З Марією Матіос розмовляла Ольга Бетко.

Вона найяскравіша з тих прозаїків, які сказали нове слово, нове бачення, нові образи, нові теми, інтонації... Це не спекулятивні сьогоднішні тексти, а дійсно художні твори. Словом, це нова література. Павло Мовчан

Про конкурс «Коронація слова»

М.Матіос: Можливо це найчесніший конкурс в Україні, тому що члени жюрі знайомляться з рукописними текстами, поданими під псевдонімами.

Бі-Бі-Сі: Чи правда, що ви можете простежити свою родословну до 17-го сторіччя?

М.Матіос: Знаю свою родословну до 1790-го року… Є такі архіви, які непідвладні ніякому терору, це є пам'ять. Її неможливо анулювати, це передається як коштовна річ з покоління в покоління - це пам'ять моєї родини. Я маю якісь унікальні речі в своєму домашньому архіви, скажімо письмову заяву мого покійного дідуся, як він просив у тодішньої румунської влади дозволу одружитися на моїй бабусі, і організувати весілля з музикою і танцями. І коли тримаєш в руках документ пожовтілий, переховуваний десятки років, і ти розумієш, що звідти дихає не просто історія, а історія твоєї родини, ну тоді мені здається, що людина зовсім по-іншому починає на світ дивитися, коли вона знає чиїми слідами вона ступає в цьому житті. Мені це дуже допомагає і стимулює до певної поведінки, до певного світовідчуття, до певної трансляції якихось речей у цей світ.

Творчість – це до певної міри авантюра… Марія Матіос

М.Матіос: У мене така думка виникла – написати історію своєї родини. Знаєте, ці книжки, скажімо, та ж «Солодка Даруся», це фактично сімейна сага, воно викликає цікавість, суто людську. І я подумала, чому я повинна вигадувати (бо я фантазую в своїх книжках переважно), чому я не могла б розказати правдиві речі, якщо я знаю, що один з моїх прадідів загинув під час Першої світової війни в Сербії, інший мій прадід був тривалий час старостою (війтом, примарем) села. Його сільська громада майже чверть століття обирала своїм сільським головою, а цей мій прадід, він не знав грамоти, він розписувався хрестиком, але ті, хто переказує яким він був, кажуть, що він був найкращим адвокатом і філософом, і це підтверджено якимось історіями, які я хотіла б оприлюднити. Мені здається, що це цікаво не лише для нашої родини. Бо, якщо ми не пам’ятаємо і не знаємо себе, ми завжди починаємо все з першого покоління… Я думаю, що нас не дуже гарні часи чекають, якщо все у першому поколінні.

Проза "Солодка Даруся" - найулюбленіша книжка "Нація" "Життя коротке" "Фуршет від Марії Матіос" "Бульварний роман"

Бі-Бі-Сі: На початку ви багато років працювали на Буковині редактором заводської газети на Чернівецькому машинобудівному заводі?

М.Матіос: Це дуже велика школа життя, коли ти пізнаєш життя не з книжки… Я маю найкращі спогади про це гартування душі у робітничому саме колективі. Він буває грубуватий, але він дуже справедливий, дуже чутливий до правди, до пошуків справедливості. Я маю цю дуже гарну школу і не соромлюся казати, що я працювала на заводі.

Бі-Бі-Сі: Як вам вдалося пробитися у велику літературу?

М.Матіос: Я не знаю чи я пробивалася. Я просто писала. Я знаю, що якщо ти працюєш системно, якщо ти чесно транслюєш те, що тобі диктовано зверху (я не маю жодного сумніву, що творчі люди вони виконують чиюсь вищу волю)… я не думаю над такими речами пробивалася чи не пробивалася… У мене була тривала перерва у творчості, років десь шість. Потім я так бурхливо (книжку за книжкою) видала прозу і я вважаю, що я знайшла себе в прозі…

Про еротичний «Бульварний роман»

М.Матіос: Це було в той час, коли розгорівся касетний скандал… Це був мій спротив. А потім я знайшла підтвердження, що про ці речі можна писати смачно, не вульгарно, що про це можна говорити тими словами, коли можна при дітях читати цю книжку. Ви знаєте, це може навіть той місток, через який ми можемо повернутися до літератури серйозної, через якусь масову, але якісну літературу. Через детективи, хай буде… У кожній повноцінній літературі повинна бути оця полиця, заповнена різними книжками. Це має бути висока полиця, має бути середня якась – для відпочинку, на пляжі, після розлучення, під час поганого настрою, просто для розваги. І це ознака повноцінної літератури, коли є в ній всі жанри.

Збірки віршів "З трави і листя" "Вогонь живиці" "Сад нетерпіння" "Десять дек морозної води"

Про жанри

Слухач: чим ви пояснює те, що стрибаєте від одного жанру до іншого?

М.Матіос: Я своє творче амплуа дуже добре знаю. Це «Життя коротке», «Нація», «Даруся». Це – дорога, по якій йдеш і іншої дороги немає. Але натура людська така, що вона не може бути однаковою. Це спосіб релаксу, мої пошуки попередні і кидання в інші жанри. А хто сказав, що не можна написати смачної кулінарної книги? Це були дуже хитрі кулінарні рецепти, воно було з народознавчим відтінком, з тим моралізаторством, що було в мене і в інших книжках (про «Фуршет від Марії Матіос»). Книги «Солодка Даруся», «Нація», і новий роман, який я запропонувала «Коронації слова» - «Майже ніколи не є навпаки» - це і є ота головна дорога.

Про новий роман «Майже ніколи не є навпаки»

М.Матіос: Скажу лише, що це соціально-побутова та історична драма в трьох новелах. Це теж така сімейна сага, і на мою думку, цей текст не поступатиметься «Солодкій Дарусі», а можливо, в деяких аспектах він буде цікавіший у людинознавчому такому плані.

Як ви ставитеся до чоловіків?

М.Матіос: Чоловіки – безумовно у мене соратники. У мене в житті немає подруг, я товаришую з чоловіками, вони мені здаються надійними… Можливо це запитання прозвучало тому, що в моїх книжках немає яскравого харизматичного образу, але я думаю над цим, думаю, що в наступних книжках я дам такий образ – свого ідеалу чоловічого.

Бі-Бі-Сі: Звідки назва книги - "Солодка Даруся"?

М.Матіос: Я цього не можу пояснити. Дуже зворушливий біблійний образ Дарусі - він місткіший, і через те я книгу так назвала, хоча перший варіант цього твору був інший. Мені багато хто дорікає за ці речі, але я дуже вперта. Можливо, у цьому щось є.

Бі-Бі-Сі: "Ружа" вас пов'язує з одним з корифеїв українського кіно. Чи не так?

М.Матіос: Я думаю, що у цьому житті нічого не є випадковим. В сімдесятому році у нашому селі Ростоки на Буковині був філіал Голлівуду, як я кажу. В цьому селі знімався знаменитий фільм "Білий птах з чорною ознакою" Юрія Ільєнка і Івана Миколайчука, і родина Ільєнків квартирувала у моїх батьків. Я щоранку приносила їм склянку молока з медом і на стіл клала маленьку ружу, яка росла у нас в городі. І в одній з книжок Юрій Ільєнко цей епізод згадав. Він на зйомках попросив помічника режисера нарвати і принести руж, а той сказав, що вони у горах не ростуть. Тоді він запитав, а звідки ж ця дівчинка щоранку йому на стіл клала ружу? Я у своїх книжках пишу про події тих часів, що і у фільмі - якийсь підсвідомий поштовх був - нічого не буває випадковим. Мені було тоді десять років, але забути то неможливо, і воно рікошетить через роки.

Бі-Бі-Сі: Слухач зі Львова пише: Пані Марія, ви надзвичайно різножанрова письменниця, і окрім віршів, романів написали книгу про кулінарію і навіть політичний шарж "Містер і місіс Ю в країні укрів". Є у вас і глибокий твір "Нація". Яка на вашу думку головна проблема українського націєтворення на 15 році незалежності?

М.Матіос: Не наступайте на мозоль! Коли українські політики вирішили народну енергетику 2005 року перетворити на найкращий чоловічий одеколон, на гроші, це викликає такий спротив. І ця моя річ - книжка політичної сатири -це теж протест, незгода, це є батіг для нації, бо що може отямити раба, окрім батога? Це намір батожити тих, у кого залишилася ще здатність думати, що ми залишимо тим, хто йде за нами. Мені б не хотілося говорити про сьогоднішню політичну ситуацію, тому що рівень абсурду уже не має навіть апогею, він уже минув.

Бі-Бі-Сі: Слухач Олексій з Херсона: Ви завжди спілкувалися українською мовою? Як це зробити масово?

М.Матіос: Винятково українською. Я багато подорожую Україною, і жодного разу мені ще жодна людина не сказала щось недоброго, що я спілкуюся українською. Треба говорити без остраху.

Бі-Бі-Сі: Слухач З Краснограда пише, щоб ви не йшли у політику.

М.Матіос: Це мені не загрожує. Найкраща моя політика - це мої книжки.

Бі-Бі-Сі:Слухач Хименець з Івано-Франківська пише: Пані Маріє, ви отримали багато нагород та відзнак за свою творчу діяльність, що звичайно є дуже похвально, але мені цікаво дізнатись, чи відповідає ваше визнання вашим доходам? Іншими словами, чи прибуткова справа, якою ви займаєтесь?

М.Матіос: Українські письменники останні 15 років працюють за "спасибі", чесно вам скажу. Я одна з тих щасливих, хто за це отримує гроші, але не буду казати, чи це відповідає цивілізованй країні. Якби нам не заважали, ми нормально могли б конкурувати в тій самій Європі. Минулого року у мене вийшла книжка "Нація" у Польщі польською мовою і зараз - у Москві російською, і я була здивована, що вона зацікавила російського видавця.

Бі-Бі-Сі: Слухач Андрій з Дніпропетровська: Зараз молодь не читає книжки, це не є модним. Якби ви проводили інтернет-спілкування з молоддю, то це заохотило б їх читати.

М.Матіос: Я вас підтримую, я врахую вашу пропозицію.

Бі-Бі-Сі: Слухачка - Галина Смолій з Тисманиці: мені знайомий з Португалії дав прочитати вашу книжку. Де їх можна придбати?

М.Матіос: В Івано-Франківську - близько до вас - можна купити мої книжки.

Бі-Бі-Сі: Слухач Віталій Кошубський запитує, чи збираєтеся ви написати поетичний роман?

М.Матіос: Ні, я вже виросла з поезії. Мені затісно в поезії, і поки бог дає мені ці слова, я писатиму прозу. Якось серце не так б'ється, чи вік не той. З віком людина набуває досвіду, не тільки власного. Бо поезія - це власний досвід, а проза - це інше, це роздумування над досвідом інших.

Бі-Бі-Сі: Слухач в ефірі: Анатолій Сторожук з Полтавщини: у чому ви бачите сенс життя?

М.Матіос: Сенс життя - живіть чесно і живіть так, як ви чуєте, що
хочете жити, у згоді зі своїми думками і почуттями - це і є сенс життя.