Люди з властивостями тварин

Вони безжально змінюють своє тіло і розширюють свідомість для того, щоби відчути світ так, як його відчувають тварини. Кореспондент BBC Future Френк Свейн дізнавався, як це бути людиною зі здібностями тварин.

Наприкінці Першої світової війни британський аристократ Горацій Рідлер повернувся додому з Месопотамії іншою людиною. Незважаючи на своє привілейоване виховання, Рідлер зробив татуювання обличчя і тіла у вигляді чорних закручених смужок, вставив у ніс кільце і витягнув мочки вух. Надівши костюм, прикрашений коштовностями, він постав у новому образі – Омі Хлопця Зебри. Омі гастролював з цирковими трупами, такими як Barnum and Bailey та Ripley’s Odditorium.

Горацій Рідлер – далеко не єдина людина, яка вирішила змінити свою зовнішність, щоби стати схожою на тварину. Американець Денніс Авнер, більш відомий як Людина-кіт або на своє індійське ім'я "Кіт, що крадеться", зробив більше 14 хірургічних операцій, щоби додати своєму обличчю та тілу котячі риси. Операції включали підшкірні імплантати, розсічення верхньої губи, ін’єкції силікону, численне татуювання, обпилювання зубів і встановлення коронок.

Протягом 20 років у покинутому кам'яному котеджі на острові Скай, що на півночі Шотландії, мешкав Людина-леопард, якого впізнавали за татуюваннями плям по всьому тілу. Том Леппард, як його кличуть друзі, п'ять років тому переїхав у більш затишний будинок на материку у віці 73 років – непогано для кішки.

Мало хто погодиться зробити таке зі своїм тілом, а тому ці люди були дуже відомі свого часу.

Сьогодні технології та наука дозволяють вийти цьому анімалістичному руху на зовсім інший рівень. Біохакери, науковці-аматори та люди з фізичними вадами намагаються наслідувати властивості тварин, що дозволяє їм відчути і побачити світ, раніше недоступний людині.

Деякі фізичні властивості дозволяють опанувати ті місця, про які раніше й мріяти не доводилося, наприклад, воду.

Надя Вессі має вроджену патологію, через яку її ноги не розвинулися належним чином. Кілька років тому для дівчини розробили протез у формі хвоста русалки, який дозволяє їй вільно почуватися у воді.

Інші за допомогою технологій змогли відчути світ, прихований для багатьох. Це, скажімо, світ електромагнітних полів. Акули мають невеликі заглибини на кінці голови, так звані ампули Лоренціні, завдяки яким вони відчувають перешкоди в електричному полі, викликані їхньою жертвою. Птахи, омари і бджоли відчувають магнітні поля, а дехто використовує їх для навігації.

Шосте чуття

Нещодавно деякі майстри перевтілення почали експериментувати з магнітними імплантатами, щоби отримати схоже "шосте чуття".

Після того, як вони імплантують собі крихітні магнітні диски у пальці рук, вони починають відчувати електромагнітні поля, які випромінюють побутові прилади. Зниження вартості та доступність потужних неодимових магнітів зробили процедуру більш популярною.

Біохакер з Техасу Пейтон Роуландс – один з таких ентузіастів. Він імплантував магніт в безіменний палець лівої руки. "Ваш палець не притягуватиме металевих предметів, тому що магніт дуже маленький, – пояснює він. – Але ви відчуваєте легке гудіння, коли наближаєтеся до електричного приладу".

Завдяки імплантату Пейтон Роуландс зміг відчувати магнітні поля навколо мікрохвильових пічок або холодильників. "Це дуже цікаве відчуття. Я помітив, приміром, що постійний струм нагадує дотик округлого предмета, тоді як змінний струм більше схожий на укол голки".

Втім, організм Пейтона Роуландса не сприйняв магніт, і його довелося видалити. Це поширена ситуація з імплантатами, тому їх зазвичай вкривають біосумісним матеріалом, щоб уникнути відторгнення організмом. Але навіть і в такому випадку імплантат може викликати хворобливу реакцію, як це трапилося з паном Роуландсом.

Здобуття властивостей тварини не завжди пов'язане із використанням технологій. Деніел Кіш втратив зір після бластоми сітківки, коли йому було трохи більше року. Впродовж двох місяців батьки помітили, що він навчився орієнтуватися в оточенні і, здавалося, уявляв, що знаходилося навколо нього.

"Я не можу вже згадати, коли я навчився ехолокації, – каже Деніел. – Звуки клацання, які людина використовує для ехолокації, зазвичай тихі і використовуються за потребою час від часу тому не дивно, що батьки не помітили цього відразу".

Бетмен

Без жодної допомоги Деніел швидко навчився візуалізувати оточення, клацаючи язиком і прислухаючись до звуків, які відбивалися від предметів навколо.

В природі ехолокацію використовують кажани або представники китоподібних, зокрема, дельфіни. Деніел виокремлює принаймні два види ехолокації: активне клацання, яке він називає "звуковим спалахом" (за аналогією зі спалахом фотокамери) та пасивна ехолокація, коли він уважно прислухається до акустики навколо.

Разом вони формують набір навичок, які компенсують його відсутність зору.

"Помилково вважається, що для цієї навички потрібен особливий дар, – каже Деніел. – Я не згоден. Головне – це мотивація і можливість використати це вміння".

Сьогодні Деніел – президент некомерційної організації World Access for the Blind ("Вихід в світ для сліпих") і експерт з ехолокації. Він проводить семінари з ехолокації, а також з використання тростини.

"Мозок є дуже цікавим механізмом із великими можливостями до адаптації", – каже Деніел Кіш. Утім експерт визнає, що зрячим людям важко навчитися ехолокації, тому що їм бракує необхідної мотивації.

"Навчитися ехолокації набагато простіше, ніж вивчити іноземну мову. Я знаю, бо я вчився й тому й тому, – сміється Деніел. – Але як і з мовою, якщо ви не користуєтеся нею щодня, ви втратите цю навичку".

Але чи можуть зрячі люди зробити свій зір більш гострим? Пейтон Роуландс вважає, що так. Він працює у незалежній громадській групі вчених-біохакерів Science for the Masses ("Наука для мас"). Зараз він починає експеримент, мета якого за допомогою спеціальної дієти навчитися бачити в інфрачервоному спектрі.

Ключ у біологічній будові ока. Сітківка ока людини використовує молекули йодопсину та родопсину – пігментів, які дозволяють сприймати світло. У той час як прісноводні риби, приміром, мозамбікська тилапія, використовують молекули іншого пігменту – порфіропсину.

Око тилапії більш чутливе до темно-червоного, що дозволяє їй бачити в ближньому інфрачервоному діапазоні. Пейтон Роулендс вважає, якщо уникати в їжі ретинолу (вітаміну А) – життєво важливої поживної речовини, необхідної для виробництва йодопсину і родопсину, організм почне використовувати порфіропсин, який зазвичай він не використовує.

Як би дивно це не звучало, але такий експеримент проводиться не вперше. Під час Другої світової війни у ВМС США намагалися за допомогою аналогічної процедури розвинути у сигнальників інфрачервоний зір. Мета експерименту була в тому, щоби дозволити кораблям зв'язуватися за допомогою семафорів з інфрачервоними лампами, які ворог не зможе помітити. Втім, із винаходом приладів нічного бачення ця ідея втратила сенс.

"Це не означає, що я зможу бачити в тепловому діапазоні, – пояснює Пейтон Роулендс. Мова не йде про "зір хижака"".

Але якщо експеримент стане успішним, дослідник зможе бачити значно краще, адже інфрачервоне світло легше проникає крізь пил і смог. "Сподіваюсь, я бачитиму на більшу відстань, ніж будь-хто, – каже він. – Також я зможу краще бачити крізь сонячні окуляри та тоновані стекла автомобілів ".

Пейтон також додає, що він зможе бачити світло, яке випромінюють інфрачервоні камери відеоспостереження і сигнали телепультів, і навіть – крізь одяг із певних матеріалів.

Експеримент, звичайно, ризикований. Відсутність необхідних поживних речовин може бути небезпечною для організму. Тому дослідник разом зі своїми колегами розробив спеціальний коктейль з біодобавками, які знижують побічні ефекти експерименту.

Той факт, що група незалежних вчених працює поза академічною наукою, не маючи необхідної кваліфікації, може здивувати. Але Пейтон впевнений, що наукою можна займатися і за межами академічних кіл, треба просто дотримуватися наукових методів і загальноприйнятих експериментальних протоколів. Чи спрацює цей метод, з'ясується в ході тримісячного дослідження, яке скоро почнеться.

Ми спостерігаємо за дивними світом тварин і захоплюємося їхніми неймовірними здібностями. Але обидва дослідники – Пейтон Роулендс і Деніел Кіш – кажуть, що не треба недооцінювати можливості людського організму.

"Судячи з того, наскільки швидко я можу навчити людину користуватися тростиною або ехолокацією, впевнений, що ці здатності вже закладені в організмі, треба лише їх розвинути".

Наш мозок обладнаний неймовірною фантазією та здатністю до інновацій, яких не має жодне інше створіння на Землі. Опанування незвичайних здібностей тварин може бути ще одним з невикористаних людських талантів. Отже, можливо, супермен – це наступний крок?

<italic>Прочитати <bold><link type="page"><caption> оригінал</caption><url href="http://www.bbc.com/future/story/20140407-the-people-with-animal-powers" platform="highweb"/></link></bold> цієї статті англійською мовою ви можете на сайті <bold><link type="page"><caption> BBC Future</caption><url href="http://www.bbc.com/future" platform="highweb"/></link></bold>.</italic>