Індія: крок за кроком до свободи від поліомієліту

Кілька років тому половина усіх хворих на поліомієліт були індійцями. Сьогодні Індія офіційно визнана очищеною від цієї хвороби. Таким дивовижним покращенням вона завдячує, головним чином, армії жінок, що пішки, крок за кроком, подорожують країною і роблять щеплення проти поліомієліту малюкам до п'яти років.

Сіта Деві – одна з індійських "поліотітоньок". Ця 57-річна жінка часто проходить багато кілометрів під палючим сонцем, дістаючись до віддалених поселень, де діти потребують вакцинацій.

Вона – одна з сотень тисяч працівниць "Аанґанваді", мережі індійських центрів охорони здоров'я, що надають безкоштовні базові послуги тим, хто не в змозі їх оплатити.

Їхній центр бере участь у програмі "Пульс поліомієліту", започаткованій у 1995 р., щоби врятувати країну від цієї хвороби.

Відтоді діти отримали через цю програму 12,1 мільярдів доз вакцини проти поліомієліту.

У 2006 р. половина усіх хворих на поліомієліт у світі були індійцями; але на початку 2014-го було відзначено три роки без нових випадків хвороби.

Це досягнення нарешті дозволило Всесвітній організації охорони здоров'я (ВООЗ) проголосити всю Південно-Східну Азію вільною від поліомієліту.

"Нова проблема"

Втім, пані Деві занепокоєна. Чи зможе вона переконати родини з сільської місцевості поблизу Аллахабада, де вона працює, знову вакцинувати своїх дітей?

Вона озвучує свої сумніви на ранковій нараді працівників "Аанґанваді" в одному з регіональних офісів їхньої служби в Аллахабаді.

На вулиці 45-градусна спека, й іржавий вентилятор майже не приносить прохолоди.

Неспокій пані Деві пов’язаний саме з успішністю їхньої програми. Наступний етап вакцинації має відбутися у червні, але багато хто з батьків не усвідомлює необхідності повторного щеплення тепер, коли ніхто більше не хворіє на поліомієліт.

"Це нова проблема. З нею треба уважно розібратись, щоб люди розуміли, навіщо їм наші краплі", – пояснює вона регіональному координаторові Раджешу Сінгху.

Інші працівниці жваво підтакують, і пан Сінгх дає настанови: пояснювати сім’ям, що хвороба може повернутися, якщо не отримувати щеплення регулярно.

Він мусить підвищувати голос, аби його було чутно над репліками колективу та потріскуванням вентилятора. І все ж його настанови заспокоюють працівниць, які з новими силами вирушають у місця свого призначення.

"Віддані справі"

"Ці жінки часом відвідують понад 500 осель на день і проходять десятки кілометрів. Ними керують не гроші. Вони невтомно працюють, бо віддані цій справі", – пояснює пан Сінгх.

Після наради пані Деві виходить на гаряче повітря і йде до траси, де ми з нею сідаємо на рейсовий автобус.

Поки ми повільно рухаємось серед транспортного потоку у напрямку нетрів, вона розповідає, що працює переважно у бідних районах, де інформує сім’ї про поліомієліт.

За її словами, вона ніколи не робила це заради грошей.

Працівники "Аанґанваді" отримують близько 1 долара за кожну поїздку по селах, а також щомісячну зарплату в розмірі 4 тисяч рупій (близько 68 доларів).

Річ у тім, що пані Деві бачила дію поліомієліту на власні очі. На нього з дитинства хворів її племінник; він не міг ні ходити, ні взагалі дбати про себе.

"У 1998 р. я почула про програму боротьби з поліомієлітом і звернулася до місцевого центру з проханням допомогти моєму племіннику. Але мені відповіли, що можуть лише запобігти майбутній хворобі через імунізацію", – пригадує вона.

Пані Деві була дуже розчарована, що хлопцю не допоможуть, але ухвалила важливе рішення: приєднатися до боротьби з поліомієлітом.

"Я відразу записалася, адже бачила, як ця хвороба руйнує життя. Хтось із родичів мав постійно перебувати поруч із племінником, і ми не могли нікуди вийти всі разом як родина".

"Зараз він виріс, та йому досі важко пересуватись містом, бо в Індії не дбають про права інвалідів", – каже вона.

"Поліотітонька"

Ми приїжджаємо у місце призначення, і пані Деві звертає мою увагу на відсутність найнеобхідніших умов життя: санітарії, електрики і навіть питної води; це типово для багатьох індійських селищ.

Спостерігаючи, як вона ходить від будинку до будинку, я починаю розуміти, чому програма мала успіх. Адже завдання було нелегке – подолати хворобу в країні з мільярдним населенням. Але завдяки своїй привітності й комунікабельності пані Деві миттєво входить у довіру селян, і ті діляться з нею своїми проблемами.

"Людям легше мені довіряти після того, як вони трохи про себе розкажуть. Якийсь час я просто слухаю про їхнє життя, а тоді пояснюю, як вони можуть захистити своїх дітей від поліомієліту. Бо якщо ті захворіють, це буде додатковим тягарем для сім’ї", – пояснює вона.

Вона крокує брудними стежками, а за нею босоніж біжать діти, випрошуючи у "поліотітоньки" ще цукерок.

Через високий рівень корупції індійцям важко довіряти урядовим ініціативам, але пані Деві стверджує, що її програми це не стосується.

Одна сім’я не дуже хоче давати своїм дітям вакцину, і пані Деві демонструє свою аптечку, показуючи, що краплі зберігаються у чистоті і прохолоді в скриньці з льодом.

Перед вакцинацією вона роздає дітям шоколадні цукерки.

"Я часто втомлююсь, коли доводиться йти у віддалені села пішки по 8-10 кілометрів під палючим сонцем. Та я працюватиму, допоки дозволятиме здоров’я", – усміхається пані Деві, поки я витираю піт з чола.

"Немає, коли відпочивати"

Багато хто з працівників "Аанґанваді" мають схожу історію. Вони долають багато кілометрів, щоб дістатись місця свого призначення.

Одна з колег, Ріту Тріпаті, працює за 70 км від дому і повертається туди лише на вихідні. Тільки тоді вона бачить двох власних дітей, яких протягом тижня доглядає її мати:

"Я не можу собі дозволити часто їздити поїздом і хочу найперше боротися з поліомієлітом, а також брати участь в інших урядових програмах для покращення життя населення".

Низька зарплата – це реальна проблема, і в деяких регіонах Індії працівники "Аанґанваді" проводили страйк – але в її регіоні всі працювали, як завжди.

"Було б добре, якби уряд підвищив нам зарплату. Та якщо й ні, я продовжуватиму працювати", – каже пані Тріпаті.

Після обіду я вже дуже втомився ходити за пані Деві; складно навіть уявити, що вона роками живе в такому ритмі.

Втім, вона не збирається відступати:

"Ми доклали стільки зусиль, щоб подолати поліомієліт. Тож нам немає коли відпочивати, якщо ми хочемо й надалі бути вільними від нього".