Любов і краса в іракському таборі для біженців

Життя триває навіть у таборі для біженців. І якщо хтось тут вирішить одружитися, рідкісний шанс влаштувати справжнє свято упускати не можна.

В одному з таких таборів на півночі Іраку косметолог Розін Ахмед-Хуссейн - сама біженка, з сирійських курдів - рідко сидить без роботи.

"Більшість людей в таборі бідні, вони теж втекли з Сирії, як і я. Тому коли я чепурю наречену до весілля, то зазвичай виходжу із салону разом з нею і пританцьовую - так я за неї радію", - каже Розін Ахмед-Хуссейн.

Вкритий пилом табір для біженців, що розташований на північ від Мосула, - можливо, не те місце, де очікуєш натрапити на салон краси або прокат весільного вбрання. У променях південного сонця, що засліплює очі, тут у вітринах виблискують стразами білосніжні, ніби зі збитої піни, сукні для вінчання, а навколо розвішане вечірнє вбрання яскравих бірюзових і малинових кольорів.

Між тимчасовими помешканнями прокладені коричневі доріжки з гравію, від яких на вітрі постійно зднімається пил, а спекотне повітря у 47 градусів відчувається навіть через взуття.

У двох таборах, що розташовані по сусідству, проживає загалом 41 тисяча сирійських біженців. Багато пройшли через жахіття війни, проте це не заважає людям закохуватися. А закохані вчиняють те саме, що і скрізь, за будь-яких інших обставин - вони одружуються.

Салон Розін не єдиний в таборі, але найбільш стильний. Дрібні деталі - коралова раковина поруч зі стільцем такого самого кольору або справжні крісла з відкидною спинкою, - свідчать про те, що вона не новачок в цій справі. Сама господиня виглядає бездоганно, хоча і без макіяжу.

"Я цілий день роблю макіяж, це для мене робота", - каже вона.

Її п'ять доньок - віком від одного до семи років - часто одягнені в схоже вбрання.

"Мені подобається виглядати ошатно, я завжди так одягаюся", - зізнається Розін.

Розін та її родина втекли з Ель-Камишли, курдського міста на північному сході Сирії, у 2012 році, коли туди дійшла громадянська війна.

"У Сирії у мене було нормальне життя, я працювала косметологом, а потім, коли приїхала сюди, було дуже важко, важко пристосуватися до нових обставин", - розповідає вона.

Жінка розповідає, що хотіла додому і часто плакала, бо її донька хворіла.

"Я благала чоловіка поїхати назад, навіть попри те, що це було небезпечно, але він не погодився. Згодом я пристосувалася, і доньці стало краще".

Допомогло й те, що у неї з'явився свій бізнес. Спочатку чоловік Розін відкрив бакалійну крамницю, але вона не приносила достатньо грошей, і тоді жінка скористалася своїм шансом. Вона позичила трохи грошей у дядька - і перетворила крамницю на салон краси.

А коли зрозуміла, що є попит на весільні та святкові сукні, почала продавати і їх. Магазин працює вже п'ять років. Вона назвала його "Тулін" - на честь доньки.

Окрім постійних клієнтів, що приходять на стрижу, корекцію брів або просто поговорити, Розін обслуговує до 30 весіль на рік.

Багато з її клієнтів - курди, а за національним звичаєм, їхні весілля просто неймовірно розкішні.

Два зали в таборі, що підходять для святкування таких подій, можуть вмістити до 300-400 людей. За курдськими мірками, це настільки несерйозно, що всі в кімнаті підводяться з місць і навперебій пояснюють, яким має бути справжнє гуляння. Тисяча гостей - ще більш-менш, кажуть вони.

На курдському весіллі навіть гості мають виглядати вишукано - з підведеними очима, нанесеною товстим шаром блідою пудрою на обличчі, штучними кучерями до поперека або в хіджабі з дизайнерськими емблемами.

Через спеку і кількість макіяжу, який потрібно нанести, зазвичай Розін починає із зачіски нареченої, а завершує макіяжем, щоб фарба не потекла. Весілля, як правило, починається о сьомій або восьмій вечора, коли стає прохолодніше. Проте влітку температура все одно тримається вище 30 градусів.

На приготування нареченої потрібно близько двох з половиною годин, але є й інші охочі зробити укладку і професійний макіяж, а у Розін часом по два весілля на день.

На щастя, у неї є друзі. У Міжнародного медичного корпуса відкрита програма навчання перукарському мистецтву та макіяжу для тих, хто у минулому постраждав через гендерно-вмотивоване насильство, і Розін залучає їх, коли їй потрібні помічники.

"Роботи з підготовки до весілля дуже багато, - каже Розін. - Коли я прошу їх прийти і допомогти, вони дуже радіють - ми всі сестри й довіряємо один одному. Коли все вже зроблено, ми разом п'ємо чай або каву".

Більшість наречених, яких обслуговує Розін, дуже молоді.

"Зазвичай я не питаю, скільки їм років, але за обличчям видно, що в середньому 18-19. Я не завжди знаю, чому саме вони виходять заміж, але коли тобі 18 років, і ти живеш тут зі своїми батьками - що ще залишається робити?"

Весілля також означає велику вечірку, а це важливо для людей, яким доводиться звикати до важкого минулого і непростого життя в таборі для біженців, де по 20 людей на одну вбиральню, тимчасове житло і часті хвороби.

"Для кожної жінки це особливий день. Одягти гарну сукню, причепуритися. Лише один такий особливий день. Нікому від цього гірше не буде", - каже Розін.

Багато хто жадає піти під вінець і опинитися в центрі уваги на весь вечір. Але є й інша сторона медалі. На стіні салону намальована наречена з плюшевим ведмедиком в руках - нагадування про поширену, особливо в таборах для біженців, проблему, коли зовсім юних дівчаток видають заміж за дорослих чоловіків.

Розін годує свою родину. Її чоловік Ахмед часом знаходить підробіток, але робота не завжди є, тому іноді він сидить удома.

"Я єдина, хто приносить додому гроші, і у мого чоловіка з цим немає проблем. Зазвичай чоловіки тут цього не люблять - коли жінка за головну. Але він каже: "Якщо у нас є гроші, то все нормально".

Її бізнес переживав різні часи: не так давно у Розін народилися двійнята, і їй довелося закрити салон на кілька місяців, це зіграло на користь конкурентів. Але зараз все знову покращується.

"Є ще три салони, у яких багато клієнтів", - каже Розін.

Багато сімей живуть в цьому таборі не менше за саму Розін. Тут вже утворилися спільноти, сусіди перезнайомилися, люди почали закохуватися один в одного. Одруження - це фундамент на майбутнє, навіть якщо це майбутнє невизначене.

Якщо уважніше придивитися до весільних суконь, що виставлені в салоні у Розін, можна помітити, що їх подоли дещо забруднені тим самим кольором, що і доріжки табору з гравію.

Скільки жінок їх одягали і, намагаючись не зіпсувати зачіску і макіяж, йшли однією і тією ж дорогою в один і той самий зал і про себе міркували, а що ж буде далі?