"Тут тепер як у Чорнобилі". Як живе Салтівка на околицях Харкова
- Author, Текст і фото Джоеля Гантера
- Role, Харків, Україна
Росія невпинно обстрілює Салтівку - найбільший житловий масив України, розташований на сході Харкова. Як виживають серед руїн мешканці району?
Коли в лютому на Салтівку почали сипатися російські снаряди, життя у багатоповерхівках мікрорайону перетворилося на лотерею - в один квартал влучили, інший не постраждав. Така сама лотерея розігрувалася й усередині кожної будівлі - одна квартира перетворилася на попіл, інша лишилася цілою.
Поки Харків бомбили - у березні, квітні, травні, червні - у Салтівці залишалося все менше і менше будівель. Тепер околиці перетворилися на місто-привид. Куди не поглянь, чорніють вікна вигорілих помешкань, куди влучили снаряди. З боків будинків видніються провали на кілька поверхів. У дахах - акуратні круглі отвори, куди влучили снаряди, але не вибухнули. На доріжках між будинками розкидані особисті речі, які викинуло з квартир потужною вибуховою хвилею. А снаряди продовжують падати.
Коли вони приземляються, вони струшують землю, а удар відлунням віддається від будівель крізь зелені насадження та ігрові майданчики. Різні снаряди та ракети мають характерні звуки та залишають характерні осколки, які місцеві жителі навчилися розпізнавати. Серед них є заборонені касетні боєприпаси й некеровані бомби. Удари такої зброї не влучають точно у ціль, а тому у Салтівці немає жодного безпечного місця.
Коли обстрілів немає, район затихає. "Салтівка зараз, як Чорнобиль", - каже 44-річний Сергій Христич. Чоловік, який мешкає у будівлі №80, умивається водою з пластикової пляшки.
"Звісно, у Чорнобилі була радіація, але його не знищили. У нас немає радіації, але тут усе знищено, - каже він. - Жити тут неможливо".
Утім, тут усе ще живуть люди - у будинках без газу та води. Іноді це лише один-два мешканці у будинках із 60 квартир. Минулого тижня у деяких будинках знову ввімкнули електрику, декілька людей повернулися зі станцій метро чи інших притулків. Але це все одно крихітна частка довоєнного населення Салтівки.
У часи розквіту в районі, збудованому у радянські часи для працівників промислових підприємств Харкова та їхніх сімей, проживало від 500 000 до 800 000 людей. Тут було багато родин з дітьми.
"Тут був гарний район, був парк із лавочками й фонтаном", - розповідає 70-річна пенсіонерка Тамара Конєва, яка живе на першому поверсі напівзруйнованого будинку".
"Тепер нічого не залишилося", - каже вона.
Чоловік Тамари помер у березні, через місяць після вторгнення. "Від стресу, - каже жінка. Тепер вона майже весь час сама в їхній квартирі й у цілому будинку. - Я сумую за ним. У мене навіть немає бажання виходити на вулицю".
У частині будинку, де мешкає Тамара, є ще одна людина - 53-річний автослюсар Валерій Іванович, який живе тут уже 20 років. Поки що його квартира вціліла, не рахуючи дрібних осколків, які розбили вікна та пробили пральну машину, кухонну шафу та стіну спальні, як кулі.
"У цій будівлі вже майже ніхто не живе, одна пара, чоловік, жінка і я, - каже Валерій. - Люди іноді приходять за речами, але не залишаються".
Квартири на прогоні Тамари та Валерія відносно не постраждали, снаряд влучив з іншого боку, але від квартири навпроти Валерія лишився попіл.
"Можливо, будівлю доведеться знищити, бо її друга частина зруйнована, а третю сильно пошкоджено", - розповідає Валерій.
У нього немає роботи й йому немає куди поїхати. Він знизав плечима. "Це мій дім, я прожив тут усе своє життя", - каже він, дивлячись крізь вікно кухні на дерева.
"Буде дуже сумно, якщо всі ці будинки зруйнують, я звик до цього місця".
Без води, електрики й газу у своїх квартирах, деякі мешканці Салтівки, які залишились у своїх будинках, створили кухні просто неба. Там вони готують їжу та проводять час разом. Раз на день волонтери з продовольчої благодійної організації World Central Kitchen об'їжджають околиці та роздають їжу в коробках з пінопласту.
"Салтівка тепер пустеля", - каже Леон Петросян, 50-річний інженер, який обережно лавірує між побитою чорною "Волгою" й воронками від снарядів та уламків, роздаючи їжу.
"Людям, які залишилися тут, йти більше нікуди, - каже він. - Вони у пастці".
Леон зупинився на перерву й запалив сигарету. Доставка їжі - порятунок для нечисленних жителів Салтівки. Зараз тут немає жодних магазинів, і для людей це єдине продовольство, яким вони харчуються щодня.
Сергій Журавльов, 51-річний мешканець Салтівки, який провів тут усе життя, допомагає розвозити їжу. Він розповідає, що був тут протягом усього вторгнення та найгірших боїв поблизу. Тоді у житлових будинках перебували українські військові, а лінія фронту була практично на порозі.
"Спочатку нам було страшно. Згодом ми звикли до звуків обстрілів, - каже він. - Тепер ми без них не можемо заснути".
Леон і Сергій курять поруч зі спаленою й розбитою 16-поверховою вежею, яка небезпечно нависла над ними. На 16-му поверсі Лариса Єніна пильно вдивляється зі свого коридору крізь величезну щілину у стіні.
У 143-квартирному будинку залишилося близько 15 людей, розповідає Лариса. Квартира, в якій вона мешкає з чоловіком та донькою, відносно неушкоджена, за винятком дір від осколків у вікнах. "Сусідня квартира згоріла повністю, а наша залишилася цілою, - каже жінка. - Це диво".
Утім, Ларису хвилює інше. За її словами, на 11-му поверсі великі тріщини у стінах, і вона думає, що будівля може обвалитися. "Зараз навіть на балконі стояти небезпечно", - каже вона.
Поверхами нижче стояти також ризиковано. Снаряди влучили у бетонні плити розміром з автомобіль на верхніх поверхах, які з жахливою силою обвалювалися на тротуар внизу. Якщо подивитися знизу, можна побачити плити, які не впали, але небезпечно нависли над іншими мешканцями.
Біля під'їзду одного будинку масивна плита врізалася у землю й пробила товсту водопровідну трубу внизу. Роман Грінченко, 48-річний автослюсар, який живе у Салтівці вже 20 років, виходячи з дому, щодня обходить заповнений водою кратер.
Роман їсть один раз на день безкоштовно і, як і багато людей тут, виживає на державну допомогу - 2 000 гривень на місяць. Стільки ж отримує його дружина та 3 000 - донька.
"Я живу тут уже 20 років, - каже Роман. - Салтівка була мирним районом...".
Його слова перебиває оглушливий тріск - перший із трьох снарядів, які падають неподалік.
"Зараз іде війна, - каже він. - Ви чуєте вибухи".
Росіяни намагалися захопити Харків у перші дні вторгнення, й Салтівка взяла на себе основний удар штурму. Зрештою російські війська відкинули, лінія фронту тепер розташована приблизно за 19 кілометрів від центру міста. Але Салтівка залишається в межах досяжності російської артилерії. Щоденні обстріли постійно про це нагадують.
На краю району досі лишаються окопи, вириті українськими захисниками міста, та сліди від танків на тротуарі. Житлові будинки використовували для відпочинку та для позицій снайперів, що, за словами мешканців, перетворило мікрорайон на ціль.
Але жителі переважно не жаліються на присутність військових. Солдати ходили по домах на початку війни й просили родини з дітьми евакуюватися, - розповідає 65-річна мешканка Клавдія Чубата, яка прожила тут 33 роки.
"Це наші солдати, - каже вона. - Вони тут воювали і їм потрібно було десь відпочивати".
Але Харків розташований лише за 30 кілометрів від російського кордону, у традиційно російськомовному місті є й ті, хто симпатизує Росії.
"Там, де немає українських військових, росіяни не стріляють, - каже Борис Рустенко, 63-річний майстер скла, який народився у Радянському Союзі. Його будинок сильно пошкоджений й вигорів.
"Якби Росія не напала на Україну, Україна напала б на Росію, Крим, Донецьк, Луганськ, - каже Борис. - Усе просто, Росія випередила".
Борис, як і багато жителів Салтівки, має родичів у Росії. У таких містах, як Харків, агресія Росії проти України, яка розпочалася у 2014 році, і повномасштабне вторгнення у лютому не спричиняють гострих конфліктів між родичами й друзями.
"Це Росія, ми були братами, - каже 69-річний будівельник Олексій, який не захотів називати своє прізвище. - Ми не розуміємо, чому вони вторглися. У нас там родичі, і що тепер?"
Олексій вважає, що винна не лише Росія. За його словами, Захід має "припинити давати Україні зброю", тому що це лише затягує війну.
Поки ми розмовляємо з Олексієм, його сусідка, яка стоїть поруч, починає плакати. "Ми були дуже щасливі, що мали тут квартири", - каже 62-річна пенсіонерка Галина. Вона стоїть під вибитими вікнами своєї квартири.
"Нам сказали, що маємо замінити вікна самі", - каже жінка. Ремонт коштує п'ять її щомісячних пенсій.
Менш ніж за 16 кілометрів від місця, де ми розмовляємо з Галиною, була лінія фронту. Є побоювання, що російські війська можуть повернутися до Харкова. Радник міністра внутрішніх справ України Вадим Денисенко заявив у неділю, що Росія знову "намагається перетворити Харків на прифронтове місто".
Сусіди Галини підходять, щоб забрати безкоштовні обіди, які привезли волонтери. Наближається вечір. На очах Галини сльози.
"Скільки вже загинуло," - каже жінка, хитаючи головою.
"Ще хлопці, 18 років. Вони тільки почали жити".
Репортаж за участі Рити Бурковської.
