"Сірий кардинал Ватикану" з Польщі: як педофільський скандал б'є по іміджу церкви

Від папи римського Франциска чекають розпорядження про створення комісії з розслідування роботи багаторічного особистого секретаря папи Івана Павла II кардинала Станіслава Дзівіша, якого запідозрили в приховуванні фактів педофілії у католицькій церкві.

Про необхідність такої комісії заявляє польський єпископат, про готовність співпрацювати з нею заявив сам 81-річний Дзівіш. Сам він стверджує, що не коїв нічого поганого.

Розгляд справи Дзівіша потенційно може призвести до перегляду історичної ролі канонізованого папи Івана Павла II, давши остаточну відповідь на питання, яке тривожить багатьох, - чи знав сам понтифік про педофільські скандали всередині своєї церкви.

Важливе воно і для Польщі: діяльність одного з найвпливовіших польських ієрархів обговорюють на тлі безпрецедентного падіння суспільної довіри до католицької церкви в країні, яку вважають однією з найбільш релігійних у Європі.

Про можливу причетність кардинала Дзівіша до приховування інформації про педофілію у церкві заговорили в кінці минулого року, після виходу в ефір розслідування, проведеного польськими журналістами.

Питань до 81-річного Дзівіша стало ще більше після того, як Ватикан опублікував безпрецедентний звіт у справі Теодора Маккерріка - колишнього архієпископа Вашингтонського і першого кардинала, який втратив сан через звинувачення у педофілії. Прізвище Дзівіша згадується в цьому документі понад 40 разів. Можливо, саме Дзівіш зіграв ключову роль у кар'єрному просуванні колишнього ієрарха.

Кардинал Дзівіш відкидає звинувачення на свою адресу, а його захисники стверджують, що справжня мета галасу навколо кардинала - покійний папа Іван Павло II. Вони натякають на причетність до атаки на Дзівіша американських спецслужб, які нібито просувають "ліберальні зміни" у католицькій церкві.

"Людина, якої немає"

Протягом кількох десятиліть Станіслав Дзівіш вважався однією з найвпливовіших фігур у католицькій церкві через свої близькі відносини з Іваном Павлом II.

Познайомилися вони на межі 1950-х та 60-х, коли Дзівіш навчався у краківській семінарії, а його викладачем філософії був єпископ Кароль Войтила, майбутній папа Іван Павло II.

Після закінчення семінарії Дзівіш три роки прослужив священником у сільських церквах, а потім Кароль Войтила - на той момент вже архієпископ Краківський - запросив Дзівіша стати його секретарем в місцевій курії. Коли у 1978 році Войтилу обрали папою римським, він покликав до Ватикану і свого найближчого помічника.

Багато років Дзівіш не обіймав ніякої формальної посади у ватиканських структурах, проте саме він формував графік папи, супроводжував його у численних закордонних поїздках і, як вважають, врятував йому життя під час замаху в 1981 році. Папа часто називав свого помічника "Стасем" і "незамінним".

Сам Дзівіш надавав перевагу іншому визначенню свого місця біля папи.

"Коли мене питали, в чому полягає роль папського секретаря, я відповідав: у тому, щоб відкривати двері до святого отця", - говорив він і називав себе "людиною, якої немає".

У 2005 році Іван Павло II помер, а Дзівіш повернувся до Польщі, очолив престижну Краківську митрополію і написав книгу про життя й роботу Івана Павла II. У 2006 році йому надали сан кардинала - найвищої після папи духовної особи у католицькій церкві.

Ще в одній книзі, виданій у 2014 році, Дзівіш опублікував особисті щоденникові записи Івана Павла II. Поява цієї книги викликала хвилю обурення в Польщі: у заповіті папа розпорядився спалити свої записки.

Дзівіш відповідав критикам: записи свідчили про духовність великого папи, і їхнє знищення було б злочином.

У 2016 році Станіслав Дзівіш пішов на спочинок. Цей статус не забороняє йому брати участь у представницьких заходах і працювати у краківській курії.

Питання до діяльності Станіслава Дзівіша, якого італійська преса свого часу називала "сірим кардиналом" папського двору, виникали у журналістів уже давно. Але донедавна закиди на його адресу були розрізненими і стосувалися причетності Дзівіша до окремих скандалів, яку той послідовно відкидав.

Все змінилося в листопаді 2020 року, коли на польському телеканалі TVN24 вийшло розслідування "Дон Станіслао. Друге обличчя кардинала Дзівіша".

Важлива роль у розслідуванні відводилася "Легіону Христа" - впливовому католицькому ордену, навколо якого на межі століть розгорівся великий скандал, пов'язаний із розбещення малолітніх.

Справа "легіонерів Христа"

Католицьку ультраконсервативну громаду "Легіон Христа" заснував мексиканський священник Марсьяль Масьєль Дегольядо у 1941 році. На початок 2000-х до неї належали близько 70 тисяч людей, її відділення працювали у двох десятках країн по обидва боки Атлантики.

Голова "легіонерів" був харизматичним проповідником, дружив із впливовими політиками кількох країн світу і вважався одним із найуспішніших фандрайзерів в історії сучасної церкви.

Проблеми почалися у 1997 році, коли одразу дев'ятеро чоловіків, колишніх членів "Легіонів Христа", звинуватили Марсьяля у сексуальних домаганнях. Конгрегація доктрини віри - своєрідне "міністерство чистоти моралі Ватикану", очолюване тоді кардиналом Йозефом Ратцингером, майбутнім папою Бенедиктом XVI, - почала розслідування, але за кілька місяців з невідомих причин закрила справу.

У лютому 2019 року папа Франциск розповів журналістам, як одного разу Іван Павло II організував нараду з приводу "однієї релігійної організації", у якій траплялися сексуальні та економічні злочини. Ратцингер нібито пішов на цю нараду з документами про цю громаду, а, повернувшись, наказав своєму секретарю прибрати папери в архів, бо "перемогла інша сторона". Але після свого обрання папою розпорядився негайно дістати ці документи з архіву.

Багато хто прочитав у цій історії натяк на покривання "Легіонів" самим Іваном Павлом II.

Тому Франциск був змушений уточнити, що, хоча у його оповіді йшлося саме про орден Марсьяля, сам тодішній папа на згаданій зустрічі не був присутній.

Так чи інакше, в 2006 році, вже за папи Бенедикта XVI, Конгрегація доктрини віри закликала Марсьяля усамітнитися в молитві й спокуті. Його не позбавили сану лише через похилий вік. За два роки засновник "Легіонів" помер у віці 87 років.

Опублікований у 2019 році звіт, підготовлений Ватиканом, стверджував, що впродовж кількох десятиліть жертвами сексуального насильства з боку 33 священників з ордена "Легіон Христа" стали 175 неповнолітніх, а сам Марсьяль розбестив щонайменше 60 дітей. ЗМІ додавали, що засновник ордена нібито став батьком шістьох дітей.

Уже тоді критики ставили питання, як Ватикан десятиліттями не помічав жахів, що кояться в одній з найпомітніших католицьких громад в світі. Деякі з них стверджували, що головний секрет полягає в грошовому дощі, яким "легіонери" обливали святий престол.

У розслідуванні TVN24 цю версію підтримує американський журналіст, дослідник "Легіонів Христа" Джейсон Беррі. Він стверджує, що Станіслав Дзівіш неодноразово отримував від "легіонерів" значні винагороди за те, щоб багаті спонсори ордена могли потрапити на приватні богослужіння, що їх Іван Павло II проводив у каплиці Апостольського палацу в Римі.

Зв'язки між "легіонерами" і Дзівішем, якщо вірити розслідуванню, не перервалися і після смерті папи Івана Павла II. Журналісти стверджують, що в 2006 році саме "Легіони" фінансували прийом з нагоди дарування Дзівішу кардинальського сану, що проходив у їхній римській резиденції.

Дзівіш відкидає ці звинувачення на свою адресу, заявляючи, що всі пожертви фіксувалися і враховувалися згідно з правилами.

Інше питання, яке також посіло важливе місце в польському розслідуванні, стосується ролі, яку найближчий помічник папи Івана Павла II зіграв у просуванні кар'єрними сходами Теодора Маккерріка - одного з найвищих ієрархів Римської церкви, якого два роки тому позбавили священного сану, посад і нагород за підсумками перевірки висунутих проти нього звинувачень у розбещенні неповнолітніх.

Справа Маккерріка

Колишній архієпископ Вашингтонський Теодор Едгар Маккеррік став першим кардиналом в історії католицької церкви, якого позбавили сану через звинувачення в педофілії. У листопаді 2020 року, одночасно з виходом на екран польського розслідування, присвяченого Дзівішу, Ватикан опублікував 450-сторінковий звіт у справі Маккерріка.

В кінці 1990-х він, тоді ще архієпископ Ньюарка, був одним із найбільш упізнаваних облич католицької церкви в США.

Маккеррік мав чимало зв'язків в американській політичній еліті і був засновником Папського фонду, через який проходили десятки мільйонів доларів пожертвувань. Маккеррік був видним церковним дипломатом, який відвідав у складі єпископських делегацій десятки країн, зокрема, Боснію, Китай, Росію та Україну.

Певний час він входив до складу комісії з міжнародної релігійної свободи - одного з органів уряду США.

Якщо вірити ватиканському звіту, на початку 1980-х з Маккерріком пробував подружитися заступник голови радянської делегації в ООН. Насправді він був агентом КДБ під прикриттям. Співробітники ФБР, які зв'язалися з Маккерріком негайно після вербувального підходу, запропонували йому стати подвійним агентом.

Чим закінчилася історія про взаємодію ієрарха зі спецслужбами, звіт не розповідає.

Про роль і вплив Маккерріка свідчить те, що в жовтні 1995 року саме його собор в Ньюарку під час візиту в Штати відвідав папа Іван Павло II в компанії президента Білла Клінтона.

А ще Маккеррік мав славу дуже успішного "вербувальника" молодих людей для навчання в семінарії. New York Times з посиланням на колег Маккерріка розповідала, як одного разу він переконав піти у священники юнака, якого випадково зустрів в аеропорту.

Не дивно, що кандидатуру Маккерріка кілька разів розглядали, коли звільнялася вакансія керівника великої і престижної митрополії - наприклад, в Чикаго або Нью-Йорку. Але щоразу вибір Ватикану зупинявся на комусь іншому.

Причинами цього могла бути дивна звичка ієрарха проводити ночі в одному ліжку з "племінниками" (так він називав юнаків-семінаристів) або ж кілька анонімних листів, адресованих Національній конференції єпископів і апостольському нунцію (послу Ватикану) в Штатах, у яких Маккерріка звинувачували в педофілії.

У 2000 році прізвище Маккерріка знову спливло під час розгляду Ватиканом кандидатів на престижну посаду архієпископа Вашингтона. Ще раз вивчивши його досьє і проконсультувавшись з американськими єпископами, Іван Павло II визнав, що його "підвищення" недоцільне через занадто високі репутаційні ризики.

І ось в цей момент, йдеться у ватиканському звіті, Маккеррік написав тристорінкового листа найближчому помічникові папи, єпископу Станіславу Дзівішу, з яким був знайомий ще з 70-х років.

"Я впевнений, що припускався помилок, і, ймовірно, проявляв необачність, але за сімдесят років свого життя я не мав сексуальних стосунків із жодною людиною, ані з жінкою, ані з чоловіком, ані з молодим, ані зі старим, ані з клериком, ані з мирянином", - писав у ньому Маккеррік.

Вважають, що саме цей лист став головною причиною, чому Іван Павло II змінив позицію і наприкінці 2000 року призначив Маккерріка архієпископом Вашингтонським, а на початку 2001-го - надав йому сан кардинала.

Лише в 2017 році в нью-йоркську архієпископію надійшла скарга від чоловіка, який заявив, що багато років тому Макеррік чіплявся до нього, тоді ще 16-річного юнака.

Спеціальна комісія підтвердила обґрунтованість скарги, і Маккеррік спочатку втратив титул кардинала, а пізніше, коли зі своїми свідченнями виступили інші жертви насильства з боку ієрарха, був позбавлений священницького сану.

Зараз 90-річний мирянин Теодор Маккеррік мешкає в ізоляції від зовнішнього світу на території чоловічого монастиря в глибокій провінції США, в Канзасі. Він так і не визнав себе винним у інкримінованих йому злочинах.

"Я не такий поганий, яким мене малюють", - сказав Маккеррік в 2019 році в єдиному за останній час інтерв'ю, додавши, що став жертвою не названих ним "ворогів".

Чому папа Іван Павло II все ж зважився підвищити Маккеріка і якою була роль у цьому Станіслава Дзівіша?

Журналісти TVN24 нагадують, що у 2000 році Іван Павло II мав серйозні проблеми зі здоров'ям і, ймовірно, не міг тримати під особистим контролем кадрову політику Ватикану, тож роль його особистого секретаря в ухваленні подібних рішень могла виявитися вирішальною.

Автори польського розслідування припускають, що причиною участі Дзівіша в долі Маккерріка була не тільки дружба між ними.

Журналісти поговорили з Джеймсом Грейном - чоловіком, який в 2018 році заявив, що протягом двох десятиліть, починаючи з 11-річного віку, був жертвою сексуального насильства з боку Маккерріка.

Грейн, який супроводжував Маккерріка під час однієї з його поїздок в Рим, в інтерв'ю TVN24 стверджує, що тоді американський ієрарх привіз до Ватикану конверти з великими сумами грошей - в тому числі нібито і для Дзівіша.

Дзівіш наполягає, що всі пожертви належним чином проходили через бухгалтерію Ватикану, а він особисто грошей не приймав.

"Ключова цеглина в стіні опору"

Найбільший резонанс на батьківщині Дзівіша викликали звинувачення в тому, що і на ватиканському посту, і після повернення до Польщі він покривав сексуальні злочини своїх земляків в сутанах.

Ще на початку 2000-х у Польщі розгорівся перший великий скандал, пов'язаний зі звинуваченнями служителів церкви в сексуальному насильстві.

Вони стосувалися архієпископа Познанського Юліуша Пеца, який нібито чіплявся до семінаристів і молодих священників. Листи, які прямували з цього приводу до Ватикану, залишалися без відповіді. Ситуація змінилася, тільки коли близька подруга Івана Павла II зі студентських часів, професорка Ванда Пултавська прилетіла до Рима і особисто передала в руки папі лист про те, що відбувається в Познані.

Лише після цього в місто прибули посланці Ватикану. Пец добровільно пішов у відставку в березні 2002 року.

Про роль Дзівіша в тому, що Ватикан роками не реагував на тривожні сигнали з Познані, розповів польський віцепрем'єр Ярослав Говін, який на початку 2000-х займався журналістикою.

"Я був одним з тих, хто призвів до відставки архієпископа Пеца. Тоді в нашій діяльності ми часто впиралися в стіну опору з боку церковних інституцій. Ключовою цеглиною в цій стіні був тодішній секретар святого Івана Павла II", - заявив Говін в ефірі радіо RMF FM.

Ще більше питань до Дзівіша викликала його поведінка в резонансній справі отця Яна Водняка, який протягом 40 років був священником в гірському селі Мєндзибродже Бяльське і, як стверджувало опубліковане у вересні минулого року розслідування видання Onet, протягом десятиліть чіплявся до місцевих дітей.

48-річний Януш Шимік стверджує, що в 1980-х Водняк сотні разів схиляв його, тоді ще підлітка, до статевих стосунків. Після низки безуспішних спроб домогтися справедливості, Шимік зустрівся з відомим в Польщі священником Тадеушем Ісаковичем-Залеським.

У квітні 2012 року той передав матеріали, які докладно описують історію Шиміка, особисто в руки Станіславу Дзівішу, який очолював тоді Краківську митрополію, до якої належала і парафія Водняка. Однак, стверджує Ісакович-Залеський, Дзівіш проігнорував донесення.

З посади настоятеля костьола в Мєндзиброджі Яна Водняка зняв новопризначений у цю єпархію єпископ лише в 2014 році. І тільки за кілька років парафіянам повідомили, що 70-річного священника покарала ватиканська Конгрегація доктрини віри і зараз він "відбуває передбачене канонічним вироком покарання в місці усамітнення".

У жовтні 2020 року Януш Шимік, який зараз бореться з онкологічним захворюванням, написав лист папі Франциску.

"Після 27 років боротьби за справедливість я втратив віру в те, що польські єпископи в змозі впоратися з проблемою сексуального насильства і що у них є воля і сміливість з нею розібратися ... Прошу вас, святий отче, скликати незалежну комісію і якомога швидше розібратися в моїй справі", - писав Шимік, додаючи, що хотів би показового покарання зокрема і для кардинала Станіслава Дзівіша.

Що говорить Дзівіш

Хоча розслідування TVN24 лише систематизувало звинувачення, які раніше вже висували Станіславу Дзівішу, ефект, який воно справило в Польщі, можна порівняти з вибухом інформаційної бомби.

Вже наступного дня після його виходу на екрани голова конференції єпископату польської церкви архієпископ Станіслав Гондецький заявив: "Сподіваюся, всі сумніви, про які йдеться у цьому розслідуванні, будуть з'ясовані відповідною комісією Апостольської столиці".

Кардинал Дзівіш негайно запевнив, що готовий співпрацювати з незалежною комісією, яка перевірить висунуті йому звинувачення.

У заяві, поширеній італійським інформагентством ANSA, він сказав: "Я ніколи, повторюю, ніколи не брав грошей за участь у папських богослужіннях. Я ніколи, підкреслюю, ніколи не отримував грошей за приховування дій або фактів, призначених найвищій увазі Святого отця. Ніколи і ще раз ніколи я не надавав перевагу негідним людям в обмін на пожертвування, які можна було б вписати в якусь збочену логіку бартеру".

А за кілька днів на сайті польської консервативної католицької організації Ordo iuris з'явився об'ємний аналіз звинувачень на адресу Дзівіша.

Його автор, професор Люблінського католицького університету Міхал Скважинський, писав, що під час підготовки своєї роботи він консультувався з самим Дзівішем і використовував документи з його особистого архіву. Тому, пишуть польські ЗМІ, цю працю можна вважати розгорнутою відповіддю самого Дзівіша на присвячене йому розслідування.

Аналіз Скважинського стверджує, що взаємодія з фігурами калібру Маккерріка або засновника "Легіонів Христа" Дегольядо належала до повноважень ватиканських конгрегацій, а аж ніяк не особистого секретаря папи. Фінансові внески від різних людей та організацій, звичайно, до Риму надходили, але всі вони належним чином реєструвалися державним секретаріатом Ватикану. Так що будь-які звинувачення Дзівіша в корупції, констатує документ, неспроможні.

Звіт Скважинського вперше визнає, що лист від Ісаковича-Залеського про священика-педофіла Яна Водняка все-таки знайшовся в архівах краківської курії: раніше Дзівіш неодноразово стверджував, що такого листа не пригадує.

Але, каже ієрарх, тоді, в 2012 році, він вирішив, що скарга стосується не Краківської єпархії, а Бєльсько-Живецької, тому відправив її тамтешньому єпископові. Тож, резюмує текст Скважинського, звинувачувати Дзівіша в тому, що він не дав хід справі про педофілію в Мєндзиброджі, не можна.

Зрештою, з'ясувалося, що у польських правоохоронців немає формальних претензій до Дзівіша.

У листопаді, після виходу на екрани розслідування TVN24, польський депутат Європарламенту Лукаш Когут повідомив краківську прокуратуру про можливе скоєння злочину кардиналом.

У січні 2021 року прокуратура відповіла: підстав для порушення справи немає, адже Дзівіш, згідно із законодавством, що діяло в 2006-2012 роках, не був зобов'язаний повідомляти в поліцію або прокуратуру про злочини такого роду.

Рука Америки

Мабуть, найцікавіша частина аналізу Скважинського - це пояснення причин та можливих наслідків "інформаційної атаки" на Станіслава Дзівіша.

Документ відкидає причетність Дзівіша до кар'єрного просування Теодора Маккерріка і висуває альтернативну версію: в "підвищенні" американського ієрарха ключову роль нібито зіграли спецслужби США.

"Американські спецслужби мали знати про гомосексуалізм Маккерріка, вони були зацікавлені в тому, щоб архієпископом Вашингтона став хтось, на кого вони могли б впливати і кого могли б шантажувати", - йдеться в звіті Скважинського.

Навіщо американським спецслужбам впливати і тим більше шантажувати католицьку церкву?

За версією, викладеною у звіті, який виправдовує Дзівіша, причиною всього є "ліберальний світогляд", який просувають Сполучені Штати Америки. Автори звіту повідомляють, що інші релігії нібито вже адаптували своє вчення під очікування лібералів.

Автор звіту запитує: що найбільше заважає католикам відмовитися від своїх твердих позицій щодо, наприклад, абортів, розлучень або гей-шлюбів? І тут же дає відповідь: це бездоганне теологічне обґрунтування цих проблем, дане папами-консерваторами Іваном Павлом II і Бенедиктом XVI - титанами, як він їх називає, видатними з інтелектуальної та наукової точок зору.

Сперечатися з їхніми напрацюваннями, продовжує автор, - заняття безперспективне. Тому ліберали в особі, треба розуміти, американських спецслужб і частини римської курії, вирішили зайти з іншого боку - дискредитувати особистості "титанів", переконавши громадськість, що Іван Павло II і Бенедикт XVI покривали педофілію.

"Звичайно, - йдеться у звіті, - з такої різкої тези починати не можна. Тому потрібно ставити питання, сіяти сумніви, вивчати оточення, навіть захищати: мовляв, винне оточення, а не Іван Павло II і Бенедикт XVI... А коли ярлик педофілії вдасться приклеїти спочатку до Івана Павла II, а потім і до Бенедикта XVI, їм можна буде оголосити damnatio memoriae".

Цей латинський термін означає "прокляття пам'яті". Так називалася давньоримська форма посмертного покарання державних злочинців, знищення всіх матеріальних свідчень їхнього існування: статуй, згадок в літописах, надгробних написів, а бувало, що й живих членів сім'ї.

З логіки автора звіту випливає, що, очорнивши найближчого помічника польського папи, певні вороги церкви зможуть потім дискредитувати особистість самого Івана Павла II, а потім і його теоретичну спадщину.

Слід враховувати, що сам Станіслав Дзівіш формально автором звіту не є, тому стверджувати, що він особисто підтримує описану в ньому теорію, не можна. Проте в своїх заявах для преси Дзівіш однозначно пов'язує звинувачення на свою адресу зі спробами недоброзичливців осквернити пам'ять про папу Івана Павла II.

Польська церква

Дискусія навколо особистості Станіслава Дзівіша розгорілася в один з найскладніших моментів для польської церкви в новітній час.

Опубліковані в грудні 2020 року дані соцдослідження показали, що 47% поляків оцінювали діяльність церкви погано, і тільки 41% - добре (це на 8 процентних пунктів менше, ніж за чотири місяці до цього). Відтоді церква дещо покращила свої позиції, але, за оцінками польських коментаторів, подібна ситуація спостерігалася в їхній країні вперше з 1993 року.

І справа тут не тільки в Дзівіші: зрештою, це далеко не перший за останній час скандал, пов'язаний зі звинуваченнями верхівки польської церкви в покриванні педофілії.

Церква налаштувала проти себе активну частину польського суспільства своїм ставленням до надактуальної для Польщі проблеми абортів.

У жовтні минулого року місцевий конституційний суд фактично заборонив проведення в країні операцій з переривання вагітності, а в січні цього року заборона остаточно набула чинності. Значна частина польського єпископату відкрито привітала це рішення, і це стало чинником, який роздратував десятки тисяч поляків, які дотепер регулярно висловлюють протест демонстраціями на вулицях польських міст і сіл.

Костьоли по всій країні стали обов'язковими пунктами, біля яких проходять марші протесту. У деяких містах активісти навіть вривалися до костьолів і влаштовували демонстрації прямо біля вівтарів.

Новий погляд на папу

Інша справа, що ще недавно десакралізація церкви в країні, яку часто називають найбільш католицькою в Європі, не зачіпала особистості Івана Павла II.

У Польщі, яку роздирають суспільні та політичні суперечності, фігура папи-поляка до останнього часу залишалася об'єднуючим чинником, предметом національної гордості.

Після смерті Івана Павла II в країні з'явилися сотні пам'ятників, шкіл і вулиць, які носять його ім'я. Ліберальні ЗМІ вже кілька років говорять, що його вшанування на батьківщині має всі риси повноцінного культу особи, який, за словами філософа з Ягеллонського університету Яна Хартмана, має багато спільного з єрессю.

"У цьому чималою мірою винен сам папа. Він [за життя] дозволяв ставити собі пам'ятники, іноді сам брав у цьому участь. А ми ж пам'ятаємо, що однією з причин Реформації було те, що папи ставили собі пам'ятники за життя", - сказав Хартман в інтерв'ю виданню NaTemat ще в 2012 році, коли над культом папи можна було просто добродушно посміюватися.

Сьогодні ситуація змінюється на очах.

Це поляки старшого покоління не могли поставити під сумнів велич і святість Івана Павла II, звеличували його роль в падінні комуністичної системи в Польщі, вішали на стіни своїх віталень його портрети і купували сервізи з його зображеннями.

Польська молодь - а саме молоді поляки найчастіше говорять про своє розчарування в церкві - ставиться до папи по-іншому. Його заслуги в боротьбі проти комунізму для них не мають особливої ​​цінності. Папа для них - це портрет на стіні в дитсадку і в школі, пам'ятник біля костьолу, предмет інтернет-мемів, зрештою.

А якщо церква, яку він очолював, винна у тяжких злочинах, то чому б не з'ясувати його особисту роль в подіях, навіть якщо для цього доведеться розвіяти міф про святого і великого папу?

Кардинал Дзівіш - один з ключових свідків життя Івана Павла II і популяризаторів його спадщини. Тому, кажуть польські коментатори, відсутність його предметної реакції на висунуті нині звинувачення легко пояснити.

"У Дзівіша є три можливості: не говорити нічого, сказати дуже багато і потягнути себе на дно, або сказати занадто багато і потягнути на дно Івана Павла II. Перша можливість для нього на цей момент найбезпечніша", - сказав в розслідуванні TVN24 професор-ватиканіст краківської Вищої європейської школи імені Юзефа Тішнера Аркадіуш Стемпін.

Поки що Станіслав Дзівіш і польська церква не дають відповідей на питання, які ставить їм суспільство. Суспільство реагує на це мовчання по-своєму - прямо на вулицях польських міст.

В кінці минулого року невідомі активісти в Варшаві і у Глівіцах "відредагували" вуличні покажчики з ім'ям папи, перетворивши проспект і вулицю Івана Павла II на проспект і вулицю його жертв. Далі це ж "перейменування" повторилося у десятку інших міст - щоправда, тільки в сервісі Google Maps.

Місцеві депутати в декількох польських містах підняли питання перейменування вулиць та площ Івана Павла II.

І, хоча польські єпископи в один голос вимагають захистити світлу пам'ять про папу, заклики до нової розмови про його фігуру все частіше лунають навіть у церковному середовищі.

"Я не стану підписувати лист на захист Івана Павла II і не буду боротися за назви вулиць. Що ж до пам'ятників, то їхній розсип мав погано скінчитися. Іванові Павлу II зараз не захист потрібний, а правда. Може, вона не буде тотожна міфові, але після неї папу вже не потрібно буде захищати", - написав у колонці для католицького тижневика Tygodnik powszechny відомий священник Адам Бонецький.

Тому, якщо Ватикан все-таки створить комісію у справі Дзівіша, її завданням - нехай і не очевидним - стане не тільки з'ясування правди про події у Ватикані протягом десятиліть, але і надання польській громаді можливості по-новому поглянути на себе. І, в перспективі, примирення або хоча б припинення активного протистояння між небайдужою частиною польського суспільства та церквою.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!