Торгівля людьми в Непалі: продана в 14 років

"Мені минав 14-й, коли мене продали"

Як малювати комікси про новини

Журналіст-графік Ден Арчер використовує комікси, змальовуючи проблему торгівлі людьми. Нижче - його розповідь.

Проект, який я створив для <link type="page"><caption> BBC News Magazine</caption><url href="http://www.bbc.co.uk/ukrainian/multimedia/2013/04/130423_lakshmi_slavery.shtml" platform="highweb"/></link>, завдяки Всесвітній службі ВВС перекладено арабською, перською, українською, узбецькою, киргизькою, урду, а також непальською. Він розповідає про торгівлю людьми в Непалі.

Я не вперше звертаюся до цієї теми. У попередній розповіді "Окраїна" (Borderland), присвяченій торгівлі людьми у Східній Європі, я усвідомив, що комікси краще передають поневіряння жертв сучасної работоргівлі, ніж заяложені камери нічного бачення чи кадри з затертими обличчями, і водночас захищають особу оповідачів.

Як на мене, графічна журналістика дає людям можливість розповісти про їхні поневіряння в цілковитій безпеці, зберігши правдивість і не оминаючи незручних деталей.

Як журналіст, я намагався своїми малюнками якомога точніше передавати зміст оповіді. Тому я малюю безпосередньо з натури, намагаюся захопити деталі довкілля тощо. Фотографую пейзажі, але не людей, бо багато з них, побачивши фотоапарат, закриваються або напружуються, намагаються позувати.

Слова моїх співрозмовників передаються як прямі цитати - з аудіокасет або з моїх нотаток. Часом я роблю лінки із цитат на аудіо або записи в моєму щоденнику, щоби підкреслити, що всі висловлювання мають автентичні джерела.

Етап інтерв'ю і пошуку джерел - це трохи перебільшена версія роботи традиційного журналіста: занотовування цитат (які я згодом перевіряю з розшифровкою аудіо) і збір в одне ціле головних моментів розповіді в альбомі з малюнками.

Часто під час інтерв'ю люди відмовляються від фотографування, і я намагаюся швиденько зробити кілька штрихів до портрету співрозмовника, показати якісь характерні рухи чи манери, здатні візуально показати їхній характер.

Подекуди, коли я працюю над більш ілюстрованим репортажем (як ось цей, <link type="page"><caption> для видання Poynter</caption><url href="http://www.poynter.org/how-tos/newsgathering-storytelling/visual-voice/198095/using-illustrated-reportage-to-cover-human-trafficking-in-nepals-brick-kilns/" platform="highweb"/></link>), я малюю і пишу одночасно, записуючи цитати в мовні бульбашки по краях моїх рисунків.

Це швидша, живіша подача того, що відбувається, де мовні бульбашки накладені одна на одну, а малюнки поквапливі і розмиті, однак до певної міри, це пряміший візуальний переклад того, що я переживаю в цей момент.

Після цього я беру всі мої записи, нотатки, аудіо і замальовки - часто, фото місцевості чи рисунки будинків - і починаю вибудовувати розповідь у сторінки із закладками.

Тут я починаю сортувати їх - за розмірами і за змістом.

Якщо мова про цей проект, то моїм улюбленим малюнком у цілій серії є останній, головно через розрив між тим, що ми бачимо і що ми чуємо.

Батьки проводжають свою дитину до Катманду в надії на краще життя. Але як ми знаємо, сувора дійсність може бути цілковито відмінною від їхніх надій. Ось у цьому і полягає реальна потуга графічної журналістики.

Автор репортажу і графіки - Ден Арчер.

У 2010 році він підготував подібний проект про <link type="page"><caption> торгівлю людьми у Європі</caption><url href="http://www.graphicvoices.com/#/borderland-seven-stories-as-told-by-victims-of-human-trafficking" platform="highweb"/></link>, який містив розповідь української жертви работоргівлі.