Чужа свобода
|2010-09-21, 12:57
Вони поставили свого намета просто навпроти Національної Асамблеї. Так, щоб і з високих вікон добре було видно, і з вулиці. Проте, публічна акція протесту великої уваги не привертає. Може, що голодування не настільки масове й не набуло драматичних ознак.
Їх лише дев'ять. Переважно літні, або принаймні немолоді люди. Здебільшого французи. Від початку обговорення в парламенті нового закону про імміграцію, себто майже два тижні тому, вони геть перестали харчуватися. Над наметом - плакат із поясненням: "Іноземців частуватимуть, ми тримаємо піст".
- Лікар нас обстежує щоденно, - каже мені сивий дідусь із борідкою. - Отже, все цивілізовано.
Мій співбесідник виявився братом-фрацисканцем з Тулузи, 83 років від народження. Приналежність до Ордену Жебраків, заснованого з вісім століть тому, вважає заразом і долею, і свідомим вибором, і обов'язком, і життєвою філософією.
- Сподіваюся розбудити совість у депутатів, які засідають у палаці Бурбонів, - каже він. - Уряд ховається за європейські директиви та намагається вкотре ускладнити життя всіх тих, кому і так не дуже пощастило. Нерозумні плани - то Боже випробування. Його треба гідно пройти та не піддатися спокусі принизити слабшого.
Надворі - обідня година. Парламентські асистенти та референти поспішають скористатися перервою, аби помилуватися сонячним вересневим Парижем, поспілкуватися з приятелями та щось попоїсти. У бік голодуючих доброзичливо усміхнене чиновництво старанно намагається не дивитися.
Учасники ж акції протесту пояснюють тим, хто хоче слухати, що вони є над усе не згодні з проектом побудови "зон очікувань", які вигадав нинішній уряд. У таких зонах, якщо закон буде ухвалено, іноземці без паперів або без віз перебуватимуть до 45 днів. Майже як у в'язниці, без контактів із зовнішнім світом. Міністр імміграції Ерік Бессон волів би побудувати, для початку, "три-чотири зони".
Під час розмови виявляється, що з-поміж протестуючих є особи італійського та іспанського походження. Немолода жінка набула французького громадянства тридцять років тому. Інший учасник голодування каже, що іноземцями були його батьки, "яких би нині, якби вони приїхали, з гарантією запроторили б до поліцейського відділку".
Українців натомість не знайшлося. Хоча, за приблизними припущеннями поліції, не менше сотні тисяч наших співгромадян без дозволу працюють на паризьких будовах, нелегально доглядають дітей та старих, а також прибирають французькі помешкання.
- Ми за свою свободу боремося мовчки, - зазначає мій приятель Іван, який сім років як поїхав з Прикарпаття. - Вільно собі й тихо робимо, гроші додому надсилаємо, дітей по інститутах вчимо, старих лікуємо. І нікому нічого не винні.
Монах-францисканець сподівається напоумити французьких депутатів "прикладом незастосування насильства та виявленням доброї волі". Він народився французом. Вільним, не бідним, міг здобути пристойну освіту. Його власна свобода ніколи не була під загрозою.
- Але жити - це вміти відчувати чужий біль, - зауважує чернець. - Інакше душа втрачає право на безсмертя.
Дев'ять супротивників нового закону про імміграцію назвали свою акцію "закликом до громадянської пильності". Чи вплине вона на позицію законодавця, сказати важко. Але право ставити складні питання владі є, мабуть, одним з привілеїв демократії. Яким кожен користується на власний розсуд.
КоментаріЗалиште допис
Добра й інформативна соціальна інформація. Я розумію цих голодуючих, які проводять акцію спокійно і з усвідомленням своєї правоти. Справа в тому, що 17-19 червня минулого року я теж голодував. Вщосте в житті. Того разу - далеко від рідного дому - в Києві, перед Держтелерадіо: на зпхист свободи слова і "Просвіти": три дні (тому дві ночі довелося ночувати на вокзалі). Дивно те, що після цього голодування голова "Просвіти" Павло Мовчан "сотоварищи" намагалися мене, редактора газети "Промінь Просвіти", не допустити на свій так званий з'їзд, на якому не було справжніх делегатів від цілої Дніпропетровщини. Та не пішов, залишився до кінця, хоча намагалися виставити з допомогою правоохоронців. Так що з правами людей всіляке буває.