Блог психолога: як подолати весняну депресію

Ось, нарешті, весна з усіма її принадами - теплом, квітучими деревами і довгими сонячними днями, тож усі, начебто, МАЮТЬ радіти і посміхатися.

Але багато хто саме в цю пору відчуває втому, поганий настрій і роздратування - інколи вже від того, що ПОВИНЕН тішитися разом з усіма.

Від порад "узяти себе в руки" стає ще нестерпніше. Як дати собі з цим раду?

Ми живемо, чи нами живуть?

Хто господар наших емоцій?

На це запитання майже всі відповідають, що, звісно ж, ми самі. Але скрізь тільки й чуєш: "Мене образили, не схотіли, не оцінили", "Мені зробили боляче". Як варіант застосовуються безособові конструкції: "Не щастить", "Валиться з рук", "Усе задовбало".

Тобто дорослі та незалежні люди несвідомо відіграють пасивну роль жертви, з якою хтось реальний або уявний робить щось погане. Заради справедливості додам, що з "позитивними" емоціями так само - багато людей упевнені, що їх також отримують ззовні. Та зараз про інше.

Попри очевидні недоліки, офірна роль у чомусь дуже зручна: самооцінка не страждає, адже в негараздах винен "хтось", ще й люди, які поруч, намагаються підбадьорити, поспівчувати, допомогти.

Від "жертви" як правило нічого не вимагають, бо що взяти з людини, якій і без того погано. Тож дехто, надмірно загравшись у нещасного, потім навіть вдало використовує ситуацію для отримання підвищеної уваги до себе та виправдання власної бездіяльності.

Та більшості людей все ж не подобається бути об'єктом.

Тож аби знову стати господарем власного емоційного стану, потрібно перш за все відстежити, чи не забагато ви у думках чи розмовах вживаєте отих пасивних конструкцій чи ображаєтеся на когось.

Якщо так - намагайтеся уникати їх, говорячи "від першої особи", адже ви нею і є у своєму житті: "Я не зміг", "Я відчув біль, спустошеність, байдужість", "Я образилася" тощо.

Здавалося б, дрібниця, та це допоможе скерувати думки у правильному напрямку, радять психологи-біхевіористи. Це ті, хто вважає, що поведінка є визначальною. Наприклад, вам весело, бо ви посміхаєтеся. Перевірте - це справді працює.

Побачити за деревами ліс

Наступний крок - припиніть оцінювати події як хороші чи погані, бо, на щастя, по-справжньому погані речі трапляються в житті дуже рідко. Решту ж цілком нейтральних "робить" приємними чи неприємними наша реакція на них.

Залежно ж від інтерпретації формується наше усвідомлення того, що відбувається. Простіше кажучи, більшість "проблем" ми надумуємо собі самі.

Щоб наочо показати, як ми це робимо, використовую простий "дослід": складаю із сірників на столі трикутник і запитую в людини, що вона бачить. Майже всі бачили саме трикутник, не зауважуючи, що це всього лише сірники.

Так і ми часто трактуємо щось незначне як неприємність. Потім за день із таких "дрібниць" складається поганий настрій, далі робиться хибний висновок, мовляв, "завжди мені не щастить", "почалася чорна смуга в житті". Такі собі пророцтва, котрі самосправджуються.

Або приписуємо людським вчинкам зовсім не притаманний їм сенс. Наприклад, чийсь невдалий жарт розцінюємо як намагання нас образити, сміх за спиною, лайку за вікном беремо на свій рахунок.

Насправді ж, якщо здається, що весь світ налаштувався проти нас, це може бути проекцією власного ставлення до світу. Отже - сигналом про втому, неврози, те, що зробили неправильний вибір чи займаємося не своєю справою. Тож, можливо, час переглянути щось засадниче чи просто виспатися.

А ще існує небезпідставне твердження, що все має щасливий кінець, якщо ж його немає, то це ще не є кінець. Навіть коли ви потрапили у складну ситуацію, не поспішайте зараховувати ту чи іншу подію до числа поганих, прийміть її поки що безоціночно. Це дозволить вам втримати емоційну рівновагу. А з часом, імовірно, знайдеться вдале рішення, і ви таким чином збережете спокій і нервові клітини.

Навчившись керувати власним емоційним станом, ми зможемо змінити ставлення до життя, відчути його "смак" повною мірою. І тоді ніхто не зможе нас ані образити, ані принизити, ані "задовбати". Бо все це ми або дозволяємо з собою робити, або ні, залежно від нашої інтерпретації цілком нейтральних проявів життя.

Постзимовий синдром

Але чому ми "депресуємо" саме навесні, коли все, навпаки, сприяє ейфорії?

Бо настання весни можна розцінювати як здійснення мрії, досягнення якоїсь мети. А пережиту зиму - як подолані труднощі. Недаремно ж до зими потрібно готуватися: запасатися теплими речами, їжею, дбати про домівку. Бо пора ця - і люта, і темна, і морозна, тож ми підсвідомо збираємося із силами, тримаємося.

До весни ж готуватися не треба, на неї чекають як на час, коли можна нарешті розслабитися. Ось і маємо, з одного боку, щось на кшталт посттравматичного синдрому, постстресу, коли найстрашніше позаду. З другого ж - синдром мрії, що здійснилася, така собі післяпологова депресія. Начебто треба радіти, а всі емоції "спалили" в процесі чекання.

Нове ж, навіть бажане і приємне, треба ще інтегрувати в свідомість, перемкнути резерви власної психіки з "оборонного" у режим одержання задоволення.

Тож якщо замість радості ви відчуваєте смуток чи бажання усамітнитися, піддайтеся цьому стану, дайте собі на відновлення стільки часу, скільки потрібно. Одного ранку ви прокинетеся і знову відчуєте - життя прекрасне!