Історик Олександр Лисенко: Гітлер і Сталін страшенно поспішали

Підписані 75 років тому Договір про ненапад між Німеччиною і СРСР та таємний протокол до нього більш відомі під назвою "пакт Молотова-Ріббентропа".

Багато істориків вважають, що саме цей документ став безпосередньою передумовою, якщо не причиною вибуху Другої світової війни.

Загальновідомо, що цим пактом гітлерівська Німеччина та сталінський Союз ділили між собою "сфери впливу" у східній Європі: за лічені тижні після його підписання радянські війська увійшли на терени східної Польщі – сьогоднішніх західних України та Білорусі. Саме "пакт Молотова-Ріббентропа" забезпечив пізніше приєднання до Радянського Союзу трьох балтійських держав.

З професором, доктором історичних наук, керівником відділу Другої світової війни Олександром Лисенком ВВС Україна говорила про закулісну частину підготовки цього пакту, обставини його підписання та подальшу долю документа.

СРСР вважався регіональною державою

ВВС Україна:

Олександр Лисенко: Ми традиційно уявляємо, що тодішня Європа в сенсі співвідношення сил була схожою на сучасну. Насправді в ній роль лідерів відігравали тільки Британія і Франція. Радянський Союз вважався регіональною державою, і ця роль Сталіна дуже не влаштовувала.

Франція і Британія, відіграючи провідну роль і в Лізі націй, намагалися вести щодо Німеччини політику "умиротворення". Вона призвела спочатку до аншлюсу Австрії у 1938 році, а потім і до "Мюнхенської змови". Ці поступки з боку Британії і Франції створили передумови для наростання експансіоністських планів і в Берліні, і в Москві.

ВВС Україна:

Олександр Лисенко: Українські території були розділені між кількома державами – Румунією, Чехословаччиною, Польщею, СРСР. Однак для українського народу ідея соборної суверенної держави існувала, вона не вмерла після визвольних змагань 20-х років.

Інша справа, що політикум і громадські інституції, які були носіями цієї ідеї у Радянській Україні, були знищені, а в інших країнах – діяли як радикальні сили. Наприклад, у Польщі послідовним носієм цієї ідеї була ОУН, яка протягом усієї війни і в повоєнні роки змагалася за об’єднання українських земель і створення незалежної соборної української держави.

І, звичайно, Україна була центром економічних і політичних інтересів як для Німеччини, так і для Радянського Союзу. Гітлер розумів, що без аграрного, сировинного потенціалу України він не зможе реалізувати свої плани в Європі і далі на Сході. Для Сталіна цілісна Україна безумовно була потенціалом, але в той же час здобуття її західних територій дозволяло йому відсунути кордон СРСР на захід.

Сталін торгував Україною

ВВС Україна:

Олександр Лисенко: Зазвичай дипломати ведуть переговори неквапливо, закріплюючи кожну позицію консультаціями, виторговуючи собі кращі умови. Але Гітлер і Сталін страшенно поспішали. Навіть у ніч проти 24 серпня, коли було підписано договір, Сталін постійно телефонував, не давав нікому спати і навіть зв’язувався з Гітлером телефоном і таємним дипломатичним листуванням, щоб узгодити деякі питання.

Більше того, розмови з цього приводу тривали навіть після укладення договору. У попередніх домовленостях Гітлер залишив у німецькій сфері впливу Литву, натомість Естонія і Латвія передавалися у сферу впливу СРСР.

Зате Сталіну було обіцяно територіальні придбання у Польщі навіть у більшому розмірі, ніж він сам очікував: до СРСР відходили Люблінське і Варшавське воєводства включно з частиною Варшави.

Однак остаточно сфери впливу між Радянським Союзом та Німеччиною були поділені 28 вересня 1939 року, коли вони уклали Договір про дружбу і кордони. Згідно з ним, Литва перейшла до СРСР, натомість Німеччина взяла під контроль території, що належали Польщі, включно з етнічно українськими Холмщиною, Підляшшям і Лемківщиною.

Тобто коли у Росії кажуть, що Сталін є "батьком" соборної України, то це не відповідає дійсності – він торгував нею, цинічно і прагматично. І після війни, до речі, коли була можливість за допомогою договорів з Польщею залишити ці території у складі України, він нічого для цього не зробив, хоча, наприклад, питання Закарпаття з Чехословаччиною вирішилося дуже просто.

ВВС Україна:

Олександр Лисенко: Насамперед, у дипломатичному і юридичному сенсі цього було достатньо для легітимності договору.

Крім того, персональна зустріч Гітлера і Сталіна могла б багатьох насторожити. Втримати це в таємниці було б складно. Тому і вирішили це зробити саме на такому рівні.

ВВС Україна:

Олександр Лисенко: Як це не дивно, ілюзії стосовно існування цього пакту мала лише Польща. І Британія, і США, і навіть прибалтійські держави знали про його існування, розуміли, про що йдеться. Приміром, у Литві не знали лише, до чиєї сфери їх віднесуть.

Тобто прибалти розуміли, що вони стали предметом торгу, але сподівалися, що належність до котроїсь зі сфер впливу ще не означатиме втрату незалежності.

Однак СРСР діяв послідовно, крок за кроком. Спочатку він уклав з балтійськими державами договори про дружбу і взаємну допомогу, на підставі яких забезпечив там свою військову присутність. Потім, коли у Москві зрозуміли, що у Прибалтиці не дуже раді такому стану справ, – 17 червня 1940 року ввели туди війська. За місяць – провели вибори, на яких були "підтримані" прорадянські сили. Далі – проголосили там радянську владу і, зрештою, організували звернення до Кремля: прийміть нас до СРСР.

Сталін би довго не чекав

ВВС Україна:

Олександр Лисенко: На мій погляд, для Німеччини цей договір мав радше тактичну мету, і саме тому вона так охоче йшла на поступки Союзу під час переговорів. Договір розв’язував їй руки у польському питанні, дозволяв вирішити свої завдання у західній Європі, а також наближав Гітлера до кордонів з Радянським Союзом.

Для Сталіна цей пакт мав стратегічне значення. По-перше, завдяки ньому кордони СРСР відсувалися на захід. По-друге, потенціал Союзу значно посилювався за рахунок морських баз у Прибалтиці, західних України і Білорусі, а також земель, відібраних внаслідок війни з Фінляндією.

Крім того, стаючи рівноправним партнером з Німеччиною, Сталін відчував себе повноцінним гравцем на світовій арені.

І нарешті Сталін був абсолютно впевнений, що за допомогою цього договору він відтягував початок війни з Німеччиною.

ВВС Україна:

Олександр Лисенко: Для мене це схоластична розмова. Кожна держава має воєнну доктрину, у якій є оборонний аспект і наступальний.

Намір вести війну на чужій території Сталін сформулював 5 травня 1941 року у виступі перед випускниками військових академій. Він говорив про наступальну війну дуже чітко: ми вестимемо її після акту агресії проти нас або у разі загрози такої агресії.

Справді, Сталін усвідомлював неминучість зіткнення з Гітлером, але сподівався, що зможе до цього підготуватись. Однак існує дуже цікавий аналітичний документ, датований 1940 роком. З нього випливає, що ситуація у Київському і Тираспольському укріплених районах – на найважливіших зі стратегічної точки зору напрямках – була катастрофічною. Вони були повністю непідготовленими до війни. Тому я не думаю, що Сталін готувався напасти у 1941 році першим.

Зрештою, якби потенціал СРСР дозволяв це зробити, то, думаю, Сталін би довго не чекав.

Існування пакту ставили під сумнів

ВВС Україна:

Олександр Лисенко: Так, до цього документа під час процесу кілька разів апелював Йоахім фон Ріббентроп. Головний обвинувач від СРСР Роман Руденко заперечував проти цього.

Але на таємних нарадах обвинувачі Нюрнберзького процесу зійшлися на тому, що СРСР не порушуватиме питань килимового бомбардування Німеччини, атомного бомбардування Хіросіми і Нагасакі та низки інших злочинів проти людяності, що їх вчинили союзники, в обмін на те, що ті не згадуватимуть про "пакт Молотова-Ріббентропа". Так творилося правосуддя переможців...

ВВС Україна:

Олександр Лисенко: Саме його існування протягом тривалого часу ставили під сумнів. У "війні документів", яку СРСР та США вели під час "холодної війни", фігурувало факсиміле, автентичність якого Союз не визнавав.

Це тривало до другої половини 80-х років, допоки з ініціативи балтійських республік з цього приводу не була розгорнута широка дискусія на міжнародному науковому і політичному рівнях.

Це питання спеціально розглядали на з’їзді народних депутатів у грудні 1989 року. Тоді пакт засудили, але офіційно не денонсували, не визнали таким, що втратив силу. Це питання відклали, а потім і Союз розвалився.

Тобто дискусія про "пакт Молотова-Ріббентропа" стала одним з детонаторів розвалу СРСР, і про це варто пам’ятати деяким політикам з наших країн-сусідів, які сьогодні діють подібно до диктаторів, які у 1939 році почали смертельне танго над прірвою.

Що ж до оригіналу того документу, то він зберігся. У 1992 році його під тиском громадськості "виявили" в архіві президента Росії. Зараз він зберігається у Москві, і лише російські неосталіністи сьогодні заперечують його автентичність та достовірність.

ВВС Україна

Олександр Лисенко: У Москві навіть у 90-ті роки відбувалися конференції, на яких російська сторона визнавала факт наявності пакту, але покладала відповідальність за розв’язання Другої світової війни на західні держави – точніше, на політику "умиротворення" Гітлера, які ті провадили.

Натомість британські та французькі історики говорять про "пакт Молотова-Ріббентропа" як про документ, який безумовно почав Другу світову війну, при цьому обходячи питання політики "умиротворення".

ВВС Україна:

Олександр Лисенко: Такі кола в цих країнах справді є. Однак з міжнародно-правової, юридичної точки зору "пакт Молотова-Ріббентропа" був таким, що ніколи не мав законної сили, з моменту підписання – його підписали лише дві держави, а жодна інша сторона, згадана у ньому, його не визнала.

Більше того, радянська сторона уже в 1941 році визнала Договір про ненапад між СРСР та Німеччиною недійсним через акт агресії з боку Німеччини.

Тому в дискусіях про повоєнний світовий устрій потрібно відштовхуватися не від "пакту Молотова-Ріббентропа", а від двосторонніх і багатосторонніх міжнародних угод, які оформили ялтинсько-потсдамські домовленості у вигляді нинішньої конфігурації кордонів.

Цей статус-кво визнається міжнародною спільнотою як остаточний та непорушний, він є однією з цінностей і гарантій безпеки в Європі та всьому світі.

Тому те, що сьогодні робить Російська Федерація, ламаючи Ялтинсько-Потсдамську систему, повертає нас до найгірших практик вирішення спірних питань.

Хоча жодних спірних питань з Росією у нас начебто і не було. Росія просто скористалася ситуацією. Так само, як СРСР свого часу у Прибалтиці, Росія підготувала подібні процеси в Україні. Однак вона готувала їх довше і ретельніше, а реалізувала – значно брутальніше, тому сьогодні ситуація і перейшла у суто військову фазу.

З Олександром Лисенком розмовляв Святослав Хоменко