Тревел-блог: дивовижне відкриття Мачу Пікчу

‎Мій інтерес до особистості американського дослідника Хайрама Бінґема з'явився саме тоді, ‎коли мені пощастило відвідати одне з сучасних семи чудес світу – стародавнє місто інків Мачу ‎Пікчу, яке знаходиться у Перу.

Перебуваючи там, розумієш, чому його ‎називають "містом на небесах". Знизу простягається долина річки Урубамби, а вгорі, на висоті ‎‎2 450 м над рівнем моря, тисячі туристів з усього світу щодня насолоджуються дивовижним ‎краєвидом і досліджують те, що довгий час перебувало в занепаді і було незвіданим.

Мене почало ‎цікавити все, що пов'язано з цим місцем. І так я дізналась про Хайрама Бінґема – чоловіка, який ‎здобув славу, відкривши це "загублене місто інків".‎

Свобода, що відкривається мандрівнику

Хайрам Бінґем народився в 1875 році в Гонолулу, у родині християнських місіонерів.

У ‎книзі "Загублене місто інків" (1948) він згадує про своє дитинство, а також про те, що саме батько ‎навчив його любити альпінізм: з чотирьох років водив сина на екскурсії, а потім вони разом лазили ‎в гори рідних околиць Гонолулу.

За його зізнанням, в постійних мандрах та ‎експедиціях він здобув ту свободу, якої завжди прагнув.

Бажання вирватися з-під опіки батьків, ‎прославитись, зробити щось таке, на що не наважувався ще ніхто. Напевне, саме цей авантюрний ‎дух є рушієм усіх великих звершень, що спрямовують дії людини в певне русло, змушуючи ‎шукати щось таке, заради чого варто було б ризикувати. ‎

‎Південна Америка приваблювала Бінґема з наступних причин. Перша – романтизація подорожей, ‎друга – те, що це була ще мало досліджена територія.

На американському континенті ‎інтерес до південної його частини виник значно пізніше, ніж в Європі. Ситуація почала змінюватися з ‎появою книжок бостонського адвоката Вільяма Прескотта про завоювання Мексики та Перу. ‎

Отримавши посаду в Гарвардській бібліотеці, Бінґем заснував колекцію ‎‎"South American Collections", яку сам і почав збирати. Через деякий час каталог налічував вже ‎‎250 тисяч найменувань.

У той час він зацікавився Сімоном Боліваром та його боротьбою за ‎визволення латиноамериканських народів. Спершу з'явилася ідея написати книгу про його ‎боротьбу за незалежність. Згодом Бінґем вирішив, що набагато цікавішим було б здійснити ‎подорож Латинською Америкою, повторюючи шлях самого Болівара. ‎

На пошуки золота - з увічливості

‎В 1906 році він здійснив першу експедицію, про яку написав у своїй першій книзі "Journal ‎of an Expedition Across Venezuela and Colombia".

Наступна його експедиція була більш амбіційною і мала на меті перетнути ‎весь континент з Буенос-Айреса до Ліми. Саме під час цієї подорожі молодий дослідник захопився ‎новою темою - історією інків.‎

‎Коли Хайрам Бінґем перебував на території Перу, місцеві жителі регіону Абанкай розповіли ‎йому, що десь є руїни міста Чоккекірау (Choqquequirau), вважається, що десь там приховані ‎великі скарби, які не вдалося знайти іспанцям. Тому варто виділити кошти на спеціальну ‎експедицію.

Все це було несподіванкою для самого Бінґема, який іронічно зазначає, що погодився, ‎перш за все, з ввічливості, щоб не образити господарів землі, на якій він знаходився.

Умови ‎експедиції були не дуже сприятливими, оскільки відбувалася вона в лютому, коли в цих місцях ‎дощить найбільше. ‎

Пізніше Бінґем зазначав, як сильно він завдячує тим перших шукачам золота, які ‎віднайшли ці руїни у важкодоступних місцях.

Чоккекірау була оборонною фортецею, яка захищала ‎долину Апурімак. Скарбів так і не знайшли, це дуже засмутило префекта міста Апурімак.

Деякі ‎дослідники стверджували, що це місце було останнім притулком правителя інків. Цю думку ‎заперечував один з найвідоміших перуанських істориків Карлос Ромеро, запевняючи, що король ‎інків переховувався значно далі, за засніженими горами, на території, яка ще ніким не досліджена. ‎

Хайрам Бінґем вирішив виправити ситуацію і знову зібрався в дорогу. ‎

"Цікаві" руїни

Наступна експедиція відбувалася влітку 1911 року. Під час цієї подорожі Бінґем вів щоденник, ‎проте найцікавіші факти про цей час можна знайти в мемуарах Альфреда "Портрет дослідника", ‎одного з дітей Бінгема.

Він пише, що члени експедиції дізналися від місцевого селянина, Мельчора ‎Артеага, що неподалік є цікаві руїни. Проте, ніхто не проявив особливого ентузіазму, щоб піти на ‎них подивитися.

Бінґем лукавив, коли писав, що того дня вперше почув про ці руїни, адже в ‎своєму щоденнику він написав за десять днів до того, що почув в сенаті від п'яного чиновника, що ‎неподалік від Урубамби є гора Уайна Пікчу, де знаходяться руїни, значно краще збережені за ‎Чоккекірау.

Бінґем пішов подивитися на них один. Він пробув там недовго, зняв мірки деяких ‎конструкцій і повернувся до товаришів, які відреагували на його розповідь про цю знахідку не ‎надто емоційно. Його колега Гаррі Фут сказав лише: "Як цікаво", - і продовжив ловити метеликів.

‎Наступного дня всі вирушили в дорогу так, ніби нічого й не сталося. ‎

Приховане природою

‎На той час Хайрам Бінґем більше переймався знахідкою людських кісток неподалік від Куско. ‎Він сподівався, що вони дуже давні і це спричинить фурор, але результати досліджень показали, що кістки відносно недавні.

Іншою нав'язливою думкою було підкорити гору ‎Коропуна і довести, що вона є найвищою точкою на континенті. Коли він на неї піднявся, ‎з'ясувалося, що це зовсім не так. Гора Аконкагуа лишається беззаперечним лідером. ‎

Згодом Бінґем повернувся до руїн Мачу Пікчу і на цей раз приділив їм значно більше уваги. Там ‎почалися розкопки.

В 1912 році про цю знахідку офіційно оголосили великим відкриттям. ‎

Головна суперечність полягала в тому, що ще раніше за Бінґема - 14 липня 1902 року - мешканець ‎міста Куско Агустін Лісаррага відвідав руїни Мачу Пікчу. Перуанська історик Маріана Мульд де ‎Піз стверджувала, що і сам Бінґем про це чудово знав. Вона посилається на вище згаданого сина ‎Бінгема.

Також додається, що на стіні храму Трьох вікон був надпис вугіллям "Лісаррага 14 липня ‎‎1902". Через декілька років він спробував повторити цю подорож до Мачу Пікчу, але був сезон ‎дощів. Коли чоловік намагався перейти річку Урубамба, сильна течія заволоділа ним. Тіла так і не ‎знайшли. У своїй працях Бінґем про це не згадує.‎

Хайрем Бінґем переконав National Geographic у доцільності фінансування наступних експедицій і ‎в квітні 1913 року вийшла його праця "In the Wonderland of Peru". Він став відомою особистістю, ‎продовжив досліджувати тему інків на серйозному рівні. Нові експедиції були більш масштабними. ‎

Бінґему вдалося заручитися підтримкою влади Перу, яка допомагала експедиції ‎робочою силою. Йшла потужна робота із очищення території Мачу Пікчу.

В книзі "Загублене місто ‎інків" Бінґем пише: "Ми не тільки зрізали дерева і кущі, але й здирали і спалювали всі рештки, ‎вичищали стародавні стіни від моху. Ми робили велике зусилля, щоб повернути те, що природа ‎приховувала від нас протягом століть, ми зробили усе можливе з нашої сторони, щоб відновити ‎красу улюбленого місця інків".

Магія Мачу Пікчу

У чому ж магія Мачу Пікчу? Це місце було загубленим протягом декількох століть, адже до ‎нього дуже важко було добиратися. Очевидно, для інків було важливим, щоб воно було ‎віддаленим, безпечним і близьким до Сонця.

Хайрем Бінґем дотримувався теорії, що для інків ‎воно мало сакральне значення. Це було місце священних храмів, зосередження жрецької ‎діяльності, науковою лабораторією (відомо, що інки досягли вершин у вивченні астрономії). На ‎терасах займалися землеробством. ‎

‎Іспанці так і не дізналися про існування такого міста. Тому існує багато версій щодо того, чому ‎інки покинули його. На думку Бінґема, однією з них є нестача вологи. В сухий період джерела ‎заледве могли забезпечувати кількість води, необхідну для великої кількості людей.

Цікаво, ‎що в місті дуже багато сходів - і немає жодних зайвих. Деякі сходи мають всього дві-три ‎сходинки, інші – сто п'ятдесят. Вони мали суто практичне значення, щоб полегшити пересування ‎містом.

Інкам було притаманне унікальне відчуття симетрії. Для Бінґема будівлі Мачу Пікчу є ‎найбільшим вираженням артистичного та архітектурного генія в усьому Перу.

Загадковим є храм ‎Трьох вікон, де вікна різних розмірів виглядають на долину і, за здогадками дослідників, мають вказувати точне місце сходження сонця.‎

Археологічні знахідки

На території національного парку Мачу Пікчу вільно розгулюють лами і альпаки, які не проти поласувати їжею ‎туристів та мило позують перед камерами.‎

Археологічні розкопки виявили багато поховальних печер. Ці знахідки мали велике значення для ‎вивчення життя інків. Вони містили велику кількість артефактів. В багатьох скелетах є сліди ‎трепанації черепу.

Цікавою знахідкою було поховання верховної жриці mama-cuna, яке ‎знаходилося в дуже гарному місці, неподалік від гори Мачу Пікчу. Разом з кістками там знайшли ‎особисті речі, кераміку, скелет собаки, схожої на коллі – породу, яку розводили інки. Також там ‎були тканини з лами, два глечики, зроблених у вигляді людських облич. Очевидно, ця жінка була ‎важливою фігурою в храмі Сонця. ‎

‎Інки дуже любили яскраві кольори, використовували пір'я птахів як аксесуари. Багато знайдених ‎археологами мумій були загорнуті в яскраві тканини.

По закінченню робіт майже весь ‎археологічний матеріал доставили в Єльський університет. Частина лишилася в Перу.

Під ‎час розкопок так і не знайшли багатьма омріяного золота, що й досі викликає багато ‎суперечок з приводу того, якою кількістю золота володіли правителі інків, куди воно згодом ‎поділося, якщо не було все вивезено в Старий Світ? ‎

У своїх "Щоденниках мотоцикліста" Ернесто Че Гевара писав, що для Хайрама Бінґема відкриття ‎Мачу Пікчу було "втіленням найзаповітніших мрій дорослої дитини".

З моменту відкриття Мачу ‎Пікчу минуло вже більше століття. За цей час з'явилася велика кількість праць, присвячених історії ‎інків.

Колись занедбане місце перетворилося на сучасний Вавилон, де чутно усі мови світу, ‎адже це місце стало візитною карткою Перу і приваблює туристів звідусюди.

У Мачу Пікчу є якась ‎магнетична сила, що змушує згадувати про нього та викликає бажання повернутися туди ще раз.‎