Леді Смерть з України, принцеса-шпигунка та інші безстрашні героїні воєн

An illustration of Cheng Benhua, a Chinese resistance fighter

Автор фото, Davies Surya, BBC

Героїзм на війні. Задумайтесь на хвилинку. Кого ви уявляєте - безстрашного чоловіка чи жінку?

Надто часто роль жінок під час військових конфліктів залишається непоміченою, тому з нагоди закінчення Другої світової війни ми хочемо розповісти про вісім жінок, чиї хоробість і досягнення вражають.

Presentational grey line 1

Чен Бенхуа. З посмішкою в обличчя смерті

Чен Бенхуа - героїня китайського народного спротиву. Коли 1937 року її рідний край захопила Японія, дівчина стала на боротьбу з загарбниками.

Її схопили та кинули до в'язниці. Там вона пережила групове зґвалтування, але це її не зламало.

Коли 24-річну Чен Бенхуа привели на страту, японський військовий кореспондент сфотографував її.

Знімок китайської партизанки за кілька хвилин до смерті став символом безстрашної непокори.

В останню мить свого життя дівчина посміхалася, і в цій усмішці немає ні страху, ні жалю. Вона схрестила руки на грудях і рішуче подивилася в обличчя смерті.

Відважну Чен Бенхуа дуже шанують в Китаї. На її малій батьківщині в Нанкіні героїні спорудили п'ятиметровий пам'ятник, який повторює фотопортрет партизанки.

Нанкін став місцем масових вбивств, скоєних японськими військовими під час тієї війни. Загалом японці знищили там 300 тисяч китайських чоловіків, жінок і дітей.

З мільйонів загиблих Чен Бенхуа - "найяскравіша особистість, яка справляє найбільше враження та найбільше заслуговує на повагу", - розповів 2013 року китайський історик і директор музею Фань Цзяньчуань в інтерв'ю китайській щоденній газеті "Женьмінь жибао".

Presentational grey line 1

Нур Інаят Хан. Принцеса-шпигунка

An illustration of Noor Inayat Khan

Автор фото, Davies Surya, BBC

Індійська принцеса та британська шпигунка Нур Інаят Хан була пра-пра-правнучкою Тіпу Султана, мусульманського правителя князівства Майсур в XVIII столітті.

Її батько був викладачем суфізму, а мати - американкою. Нур Інаят Хан народилася 1914 року в Москві, освіту отримала в Сорбонні в Парижі.

Дівчина вільно володіла англійською і французькою. Під час Другої світової війни британське Управління спеціальних операцій SOE вирішило скористатися цим фактом, і в 1942 році її закинули в окупований Париж, працювати радисткою опору.

Це було надзвичайно небезпечним завданням - рації були громіздкими, їх було складно ховати. Щоб нацисти її не викрили, доводилось постійно міняти локацію.

Згідно з архівами, вона була першою жінкою-радисткою, яку закинули в окуповану нацистами Європу. Під кодовим ім'ям Мадлен вона приєдналася до підпільної французької групи.

Зрештою Нур Інаят Хан схопило гестапо. У в'язниці дівчину катували, але ніякої інформації нацистам вона не видала. Вони знали її лише за кодовим ім'ям і навіть не знали, що вона індійка.

Нур Інаят Хан кілька разів намагалася втекти, але усі спроби були марними. Після кожної спроби умови ув'язнення і допити погіршувалися.

У вересні 1944 року її і ще трьох агенток SOE відправили у концтабір Дахау, де 13 вересня всіх їх розстріляли.

За мужність британський уряд посмертно нагородив її орденом Георгіївського хреста, а Франція - Військовим хрестом (Croix de Guerre). 2012 року на лондонській площі Гордон-Сквер в Блумсбері встановили її бюст.

"Нур Інаят Хан продовжує надихати і сьогодні - не лише своєю винятковою хоробрістю, але й принципами, які вона відстоювала, - розповіла BBC Шрабані Басу, автор книг "Шпигунка-принцеса" та "Життя Нур Інаят Хан". - Хоч вона була суфійкою і переконаною пацифісткою, у боротьбі проти фашизму вона принесла найбільшу жертву - віддала своє життя".

Presentational grey line 1

Людмила Павличенко. Леді Смерть

An illustration of Lyudmila Pavlichenko, a Soviet sniper

Автор фото, Davies Surya, BBC

Людмила Павличенко - одна з найуспішніших снайперів у світовій історії. На її рахунку - 309 вбитих німецьких солдатів і офіцерів у роки Другої світової війни.

Людмила народилася 1916 року у Білій Церкві під Києвом. Вчилась у цьому ж місті, а в її школі працює музей Людмили Павличенко.

Згодом навчалась на історичному факультеті Київського університету імені Тараса Шевченка. Певний час працювала на київському заводі "Арсенал".

Відразу після нападу гітлерівської Німеччини на Радянський Союз 1941 року пішла добровольцем на фронт.

Десятки її жертв самі були ворожими снайперами, які програли у грі в кішки-мишки жінці, чиї подвиги під час облоги Севастополя та Одеси принесли їй прізвисько "Леді Смерть".

Слава про талановиту дівчину-снайпера дійшла до гітлерівських військ. Нацистські снайпери намагалися заманити Павличенко у пастку, але не змогли її зловити.

Зрештою вона потрапила під мінометний обстріл і отримала поранення.

Слава Людмили поширювалася досить швидко. Тому після того, як дівчина одужала від поранення, радянська влада вирішила скористатися її популярністю, щоб отримати підтримку союзників.

У складі радянської делегації вона побувала у багатьох країнах світу, де брала участь у зустрічах з громадськістю, журналістами та політиками. Зокрема, зустрічалася з президентом США Франкліном Делано Рузвельтом.

Її нагородили званням Героя Радянського Союзу. Однак пізніше подвиг Людмили значною мірою замовчувався.

"Дивно, що жінка-снайпер виняткових здібностей не була належним чином вшанована після її смерті", - заявила ВВС Ірина Славінська, активістка руху за гендерну рівність. - Радянський виклад Другої світової війни був сконцентрований на образі хороброго солдата, чоловіка - просто подумайте про всі пам'ятники героям війни та Невідомому солдату. Жінки не були частиною цієї історії".

Presentational grey line 1

Ненсі Вейк. Біла миша

An illustration of Nancy Wake, an Australian spy during WW2

Автор фото, Davies Surya, BBC

Ненсі Вейк - особистість багато в чому непересічна: небезпечний боєць, відверта кокетка, випивака і запеклий ворог нацистів. Це все вона.

Ненсі народилася у Новій Зеландії, але виросла в Австралії. У 16 років втекла зі школи і влаштувалася журналісткою у Франції. Кажуть, щоб отримати цю роботу, вона збрехала, що вміє писати давньоєгипетською мовою.

Там же вона познайомилась з Анрі Фокко - заможним промисловцем, за якого згодом вийшла заміж. Подружжя насолоджувалось розкішним життям у Марселі, поки 1939 року туди не вторглися німці.

Коли нацисти захопили Францію, Вейк приєдналась до французького опору.

Вона організовувала втечі військовополонених союзників через Піренеї до нейтральної Іспанії.

Коли 1942 року її мережу здали німцям, Вейк втекла через Іспанію до Британії, де стала агентом Управління спеціальних операцій SOE.

Анрі Фокко залишився у Франції. Його схопили нацисти і після жорстоких катувань розстріляли.

За рік Ненсі Вейк повернулася до Франції - її скинули на парашуті.

Розвідниця брала участь у багатьох ризикованих операціях. У телевізійному інтерв'ю у 1990-х роках вона розповіла про те, як одного разу вбила німецького солдата голими руками (за допомогою прийомів бою, котрим її навчили в SOE).

Серед багатьох яскравих епізодів її роботи є і такий - їй довелося через втрату кодів радіозв'язку проїхати майже без зупинки 500 кілометрів на велосипеді через ворожу територію, щоб отримати заміну. Вона сказала, що зробила це лише за три дні.

Щоб добути необхідну інформацію, Ненсі відверто фліртувала з німцями та ходила з ними на побачення.

"Трохи пудри, пляшка з алкоголем, і я проходила крізь усі їхні пости, підморгуючи зі словами: "Хочеш мене обшукати?" Господи, яким же я була чортеням!" - розповідала вона потім журналістам австралійських видань.

За словами її біографа Пітера Фіцсаймонса, нацисти часто виходили на її слід, але кожного разу Вейк вислизала з рук ворогів.

За це вони прозвали її "Біла миша".

1985 року Ненсі Вейк написала автобіографічну книгу, яку так і назвала "Біла миша".

Безстрашна розвідниця отримала безліч нагород після війни і померла 7 серпня 2011 року у Лондоні. Їй було 98 років.

За заповітом Ненсі Вейк, її тіло кремували, а прах розвіяли на півдні Франції.

Presentational grey line 1

Джейн Віалль. Журналістка, шпигунка, політик

Джейн Віалль народилася у французькій колонії на території сучасної Республіки Конго, але ще в дитинстві переїхала у Париж. Коли почалася Друга світова війна, вона працювала журналісткою.

Віалль залишила Париж і стала секретним агентом французького опору на півдні країни, де діяв колабораціоністський режим Віші.

Вона збирала дані про пересування нацистських військ, які потім передавала союзникам.

У січні 1943 року її схопили і звинуватили у державній зраді.

Однак розвідниця так майстерно закодувала свої дані, що німці не змогли їх розшифрувати.

Віалль спочатку кинули у концентраційний табір, а потім - до жіночої в'язниці у Марселі. Звідти, як свідчать архіви, вона або втекла, або її звільнили.

Джейн Віалль вижила, пережила війну і стала політиком - 1947 року її обрали до сенату Франції.

Presentational grey line 1

Геді Ламарр. Найяскравіша бомба Голлівуду

Hollywood actress Hedy Lamarr

Автор фото, Getty Images

Геді Ламарр зробила блискучу акторську кар'єру, отримавши зірку на "Алеї слави". Фільми з її участю вважають класикою Голлівуду.

Не менш активним було і її особисте життя - акторка шість разів виходила заміж.

Гедвіга Єва Марія Кіслер народилася у Відні у заможній єврейській родині. Відвідувала театральну школу та рано почала зніматися у кіно.

Перший чоловік Геді, заможний власник збройових заводів, не схвалював її акторську кар'єру. Він хотів мати вдома зразкову господиню, яку можна показувати друзям і колегам, серед яких були і нацисти.

Однак така роль не влаштовувала саму Ламарр, і вона таємно втекла спочатку до Парижа, а потім до Лондона, де познайомилася з легендарним Луїсом Бартом Маєром - керівником та один із засновників голлівудської кіностудії Metro-Goldwyn-Mayer.

Він запропонував їй контракт у Голлівуді і називав "найкрасивішою жінкою у світі". На її рахунку понад З0 успішних кіноробіт.

Однак Геді Ламарр не обмежилась життям кінодіви, у роки Другої світової вона розробила систему дистанційного керування торпедами для союзних військ.

Хоч американський флот відмовився від її винаходу, але елементи її новаторських рішень нині активно використовують у сучасних технологіях Bluetooth і WiFi.

Presentational grey line 1

Мя Ї. Меч і отрута

Mya Yi photo portrait

Автор фото, Ludu collection

Боротьба Мі Ї почалася ще до того, як японці захопили М'янму під час Другої світової війни.

Вона була активним борцем за незалежність країни, виступаючи проти британської колоніальної влади.

У роки Другої світової дівчина приєдналася до сил опору і завжди носила з собою меч і пляшку з отрутою для самозахисту.

У 1944 році Мі Ї пішки пройшла через захоплену ворогами територію і гірські хребти і дісталась контрольованої Британією Індії, щоб продовжити боротьбу проти японців.

Збиті до крові ноги вона перемотувала смужками саронгу (традиційний одяг у М'янмі), але відмовлялась від допомоги чоловіків, які пропонували понести її.

В Індії вона допомагала складати агітки про те, як погано японці ставляться до населення М'янми.

Після народження першого сина вона з чоловіком планувала повернутися на батьківщину, але віддала своє місце в літаку іншому бійцю і повернулася до М'янми лише в жовтні 1945 року, після закінчення війни.

Але на цьому її боротьба не закінчилася. Мі Ї продовжувала відстоювати незалежність рідної країни.

Presentational grey line 1

Расуна Саїд. Левиця

rasuna

Автор фото, BBC/Davies Surya

Расуна Саїд - виняток у цьому списку героїнь, оскільки під час війни вона підтримувала гітлерівську коаліцію - блок країн "осі" - принаймні, номінально.

Вона була ключовою фігурою боротьби Індонезії за незалежність, а ворогом для неї були не стільки японці, скільки голландські колонізатори Індонезії.

Расуна долучилась до політичного життя у дуже молодому віці. На початку двадцятих років вона заснувала політичну партію - Індонезійську мусульманську асоціацію PERMI, що базувалась на релігійно-національних ідеях.

За словами одного з її біографів, вона була блискучим оратором, чиї промови справляли ефект блискавки. Жінка сміливо критикувала голландську колоніальну владу, за що отримала прізвисько "Левиця".

Голландці часто припиняли її виступи. А одного разу навіть заарештовували, кинувши до в'язниці на 14 місяців.

Коли 1942 року японці захопили архіпелаг, Расуна Саїд приєдналася до прояпонської організації, але використала це, щоб продовжити боротьбу за незалежність.

Коли японці зазнали поразки, для Індонезії боротьба не закінчилась. Голландці повернулися, щоб спробувати відновити свій вплив, спочатку за допомогою англійців. Це призвело до жорсткого чотирирічного конфлікту.

1949 року Нідерланди все-таки визнали суверенітет Індонезії. І Расуна відіграла в цьому не останню роль.

Жінку дуже шанують на батьківщині - її ім'я прикрашає одну з головних вулиць у столиці Джакарті.

Расуна Саїд - активна прихильниця гендерної рівності та освіти для жінок, одна з небагатьох індонезійських жінок, яким надали статус Національного героя.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!