Науковий блог: ​що і як читати з дітьми

Згадуючи батьківські збори в іспанській школі, пам’ятаю фразу, яка мене на той момент зачепила.

Перед літніми канікулами вчителька казала батькам трирічних дітей: можете відкласти музику, букви, назви тварин, кольори. Відкладіть що завгодно, але розказати хоча б одну історію в день – це ваш батьківський обов’язок. Цим ви допоможете і нам, і дітям.

Чому така установка саме на оповідання історій?

Маркетологи часто переконують нас, що картки із зображеннями різних предметів або так звані "словникові" книги, де тварина чи предмет зображені на однорідному тлі, є ефективнішими для навчання дітей раннього віку.

Та як показали результати дослідження, проведеного в університеті Ватерлоо, картки не мають жодних освітніх переваг порівняно з класичними ілюстрованими дитячими книжками.

Більше за те, науковці довели, що через ілюстровані історії дитина отримує більш загальні, контекстні знання. Так, дивлячись на картку, де буде зображена і підписана, наприклад, білка, дитина сприйматиме коментар про те, що "білка любить заривати горіхи" щодо саме цієї білки.

Слухаючи ж історію про білку, дитина узагальнює отриману інформацію, здобуваючи більш комплексне уявлення про світ.

Науковці з університету Айови кілька місяців тому також визначили, що комунікація під час читання є найбільш ефективною для розвитку мови у дітей, які ще не навчилися розмовляти, порівняно з іграми.

Дослідження поставило крапку у питанні, чи варто читати дітям, які ще не вміють говорити. У висновках дослідники радять батькам звертати увагу на будь-які звукові реакції дітей під час читання і відповідати на них. Книжка - це не просто донесення написаного тексту, а процес комунікації – наголошують дослідники.

Окремим пунктом фахівці з розвитку мови з університету Ватерлоо визначили, що батьки схильні до багатшої мови, коли "читають" дітям ілюстровані книжки без тексту – тобто інтерпретують на свій лад намальовану історію.

Такі книжки стали досить популярні останнім часом. "Читаючи" історії без слів, батьки не збіднюють навмисне мову, як це часто роблять автори дитячих книг, а говорять живіше.

Норвезькі дослідники провели лонгітюдне дослідження розвитку мови у дітей віком до шести років (логітюд - це коли за учасниками спостерігають кілька років чи більше). Науковці дійшли висновку, що так зване "читальне середовище" вдома надзвичайно важливе для розвитку мови дитини – її запасу слів, образності, здатності переказати словами свої відчуття і пережиті події.

Як наслідок, дитина, яка здатна донести до інших емоції і події свого життя, легше переживає конфлікти і менш імовірно потрапляє в гострі соціальні ситуації (адже може краще пояснити свою позицію).

Таким чином, story-telling - розповідання - це свого роду рятувальний круг, який ми можемо дати дитині.