Балканський синдром: чому серби допомагають біженцям?

"Зараз, з цією кризою з сирійцями, афганцями, іракцями, всі спогади повертаються. Це було жахливо. Я приїхала сюди з однією валізою. У мене майже не було часу зібрати її, я була такою розгубленою", - сербка Єліца Боконіч розповідає мені, як в 1992 році виїхала з рідного Сараєва до Белграда, рятуючи своє життя.

Врятуватися вдалося її чоловікові й обом донькам, але батька доктора Боконіч вбили в таборі.

"Тому я дуже добре розумію цих бідних людей", - додає вона з тремтінням у голосі.

Педіатр за професією, вона намагається допомагати сьогоднішнім біженцям, оглядаючи їхніх малюків і надаючи медичну допомогу.

Щодня через Сербію проїжджають тисячі людей: вони в'їжджають з Македонії і намагаються проїхати далі - в країни північної і західної Європи. Ще кілька тижнів тому основний маршрут пролягав через Белград на північ - до кордону з Угорщиною. Після того, як Будапешт практично закрив кордон, люди часто їдуть до кордону з Хорватією.

Більшість з них прагнуть проїхати Сербію якомога швидше, але деяким з різних причин доводиться затриматися.

Стихійні іммігрантські табори виникли в декількох парках в центрі Белграда. Всі вони розташовані за два кроки від залізничного та авто- вокзалів.

Люди ночують в наметах, хтось спить просто на землі. Вмиваються і голяться в фонтанах, а речі сушать на огорожі парку або на деревах. Тут же розташовані намети і столи медиків і волонтерів.

"І я можу вам сказати, що дітки, яких я оглядала, добре харчувалися, за ними доглядали, і ще тиждень-два тому вони спали в своїх ліжечках, - розповідає доктор Боконіч. - А тепер вони сплять у наметах на землі, іноді їм перепадає невідповідна їжа. І це все позначиться на їхньому майбутньому". Аналогічний досвід пережила її власна донька, яка стала біженкою у десять років. Вона була дуже маленькою, щоб зрозуміти, що відбувається, але достатньо дорослою, щоб це травмувало її та закарбувалося у пам'яті.

Через парк у Белграді, який, власне, вже мало нагадує звичайний міський парк, ходять занурені у свої клопоти белградці. Чи заважають їм мігранти?

"Люди в цій країні дуже добре розуміють, що таке трагедія", - говорить Єліца Боконіч. Про це ж твердять і люди на вулицях Белграда. Але власний історичний досвід не заважає людям переживати через те, як Сербія сама зможе впоратися з величезним потоком мігрантів.

Транзитна Сербія

Так вийшло, що більшість людей, з якими нам вдалося поговорити в Сербії, приїхали з Афганістану, а не з Сирії, яка зараз набагато більше на слуху. Але у кожного своя війна, від якої хочеться втекти.

Абдулл подорожує зі своєю дружиною і племінником. Він - професор математики, працював у Кабульському університеті, тепер хоче потрапити до Німеччини, щоб там отримати PhD і продовжити викладати. Я питаю, чому саме зараз його родина вирішила втекти?

"Людей в Кабулі атакують з двох боків: з одного - Талібан, а з іншого - "Ісламська держава". У мене абсолютно типова історія, мені почали погрожувати: мовляв, ти не можеш вчити дівчат. Після цього я вирішив виїхати", - розповідає Абдулл гарною англійською.

Інша група юнаків з Афганістану дивуються моєму питанню: "Це очевидно, у нас йде війна, про це всі знають".

Біженці, які опинилися в Сербії, постійно хвалять місцевих, кажучи, що мало де зустрічали таке людяне ставлення, як тут. Волонтери теж розповідають про активний відгук сербів.

Кілька неурядових організацій об'єдналися в коаліцію, що допомагає біженцям. Багато ініціатив виникли стихійно.

Наприклад, доктор Ясер Хаварі облаштував у центральному парку Белграда свій намет-приймальню. Майже щодня він оглядає там пацієнтів-мігрантів, а вночі пускає людей переночувати. Доктор Хаварі народився в Дамаску, там у нього залишилася сім'я - батько і брати з сестрами. У Белград він приїхав ще за часів Югославії вивчати медицину.

"Мій батько був торгівцем, працював з Німеччиною. Коли повертався до Сирії, захворів у Сербії. Місцеві лікарі врятували йому життя", - розповідає доктор Хаварі про те, чому свого часу його відправили вчитися до Белграда.

Тепер він намагається вивезти батька та близьких із Сирії. Два роки тому через брак ліків в Дамаску померла його мати, батько хворіє. Але через війну рідні не можуть отримати сербські візи. При цьому пан Хаварі повторює, що Сербія багато допомагає сирійцям.

"Два тижні тому, коли був перший дощовий день, було очевидно, що у нас сталася гуманітарна катастрофа. І мешканці Белграда вийшли на вулиці, щоб запросити біженців до себе додому, бо їм було нікуди йти", - розповідає Нікола Ковачевіч, юрист белградського Центру з прав людини.

Щоправда, визнає він, частково добре ставлення до мігрантів викликане тим, що місцеві впевнені: вони не збираються залишатися в Сербії.

"Думаю, щонайменше 40% тих, хто зараз говорить, що цим людям треба допомогти, будуть зовсім не раді, якщо ці ж люди вирішать залишитися тут, - говорить Нікола Ковачевіч. - Вони кажуть: "Це абсолютно інша культура, інший спосіб життя, ми сильно від них відрізняємося". Серби не захочуть, щоб люди залишалися тут".

Як приклад пан Ковачевіч згадує негативну реакцію місцевих жителів і політиків на ідею запросити біженців обживати покинуті сербські села.

"Заради них самих я сподіваюся, що вони потраплять до багатших країн, до Скандинавії чи до Угорщини, де вони зможуть почати все спочатку. Боюся, що тут вони будуть виживати протягом декількох місяців і потім знову будуть змушені виїжджати", - говорить педіатр Єліца Боконіч.

Місцеві правозахисники скаржаться, що сербська система надання притулку неефективна, і навіть якщо біженці захочуть залишитися тут, це буде дуже складно.

Наприклад, не існує довгострокового статусу для біженців, які не хочуть просити притулку в Сербії. Без таких документів людей не селять в готелі, навіть якщо у них є гроші для оплати. Вони можуть отримати від поліції довідку про те, що збираються звернутися за притулком, але цей документ дійсний тільки 72 години.

Невидима стіна

Але не всі в Сербії раді біженцям. У країні існує відразу кілька праворадикальних організацій, а деякі ЗМІ, наприклад, таблоїд "Правда", публікують статті, де різко критикують біженців та мігрантів.

Волонтери та правозахисники кажуть, що антиіммігрантські організації, як-от "Сербський образ", "Двері" та інші, - політичні маргінали. Це, за їхніми словами, підтверджує той факт, що за весь час в Белграді була лише одна спроба провести мітинг проти мігрантів, але і той був заборонений владою.

Організатори невдалого мітингу проти "нелегальної міграції", рух "Сербський образ", вважають, що Євросоюз відповідальний за кризу на Близькому Сході, а значить, по справедливості має приймати біженців. Але цю проблему, вважає лідер руху Младен Обрадовіч, намагаються перекласти на Сербію. "Сербський образ" дотримується традиційних для супротивників мігрантів поглядів: йдеться не про біженців, а про мігрантів, далеко не всі вони тікають від війни, вони повинні їхати в арабські країни, серед них можуть бути екстремісти і так далі.

Наскільки його точка зору поширена в Сербії?

"Запитайте людей на вулицях. Я впевнений в тому, що більшість людей поділяє цю точку зору, - відповідає пан Обрадовіч. - Всі, хто проходять через цей парк, що біля залізничної станції, вони відчувають жах від цієї сцени, цього сміття, від цих людей".

Слободан Йовановіч, що працює на ринку в центрі Белграда, заочно погоджується з лідером "Сербського образу": "Белград зіпсований такими людьми. Ви приходьте вранці познімати: знаєте який там бруд? Вони хвороби нам принесуть. Це треба зупинити".

Ненад Поповіч, волонтер, який допомагає біженцям, каже, що для Сербії все ще характерні напади ксенофобії.

"Все ще існує якийсь невидимий бар'єр, люди бояться: когось лякають терористи, хтось просто скептично налаштований", - говорить Ненад, сам він прожив основну частину свого життя в Лондоні і повернувся до Белграда минулого року, щоб допомагати країні впоратися з наслідками повеней.

Більшість перехожих у Белграді, які погодилися з нами поспілкуватися, все ж співчувають біженцям і критикують сусідні країни, що закривають кордони.

"Люди не сердяться, людям - шкода. Тому що ми теж через це пройшли. Косово - біженці, Хорватія - біженці, Боснія - біженці, - емоційно каже продавець на белградському ринку. - Якщо тут щось таке станеться, куди ми підемо? Нас хтось прийме? Угорщина закрила кордони, Хорватія закрила - чому? Це такі ж люди, як і ми!"

"Я їм бажаю всього найкращого, щоб вони впоралися. Я впоралася через 20 років, - говорить хорватська сербка Драга, яка приїхала до Белграда в 90-х. - Я їм бажаю, щоб вони потрапили до кращих країн. Ми небагата країна, але у нас добре серце, душа".

Від війни до війни

Крняча - одне з белградських передмість. Тут уже чверть століття працює центр для людей, які залишилися без даху над головою: спочатку це був центр для біженців з Боснії та Хорватії, тепер тут приймають нових біженців, які вирішили отримати в Сербії притулок.

Тут досі живуть кілька людей, що опинилися тут практично в момент відкриття центру. Цей факт, вважає правозахисник Нікола Ковачевіч, свідчить про те, що Сербія не зуміла ефективно інтегрувати біженців часів балканських воєн.

Директор центру в Крнячі і радник сербського Комісара у справах біженців та міграції Раде Чиріч каже, що вже наступного року Сербія закриє цю сторінку: всі біженці 90-х, які ще залишилися в центрах, отримають від держави житло.

Втім, сам центр закритий не буде. Більше того, до зими сербська влада збирається відкрити ще кілька подібних центрів. Чиновники вважають, що з холодами кількість тих, хто вирішить залишитися в Сербії і потребуватиме даху над головою, виросте.

Шерван Рашид з сирійського міста Ефрен опинився в Крнячі після того, як пошкодив ногу, стрибаючи з вікна поїзда в Белграді. Він розповідає, що в Сербії зіткнувся з хорошим ставленням. Зовсім інакше було в Туреччині, де він пропрацював кілька місяців: "Там вони навіть не кличуть тебе на ім'я, там ти просто "сирієць".

Молодий сирійський курд сподівається незабаром продовжити шлях до Німеччини, де у нього живуть родичі.

Серби постійно наголошують, що забезпечують мігрантам кращі умови, ніж сусідні країни: не закривають кордони, розміщують охочих в центрах для біженців, звідки можна піти будь-якої миті.

Але основна мета такої політики - відправити людей далі, надавши можливість вирішувати цю проблему тим, хто, на думку сербів, і повинен її вирішувати, - Євросоюзу.

"Ми виявилися затиснуті з обох боків: з одного люди їдуть з Греції та Македонії, а з іншого - стіни. І ми не розуміємо, як це закінчиться, - говорить Єліца Боконіч. - Ми сподіваємося, що у ЄС буде якийсь план допомоги Сербії. Зима вже близько".