Артем Чапай: "Хочу, щоб читач почувався спустошеним"

"Мої перші дві книжки розповідали про подорожі, і мене навіть почали називати письменником мандрів. Тож я заповзявся, що кожну наступну книжку писатиму по-іншому, аби не стати "нішевим" автором", - каже Артем Чапай у інтерв’ю ВВС Україна.

Наступною книгою Чапая після "подорожніх" "Авантюри" та "<link type="page"><caption> Подорожі з Мамайотою в пошуках України</caption><url href="http://www.bbc.co.uk/ukrainian/entertainment/2011/12/111212_book_intro_chapay_it" platform="highweb"/></link>" стала антиутопія "<itemMeta>ukrainian/entertainment/2014/12/141201_book_2014_review_chapay_kuryata</itemMeta>", яка потрапила до короткого списку минулорічного конкурсу "Книга року ВВС".

<link type="page"><caption> Цього року</caption><url href="http://www.bbc.com/ukrainian/in_depth/book_2015_nk" platform="highweb"/></link> він бере у ньому участь з романом "Понаїхали", що його сам автор називає соціальною або ж сімейною драмою. Ця книга розповідає, з одного боку, про українських трудових мігрантів, які їдуть за кращою долею до інших країн світу, а з іншого – про іноземців, які в силу різних причин приїздять до України.

Артем Чапай почав писати її у 2012-му, а наступного року завдяки стипендії Центральноєвропейської ініціативи він отримав можливість безпосереднього спілкування з прототипами героїв, точніше героїнь, майбутньої книги - протягом трьох місяців він жив в Італії, досліджуючи побут українських заробітчанок.

А фінальна версія книги з’явилася ще за рік – під час цієї перерви Чапай зосередився на репортерській роботі.

У інтерв’ю ВВС Україна він розповідає про зв’язок його книги з реальністю, про особливості свого письменницького стилю та про можливе продовження "Понаїхали".

ВВС Україна:

Артем Чапай: Ця ідея визрівала довго. Я ріс на західній Україні, у середовищі, де у половини дітей і підлітків мого віку сім’ї були неповними, власне, через трудову міграцію. Ти з цим стикаєшся щодня, ти з цим ростеш, тож ця ідея не виникла в певний момент, а довго визрівала і, зрештою, дійшла свого логічного завершення.

ВВС Україна:

Артем Чапай: Багато українських заробітчан і людей, які досліджують цю проблему, з якими я спілкувався, кажуть, що безпосередньою причиною розладу в сім’ях не є міграція. Дуже часто люди виїжджають, коли сім’я вже і так почала розпадатися. Тобто міграція тільки підкреслює, посилює ці речі.

Але у той же час я не хотів у своїй книжці давати якісь рецепти чи агітувати за чи проти міграції. Мій улюблений письменник Антон Чехов казав, що письменник не повинен відповідати на запитання, він повинен їх ставити.

ВВС Україна:

Артем Чапай: Не треба сприймати цю книжку як агітацію. Я просто намагався описати ситуацію, якою вона, на мій погляд і на погляд тих, з ким я спілкувався, є. Власне, самі мігранти і ті, хто має досвід міграції, назвали її реалістичною.

А щодо історій успіху, то вони в книжці згадуються – хоч і, можливо, на тлі основного сюжету: про них, наприклад, згадує головний герой, щойно приїхавши до Америки.

В реальному житті історії справжнього успіху теж трапляються, хоч і досить рідко.

Бо мені, наприклад, важко визнати справжнім успіхом, коли люди залишаються за кордоном надовго, живуть там по одинадцятеро в одній квартирі, все життя працюють вантажниками чи прибиральницями, а тим часом десь в селі в Україні стоїть їхній порожній триповерховий будинок, у який вони вкладають всі зароблені гроші.

Це, як на мене, сумнівний успіх, але таких історій багато.

ВВС Україна:

Артем Чапай: Я б радше назвав це ксенофобією.

ВВС Україна:

Артем Чапай: Під час роботи над книжкою я розмовляв з представниками нігерійської діаспори. Раніше я багато спілкувався з людьми з узбецького земляцтва.

Я не вважаю, що згустив фарби. Звичайно, далеко не кожен іноземець, навіть з темним кольором шкіри стикається з такими відвертими проявами расизму як, наприклад, побиття. Про таких ти і не пишеш. Але, з іншого боку, у моєму романі тільки один раз згадується, і то побіжно, про вбивство, хоча насправді я розмовляв з дівчиною з Демократичної республіки Конго, у якої вбили брата. Причому це сталося в Києві – тобто йдеться про дуже серйозні проблеми.

Інша справа, що у книзі йдеться радше про події 2005-2008 років, коли ця проблема була найгострішою. Я спілкувався з главою нігерійської громади, і він каже, що з того часу таких інцидентів значно поменшало. Сподіватимемося, що так воно буде й далі.

ВВС Україна:

Артем Чапай: Це абсолютно свідомий крок.

Я пишу книжки такими, якими хотів би бачити їх написаними іншими людьми.

Дуже часто читач, читаючи навіть найкращі книжки, починає "вживатися" в сюжет і співпереживати її головним героям.

І от для того, щоб читач не втягнувся в цю рутину, наприкінці я дуже прискорюю темп, щоб ці останні 30 сторінок – годину-півтори читання – читач весь час прискорювався, щоб книжка для нього закінчувалася на вдосі, а не на видосі, щоб читач, закривши книжку, почувався спустошеним.

Тобто мені не потрібно, щоб ця книжка обов’язково всім сподобалася. Мені потрібно радше, щоб вона закінчувалася таким собі метафізичним ударом по голові, щоб вона залишилася у пам’яті читача надовго.

ВВС Україна:

Артем Чапай: Так, це абсолютно закінчена книжка. Друга і третя її частини будуть про споріднених персонажів, але на зовсім інші теми і в інші часи. "Спойлити" я не хочу, але як мінімум тему міграції я продовжувати не збираюсь.