Гостями Бі-Бі-Сі були професор УКМА Віра Агеєва та переможець конкурсу Книжка року Бі-Бі-Сі-2006 письменник Сергій Жадан. Учасником програми також був письменник Олександр Ірванець.

Результатом програми, яку вела Світлана Пиркало, став "довгий список" 16-ти книжок, 5 з яких стануть фіналістами конкурсу.

Подробиці читати тут

Слухайте аудіозапис програми тут:

частина 1

частина 2

Учасники програми порушили проблему браку інформації про нові книжки в Україні та пропагування українських книжок.

Дискусія почалася з пропозиції слухача з Дніпропетровська створити культурний вебпортал, на якому були б розміщені перші кільканадцять сторінок нових українських книжок і новини книжкового ринку.

Не можна так, щоб наявність української книжки у відділі зарубіжної літератури у великому українському місті залежала лише від волі директора книгарні. Має бути якась державна культурна політика. В. Агеєва

В.Агеєва: Це дуже велика проблема. Стара книгомережа була зруйнована, нової якось немає, треба знати місця, де можна знайти ту чи іншу книжку. І я непевна зараз, сидячи тут в почесній ролі експерта Книжки року Бі-Бі-Сі, що я не проґавила якогось шедевра. А звідки мені знати, що цей шедевр є? Тобто є проблема. До того ж, навіть Книжник-ревю (журнал, який хоч якось інформував нас про новинки) останнім часом не виходить. Отже, журналів мало і книжкових магазинів так само мало. Є щоправда журнал Київська Русь, який здається почав друкувати рецензії, але поки що, це також проблема, що про журнали, які виходять, ми знаємо так само мало.

С.Жадан: Це системна проблема. Я згоден з тим, що потрібно якомога більше інформації про українську літературу викидати в Інтернет, тому що в нас дійсно на весь Інтернет є з півдесятка сайтів, які дають якусь інформацію про літературу… Щодо ідеї давати анонси на сайті, то насправді це нічого не вирішує, тому що Інтернетом користується дуже невеликий сегмент потенційних покупців. Проблема в іншому – проблема в тому, що українські книгарні фактично займаються саботажем. Українські книги є – всюди у всіх містах. У Харкові можна пройти по всіх модних книгарнях – там у найбільш віддаленому місці є дві стопочки українських книжок.

У нас багато читачів, просто вони не знають про те, що є книга і про те, що вони читачі. Я впевнений, що, якщо буде змінено політику книгарень, то наклади книжок можна збільшувати вже сьогодні. С.Жадан

В.Агеєва: Ви знаєте, головний редактор видавництва «Факт» Леонід Фінкельштейн (математик за фахом) колись пробував такий спосіб – він міряв лінійкою у книгарні, скільки займають українські книжки і скільки інші. Виглядає так, що ті сантиметри, чи метри, які займали книжки Оксани Забужко були незрівнянно меншими, ніж ті метри, які займали у тій самій книгарні книжки Алєксандри Марініної. Але є ще кращий факт, тому що в Одесі в якийсь момент кілька книжок українських авторів, які там були, стояли в книгарні у відділі іноземної літератури. Так що, очевидно, це проблема не лише конкретної книгарні, як на мене, це проблема державної культурної політики, якої немає. І, очевидно, що повинні бути муніципальні книгарні. Не можна так, щоб наявність української книжки у відділі зарубіжної літератури у великому українському місті залежала лише від волі директора книгарні. Має бути якась державна культурна політика.

Бі-Бі-Сі: До речі, ми передавали в наших програмах про те, що під загрозою стоїть остання книгарня на Хрещатику, так що цілком можливо, що книжок стане ще менше, якщо нічого не зміниться.

Запитання слухача до В.Агеєвої: Як ви вважаєте, яким чином заохотити українську молодь більше читати?

В.Агеєва: Питання складне, але я думаю, що для початку треба не так заохотити, як дати інформацію про книжку і доступ до книжки. Тобто, мають бути журнали, видання, які популяризують, дають інформацію про книжки, які виходять і мають бути сайти, які дають цю інформацію. І врешті мають бути книгарні, і дуже бажано, щоб у цих книгарнях були більш-менш фахові книгопродавці, які могли б щось порадити.

Бі-Бі-Сі:... Навіть ті засоби інформації в Україні, які пишуть про книжки, не завжди будуть писати про ту саму амбітну прозу, яку ми з вами цього року полюбили. Хоча вже почали писати про детективи і непогані детективи з’явилися в Україні. Той самий Андрій Кокотюха, який цього року написав роман «Зоопарк» про шкільне життя у місті Ніжин, минулого року видав дуже цікавий роман «Повзе змія». Мені здається, що жанрова література в Україні вже на досить серйозному рівні.

С.Жадан: Ні, я категорично не згоден. Тому що увесь цей проект української масової літератури, він просто луснув і не реалізувався. В Україні більше читають не так звану масову літературу, а так звану літературу, умовно кажучи, немасову… Український книжковий ринок неструктурований, в ньому майже нічого немає. Він лише заповнюється. І ясна річ, що потрібно нарощувати м’язи… У нас багато читачів, просто вони не знають про те, що є книга і про те, що вони читачі. Я впевнений, що, якщо буде змінено політику книгарень, то наклади книжок можна збільшувати вже сьогодні.

В.Агеєва: Я хочу підтримати думку про те, що читачі у нас є. Я не думаю, що читачеві, який просто хоче почитати цікаву книжку в електричці, що йому аж так принципово важливо українською мовою ця книжка, російською чи якоюсь іншою, якщо він її знає. Йому важливо, щоб книжка була цікава - під настрій, під вимогу, так би мовити. З одного боку, справді немає так багато масової літератури, щоб її можна було читати. І можливо, навіть, не так немає масової літератури, як немає реклами, немає того механізму, який робить ту, чи іншу книжку набутком дуже широкого кола. А з іншого боку є такий феномен… Книжка (Оксани Забужко про Лесю Українку) Notre Dame d’Ukraine за кількістю проданих примірників - навряд чи цього року вийшов якийсь детектив, якого би продали більшу кількість екземплярів, ніж цю наукову монографію. Дивний феномен, його було б цікаво дослідити книгознавцям, чи психологам…

Слухачка з Харкова: Я ще можу додати, чому українську книжку не купують, бо вона коштує дорожче, ніж російські книжки. Наприклад, якщо російську книжку можна купити за 7 гривень, то українська коштує 18 гривень, а нова книжка Матіос біля 40-ка гривень, а Забужко коштує 60 гривень.

В.Агеєва: Ціна залежить від тиражу, але не в таких пропорціях, як назвала слухачка з Харкова.

С.Жадан: Це зовсім не так. Російська книжка подорожчала. Це не причина і проблема не в цьому. Проблема в тому, що Пелевін стоїть на вітрині, а Оксана Забужко стоїть в задніх рядах поруч з кухнею і підручниками, або географічними картами.