"Тактика Росії - жорстока й аморальна, але вона працює". Репортаж із передової в Бахмуті

Україна провела лінію в бруді, і цією лінією є Бахмут. Це місто, про стратегічне значення якого мало хто каже, але в боях за яке загинули десятки тисяч людей. Усе почалося понад сім місяців тому, і ця битва досі є найдовшою в цій війні.

Дві бригади української армії, захищаючи південний фланг міста, надали BBC доступ до своїх позицій минулого тижня, коли в Бахмуті та навколо нього тривали запеклі бої.

Чоловіки провели місяці у зіткненнях як з регулярними військами російської армії, так і в'язнями, завербованими ПВК "Вагнера". Українські військові кажуть, що російські втрати значно перевищують їхні, але ворог застосовує нову техніку, щоб спробувати захопити місто й оточує його околиці.

Українських сил менше, і в них менше зброї, але на крейдяному схилі пагорба на півдні стоїть протитанкова група 3-ої окремої десантно-штурмової бригади. Третя штурмова - як їх ще називають - непохитні. Вони викопали траншеї глибоко в землі. Дерев'яні опори, що підтримують дах, здригаються, коли російська артилерія приземляється поблизу, а польові миші снують уздовж дощок. Старомодний польовий телефон стоїть у дерев'яному закутку. Це умови, які би впізнали їхні діди.

"Вони не можуть дістатися до нас, ми бачимо за кілометр у всіх напрямках, - каже 26-річний бородатий солдат на позивний "Гном", вказуючи на російські позиції. - Ми можемо вразити ворога усім, що ми маємо".

Ані російська, ані українська армія не розкриває кількість своїх втрат під Бахмутом, чи десь іще, але переважно покинуте місто перетворилося на бійню.

На тижні рота "Гнома" стикнулася із завербованими бійцями "Вагнера".

"Ми мали бої кожні дві години, - каже він. - Думаю, одна рота ліквідовувала 50 людей на день". Він зазначає, що ці цифри підтверджені аеророзвідкою. "Приїжджає (російська машина - Ред.), виносять 50 тіл, минає день, знову 50 тіл", - говорить він. За його словами, його рота втрачає набагато менше.

За офіційними оцінками України, на кожного загиблого її солдата Росія втрачає сімох. Раніше цього тижня Росія сказала, що вбила більш ніж 220 українських військових за добу битви в Бахмуті. Жодну з цих цифр неможливо незалежно підтвердити.

У інтерв'ю Wall Street Journal двоє полонених "вагнерівців" сказали, що перед тим, як їх відправляють на передову, вони проходять незначну підготовку. Через шість місяців служби на фронті їх звільняють - якщо виживуть.

Умови вздовж східного фронту довжиною в 965 кілометрів почали змінюватися. Порівняно з територією навколо, крейдяна схованка третьої штурмової бригади на вершині пагорба виглядає як суша. Рання весна перетворила твердий зимовий ґрунт на брудне місиво, що може посприяти захисникам. Щоб дістатися сюди, нам довелося йти за українськими військовими пішки - вже через декілька кроків мої чоботи стають важкими від густого багна. Машина швидкої допомоги на полі бою мчить нерівно, її гусениці розорюють землю і розбризкують калюжі мулу, намагаючись втриматися.

Села навколо - не можу визначити місцевість - в руїнах. Написи на воротах, переважно російською, кажуть "Тут живуть люди". Це не тільки заява, а й прохання. Але вулиці повністю порожні, тільки покинуті собаки бродять руїнами зруйнованих ферм та будинків.

Останні два місяці російські війська неухильно просувалися, намагаючись оточити Бахмут. Командувач сухопутних військ України генерал Олександр Сирський заявляє, що його сили будуть чинити опір.

"Кожен день стійкого опору дає нам дорогоцінний час для зменшення наступальних потужностей ворога, - каже він, надсилаючи до цього району додаткові підкріплення. Але не тільки росіяни потрапили в пастку Бахмута. Там гинуть і українці, дедалі більше.

На схилі пагорба група військових зібралася навколо гарматної позиції, і я запитую "Гнома": враховуючи те, що Україна втрачає солдатів через ненавчених російських каторжників - чи має сенс оборона мертвого міста, оточеного ворогом?

Він каже: "Я сам думав, чи варто нам далі захищати Бахмут. З одного боку, те, що відбувається тут зараз - жахливо. Ніякі слова не можуть це описати. Але альтернатива - ми здаємо Бахмут і переїжджаємо в інший населений пункт. Яка різниця між захистом Бахмут і якогось іншого села?"

Його побратим, міцно збитий чоловік із повністю чорною бородою з позивним "Холм", погоджується: "Для нас це не стратегічне питання. Ми просто військові. Але це наша земля. Ми можемо відступити у Часів Яр, звідти до Слов'янська, і так ми відступимо до Києва. Нехай це займе рік чи два, чотири, п'ять - але ми мусимо битися за кожен шматочок нашої землі".

Ці чоловіки воюють уже більше року і вони кажуть, що росіяни розвиваються.

"Вони вчаться, стають розумнішими, і це реально мене лякає, - каже Гном. - Вони висилають групу - п'ятьох ідіотів з в'язниці. У них стріляють, але ворог бачить, де ти, обходить, і ось ми оточені ззаду".

Холм зазначає, що Росія тепер ефективніше використовує безпілотники, озброєні гранатами. "Раніше ми кидали їх і лякали", - каже він. "Зараз вони скидають по наших позиціях безпілотні гранати".

До війни Гном водив молодих людей у походи в Карпати. Тут, на східному фронті, це далекі спогади. Відтоді він побував у багатьох боях, але жах Бахмута - це те, з чим він живе зараз.

Коли я питаю його про армію каторжників Вагнера, він зупиняється, щоб подумати і каже: "Я скажу чесно. Це геніально. Це жорстока, аморальна, але ефективна тактика. Вона спрацювала. І досі працює у Бахмуті".

Кілька днів потому я повернувся в той самий район, разом із чотирма іншими військовими на джипі УАЗ радянських часів. У нього на кермі логотип BMW - жартує водій Олег. Він майже нічого не говорить, зосереджено тримаючись за кермо, поки машина гарчить і бореться, пробираючись через пагорби та калюжі багнюки. Автоматна стрілянина попереду сигналізує, що ми наближаємось до 28-ї механізованої бригади, яка стоїть прямо навпроти росіян.

Пейзаж війни змінюється в один момент - люди ховаються у невеликому лісі, його дерева розбиті та розколоті російським вогнем. Через місяць ліс прикриє їх. Зараз же голі гілки виставляють їх напоказ безпілотникам. Неподалік іде перестрілка, приблизно за 500 метрів б'ють російські снаряди. Але схоже, що Бориса, 48-річного колишнього архітектора, який зараз служить капітаном, це не лякає.

"Війна сьогодні - це війна дронів, - каже він. - Але ми можемо вільно ходити, тому що сьогодні вітер і дощ, і дрони здуває вітром. Якби сьогодні було тихо, над нами зависли би і наші дрони, і дрони нашого ворога".

На зворотній дорозі Олег раптово зупиняє джип. Перед нами в багнюці валяється безпілотник, який збився з курсу. Акумулятор у нього швидко виймають і заносять всередину - виявляється, він український.

Але ця війна не так сильно відрізняється від тих, які були в минулому.

За дві ночі перед тим, 28-му бригаду атакувала російська піхота і танки. На дерев'яній позиції під землею холодно, дощ крапає через дах на земляну підлогу, а там, вглядаючись в голий ландшафт, стоїть кулемет Максима, зі стрічковим живленням та надійними залізними колесами.

"Він працює тільки під час масової атаки... тоді він реально працює, - говорить Борис. - Тож ми використовуємо його кожен день".

Ось як точиться битва за Бахмут, коли в Європі 21 століття і зима змінює весну. Зброя 19 століття досі десятками косить людей в чорній українській землі.