Єва Нейман: рецепта хорошого кіно немає

Українська режисерка Єва Нейман презентує на Одеському кінофестивалі свій третій ігровий повнометражний фільм – ліричну драму "Пісня пісень".

Ця стрічка, як й її попередні дві, знімалась в Одесі.

Фільм вперше показали на чеському кінофестивалі у Карлових Варах. Тоді його відзначило екуменічне журі.

На цьому ж фестивалі три роки тому попередня робота режисерки ("Будинок з башточкою") отримала головний приз додаткової програми, а її перший повнометражний дебют ("Біля річки") вигравав нагороду на кінофестивалі goEast у Вісбадені.

Прем'єра "Пісні пісень" в Україні відбулась на Одеському кінофестивалі, де фільм представлений і в національному, і в міжнародному конкурсах.

В основі фільму - однойменна повість Шолом-Алейхема, однак є персонажі і з інших творів. Головні герої дорослішають разом в єврейському містечку в Україні на початку ХХ століття.

ВВС Україна поспілкувалась із Євою Нейман про її прем’єру в Одесі.

ВВС Україна: Що ви як сценарист додали до тексту "Пісня пісень" Шолом-Алейхема у своєму фільмі?

Єва Нейман: Я у фільмі використовувала дуже багато фрагментів із дуже багатьох творів Шoлом-Алейхема. З його розповідей, романів, повістей, навіть афоризмів, спогадів. Все на світі там зібрано - де фрагментом, де характером, де якоюсь фразочкой.

ВВС Україна: Але є щось, що ви не могли змінити в тексті?

Єва Нейман: Сценарист в принципі може все поміняти. Але для мене цей твір був дуже цінним. І тому я дуже старалася зберегти головне.

Це особливе повітря, яке загалом є у творах Шолом-Алейхема, а в цьому - особливо. Річ у тому, що "Пісня пісень" відрізняється від решти його творчості.

Я читала Шолом-Алейхема ще з дитинства, а ось "Пісню пісень" прочитала вже після 20 років. Цей твір відрізняється, і завжди мене зачаровував якоюсь небаченою простотою, крихкістю. Для мене цей твір - коштовність.

Намагалася дбайливо з цим поводитись, аби в жодному випадку не порушити ось цю особливість. І сюжетна лінія залишилася та ж, що у Шолом-Алейхема.

ВВС Україна: Коли вибираєте твори для екранізації, що для вас є пріоритетним?

Єва Нейман: Коли я вибираю для себе твір, за яким хочу знімати кіно, то пріоритетом є, звісно, моє враження від твору, більше жодних критеріїв у мене немає. Головне, щоб мені дуже захотілося (його екранізувати. - Ред.).

Коли робиш кіно, ти в цьому фільмі живеш роками. Важко жити в чомусь, що тебе не дуже захоплює.

А ось Шолом-Алейхемом я готова знову зачитуватися, не дивлячись на те, що я вже зробила фільм.

ВВС Україна: У двох ваших останніх фільмах головні герої - діти. Режисеру з дітьми легше працювати, ніж з дорослими акторами?

Єва Нейман: Це не залежить від віку. З кожною окремою людиною є своя специфіка роботи. Я не можу сказати, що мені з дітьми цікавіше, ніж з дорослими. Або що з дорослими легше, ніж з дітьми.

Все на рівних, є свої нюанси.

ВВС Україна: На що ви звертаєте увагу, коли підбираєте акторів у свій фільм. Що головне?

Єва Нейман: Щоб вони підходили на роль. І щоб мені в акторі ввижалося щось, що мене теж буде захоплювати. Як будь-який елемент, з яких потім будується цей замок - фільм.

ВВС Україна: Як ви ставитеся до того, що вас в пресі називають "ученицею Кіри Муратової" після того, як ви разом працювали?

Єва Нейман: Я давно не чула, щоб мене так називали. Я була практикантом під час її роботи над фільмом "Другорядні люди".

Вважаю, що Кіра - дуже особливий художник, майстер. Я нею як режисером захоплююсь, але я не думаю, що я або вона можемо сказати, що ми безумовно споріднені душі.

Я з нею знайома, підтримую стосунки, ми часто говоримо про кіно, про книжки, але я повинна зізнатися, що рідко наші смаки схожі, світогляди в нас різні. Але це не змінює мого до неї ставлення.

ВВС Україна: Яких режисерів ви би назвали своїми вчителями в кіно, хто подобається?

Єва Нейман: Це японські режисери - Кобаясі, Куросава, а також Дрейер. Це те, що я продовжую дивитися, те, що мене завжди живить.

Є й інші чудові режисери, яких я теж дуже люблю і намагаюся у них вчитися: не списувати в них, а чомусь вчитися.

ВВС Україна: Що таке хороше кіно у вашому розумінні, яке після нього залишається враження?

Єва Нейман: Не лише від кіно, а від музики і літератури. Ось побував в тому світі, який створює твір або явище. Якщо я відчуваю, що я в піднесеному стані, у такому наче парінні, значить, все добре. Інакше я це описати не можу. Наче стає легше дихати. Це не залежить від настрою кіно. Воно може бути сумним або навпаки смішним - не має значення.

Це загадка, таємниця. Якби я знала, яким має бути хороше кіно, мені було б дуже просто робити хороше кіно. А так - рецепта немає. Це шукається на ходу, намацується, завжди в сумнівах, відчаї. Це я можу сказати про своє кіно.

А що таке хороше кіно інших режисерів? Про кожне можна сказати щось окреме, але не загалом. Наприклад, хороше кіно - це кіно кольорове і звукове. Це не так. Або німе і чорно-біле. І це не так.

ВВС Україна: "Будинок з башточкою" ви знімали чорно-білим, а "Пісня пісень" насичена кольором. З чим це пов'язано, з часом дії у фільмі?

Єва Нейман: Під час війни все було чорно-білим або що? Ні, в 40-х роках все було у кольорі таким же, як і зараз. І в 1914 році - часі, в якому відбувається дія фільму "Пісня пісень", теж все було кольоровим.

Це художній хід. За моїм відчуттям і за відчуттям оператора Ріммвідаса Лейпуса, тому фільму однозначно підходило бути чорно-білим, а цьому однозначно призначалось бути кольоровим. Інших пояснень немає.

ВВС Україна

Єва Нейман: Глядач буде судити, хороше це кіно чи ні. Сподіваюся, що оцінять як хороше. Так сподівається кожен режисер. Як казала, після хорошого фільму людина виходить з кінотеатру піднесена, в якомусь такому щасливому парінні. Мені б хотілося так. Але я допускаю будь-які реакції.

Із Євою Нейман спілкувалась Євгенія Шидловська