незастосування насильства та виявленням доброї волі". Він народився французом. Вільним, не бідним, міг здобути пристойну освіту. Його власна свобода ніколи не була під загрозою.

- Але жити - це вміти відчувати чужий біль, - зауважує чернець. - Інакше душа втрачає право на безсмертя.

Дев'ять супротивників нового закону про імміграцію назвали свою акцію "закликом до громадянської пильності". Чи вплине вона на позицію законодавця, сказати важко. Але право ставити складні питання владі є, мабуть, одним з привілеїв демократії. Яким кожен користується на власний розсуд.

• Закладка
• links.i.ua |
• Facebook |
• Livejournal |
• Twitter
• - Що це таке?

В одній не дуже далекій країні журналісти оприлюднили скандальну інформацію. Спочатку про літню мільярдершу, яка роками не сплачувала податки, але, схоже, вміла бути уважною до впливових політиків. Потім - про міністра праці, котрий спочатку домігся для фінансового менеджера мільярдерші нагороди орденом Почесного Легіону, а згодом прилаштував до нього на працю свою дружину.

Подейкують, у президентському палаці цієї країни нікому не сподобалися викривальні публікації. Настільки, що до справи було залучено спецслужби. У пошуках прикрого інформатора фахівці контррозівдки діяли без правового супроводу та відповідного судового рішення. В результаті не зовсім законних операцій зі службовим телефонним апаратом розвідники вийшли на високого посадовця. Без зайвих церемоній, лише за дружбу з журналістами, чиновнику запропонували негайно піти у відставку та забратися працювати в далеку заморську територію Гвіану.

Якби події відбувалися, наприклад, в Україні, вони були б однаково прикрими. Але й не дивними. Проте, гучний внутрішньо-шпигунський скандал стався у Франції. І виглядає так, ніби саме французький президент, який пару років перед тим сам же і наполіг на новому законі про захист журналістських джерел, вдався до допомоги секретних служб. Не в інтересах загальної державної безпеки, а виключно - на забезпечення спокою кількох високих чиновників.

Французький часопис « Монд », який першим повідомив про скандал зі спадкоємицею фінансової імперії "L'Oreal", 87-річної Ліліан Бетанкур, боронитиме своє право не розкривати джерела інформації в суді. Згідно з позиціями нового, такого прогресивного закону.

Журналісти "Монду" переконані, що розвідники отримали не відповідну букві закону вказівку безпосередньо з Єлисейського палацу. "Вони взялися до високопосадовця, який мав доступ до протоколів допитів у справі, - зазначено в редакційній статті. - Його службовий телефон зазнав дивної технічної експертизи. Спецслужби отримали список осіб, які дзвонили цьому чиновнику. З-поміж них містився й номер нашого колеги, Жерара Даве."

Корупційний скандал зачіпає не лише інтереси близького кола Ніколя Саркозі.

- Ця справа - дзеркало цілого нинішнього режиму, - каже мій колега з французького радіо. - Ззовні - високі гасла, а по суті - цинізм, нестримне бажання влади, підміна державних інтересів власними...

Спокуса владою - вона скрізь однакова. Різними натомість є загальні політичні рамки кожної держави. Десь вони міцні, логічні, захищені відповідними стандартами політичної поведінки громадян. Тож на системні спроби зловживання здатні дати таку ж системну, ефективну відсіч. Або майже ефективну... Бо невідомо, якою буде доля позову часопису проти контррозвідки. А поки що "Монд" пообіцяв своїм читачам "і далі оприлюднювати протоколи допитів" скандальної справи. Це не заборонено, що означає - дозволено.

• Закладка
• links.i.ua |
• Facebook |
• Livejournal |
• Twitter
• - Що це таке?

Чверть державних службовців, третина вчителів, поштарів, працівників державних лікарень, кожний п'ятий водій громадського транспорту висловилися в цей вівторок проти пенсійної реформи, яку попри все сподівається здійснити Президент Саркозі. З два мільйони страйкарів взяли участь у демонстраціях протесту. Поліція каже про найвищу соціальну активність за останні два роки.

- Цю країну не можливо реформувати, - зауважує моя приятелька, соціолог за фахом. - Бо існує дві Франції, приблизно однакові за розміром. Франція А категорично не погоджується на реформи лівих. Франція Б готова страйкувати тижнями собі на шкоду, аби не дати поставити до дії реформи правих.

Нинішній страйк - очевидний зоряний час Франції Б. У її соціальному активі - переважно представники державного сектору. Найактивніша вікова категорія - ті, кому за 50. Або нехай за 45, не принципово. Покоління бебі-буму, романтичного ідеалізму та запізнілої інфантильності. Однаково звичне до власного комфорту, гарантованої заробітньої платні та високих слів на користь бідних і знедолених.

Насправді, з-поміж учасників сьогоднішніх протестних акцій, навряд чи знайдеться бодай один автентично наївний активіст, хто не знав би, що Франція, як і весь світ, приречена на цілу серію пенсійних реформ. Скрізь, у бідних та багатих країнах, перехід до пізнішого виходу на пенсію буде в той чи інший спосіб несправедливим. Особливо ж для тих, кому випаде стати піонерами пенсійних нововведень. А що такі піонери рано чи пізно будуть, - в Україні, в Британії, у Франції та на Канарських островах, - немає сумнівів.

То чому сьогодні страйкують мільйони громадян, коли вони знають, що реформи не оминути? Чому 70 відсотків французів, попри очевидні незручності від перебоїв з транспортом, підтримують акції протесту?

- Вірність символам, - каже мій сусіда, лівий радикал та типовий представник Франції Б. - Несправедливість є фундаментом світового порядку. Але показувати на неї пальцями - справа честі.

Ліберальна та ощадлива Франція А натомість зауважує, що відкласти реформи на потім - це ошукати майбутні покоління. Що прагматизм - не примха, а обов'язок сучасного світу. Що мова глухого протистояння, яку використовують чимало французьких профспілок, давно застаріла й відповідає іншим часам, іншому економічному контексту...

Дві життєві філософії в одній державі. Кожна намагається будь-що не поступатися опонентові. Франція А та Франція Б по черзі гальмують реформи політичних супротивників. Чи можна таку систему противаг вважати втіленням розвиненої демократії? В певному сенсі так, бо плюралізм є очевидним. Але глухий кут, в котрий раз по раз потрапляють праві та ліві французькі уряди, намагаючись хоч щось модернізувати в своїй країні, поки що не дуже виглядає на модель до запозичення.

• Закладка
• links.i.ua |
• Facebook |
• Livejournal |
• Twitter
• - Що це таке?

Найвища каталонська гора Канігу має дві маківки. Здалека вона нагадує карпатську Чорногору з Говерлою та Попом Іваном. Для каталонців, як і для українців, священна гора є втіленням мрії про незалежність, символом спротиву та нескореності.

Це як недосяжний ідеал, - сумно зауважує, дивлячись на вкриту снігом верхівку, вчитель каталонської мови Мікель. Рідну мову він викладає відразу в декількох ліцеях французької Каталонії, а також в Андоррі - єдиній державі світу, де каталонська є єдиною державною мовою.

Наші розмови про долю народів, що втрачали незалежність на довгі століття, можуть тривати годинами.

Розумієш, - зізнається Мікель французькою, - я можу спілкуватися німецькою, іспанською, англійською. Але людина, яка не знає моєї рідної каталонської мови, ніколи не стане мені по-справжньому близькою. Це жодним чином не ксенофобія. Лише бажання захистити, не дати винищити своє.

Десь я вже чула подібні міркування. І не раз. Від українських, латвійських, грузинських друзів. Скрізь, де сильніша сусідня, домінантна культура помалу розчиняла в собі мовні та духовні світи підкорених народів.

З-поміж каталонців не всі - і навіть не половина - мріють про повноцінну незалежність. Розкиданий між трьома державами народ з Середньовіччя привчився до подвійної ідентичності. У Південній, іспанській Каталонії сепаратистські настрої потужніші. У Північній, французькій вони є майже маргінальними.

Це як Східна й Західна Україна! - порівнює Мікель, який свято вірить, що в історії наступні покоління завжди розраховуються за помилки попередніх. - Відмовитися від своєї душі, аби фізично вижити - це частково померти.

Родина Мікеля належить до того вузького кола поборників каталонської ідеї, які вкладають останні сили та кошти в діяльність літнього Каталонського університету, друк навчальних посібників з мови та історії, організацію мистецьких виставок... Це не дуже багаті й не завжди високо дипломовані, але надзвичайно вперті люди. Вони переконані, що регіональна політика Євросоюзу дає реальний шанс спочатку до зміцнення каталонської культури й економіки, а згодом - до дедалі тіснішого, аж до злиття, партнерства південних та північних земель.

Таких мрійників, за оцінками французьких соціологів, не більше 10 відсотків. Іспанські каталонці прагматичніші. Вони потроху виборюють в Мадрида більшу й більшу автономію: фінансову, адміністративну, правничу. Під гаслами внутрішньої консолідації, не чіпаючи політичного відокремлення. Хтось вірить, що прийдуть інші часи. Інші ж кажуть, що час безнадійно згаяно.

Лише маленька Андорра, - крихітне князівство на верхівках Піренеїв, під самим небом, - залишається автентичним вогнищем каталонської культури. Але це - менше ста тисяч мешканців. З-поміж кількох десятків мільйонів тих, що визначають себе приналежними до каталонської нації.

В священної гори - дві верхівки, а в того народу, що його мусить захищати гора від лиха, є подвоєна душа, - цитує Мікель якусь стару притчу. - І не судилося тому народові спільної на всіх долі...
Не пригадую, чи існує в українському фольклорі подібна легенда.

• Закладка
• links.i.ua |
• Facebook |
• Livejournal |
• Twitter
• - Що це таке?