Кіноблог: сім фільмів Жака Ріветта і його Нової хвилі

29 січня 2016-го у 87 років пішов з життя кінорежисер Жак Ріветт – один із засновників Нової хвилі – напрямку в кінематографі Франції кінця 1950-х та 1960-х років.

Разом з молодими режисерами Жан-Люком Ґодаром, Франсуа Трюффо і Клодом Шабролем Жак Ріветт став однією з ключових фігур цієї мистецької течії і доклав багато зусиль для створення нового формату кіно, якому судилося стати революційним.

Взявши за приклад кінострічки "Золотої доби" Голлівуду та італійського неореалізму, митці Нової хвилі вважали, що у фільмах необхідно показувати правду та зображувати життя у Франції в 1950-1960-х таким, яким воно було насправді.

Для цього їм знадобилося піти проти існуючих усталених правил і почати експериментувати з формою та способом кінозйомки. Віднині фільм інтерпретувався як особистий досвід режисера, що відображає його світогляд та філософію буття.

Тут зібрані знакові фільми Жака Ріветта, який за своє життя створив понад тридцять фільмів і став легендою французького кіно.

1. "Париж належить нам", 1960

Одним зі своїх найголовніших завдань режисери Нової хвилі вважали показати, що фільми можна знімати інакше – йти всупереч академічним нормам, експериментувати з монтажем, запрошувати грати в фільмах невідомих акторів, знімати не у кіностудії, а на вулиці – з її природним плином життя, гамірними кав'ярнями, неочікуваними куточками паризьких парків і площ, звичайних квартир, де так хотілося поселити своїх персонажів.

"Париж належить нам" - перший повнометражний фільм Жака Ріветта, в якому режисер зображує французьку столицю кінця 1950-х. У його баченні місто оповите містицизмом, втомою, сірістю, меланхолійною буденністю.

У центрі сюжету – група молодих акторів, які репетирують п'єсу Шекспіра "Перикл". Головна героїня Анна (Бетті Шнайдер) разом зі своїми приятелями намагається розкрити таємні обставини смерті їхнього друга – іспанського політичного біженця Хуана.

Так вже в першому своєму фільмі Ріветт у своєрідній формі поєднує дві теми, які пліч-о-пліч пройдуть крізь усю його творчість – змова і театр: на межі абсурду й абстракціонізму, крізь призму власного бачення.

2. "Монахиня", 1966

Свобода у виборі сюжетів та історій, щоб не залежати від диктату великих кіностудій – невід'ємна риса творчості режисерів Нової хвилі.

Фільм "Монахиня" є вільною інтерпретацією відомого однойменного роману Дені Дідро.

Головна героїня Сюзанна Сімонен - молода дівчина з пристойної родини, яку батьки силоміць віддали в монастир. У фільмографії Анни Каріни, яка в той час була дружиною і музою Жана-Люка Ґодара, це була одна з найдраматичніших та найсильніших ролей.

В реалістичній манері Ріветт оповідає драму жінки, яка противиться замкненому церковному простору, шукає спосіб втекти від цього нікчемного й далекого від святої безгрішності місця. Психологізм персонажу Анни Каріни зображений настільки точно, що глядач їй вірить.

Попри те, що твір Дені Дідро мав яскраво виражений антиклерикальний характер, фільм Жака Ріветта лишає глядачеві простір для роздумів і власних інтерпретацій.

3. "Безумна любов", 1969

"Безумна любов" - фільм, в якому Жак Ріветт вперше проявив свою схильність до великого хронометражу, адже тривалість кінострічки - чотири з половиною години.

Режисер повертається до улюбленої теми – театру. Протягом декількох годин він зображує драму самодеструкції відносин театрального режисера Себастьяна (Жан-П'єр Кальфон) і його дівчини, актриси Клер (Бюлль Ожьє) на тлі безкінечних театральних репетицій "Андромахи". Ріветт продовжує майстерно експериментувати з нарративною формою.

Характерною рисою фільмів Нової хвилі став концепт "camera-stylo" (камери-ручки), тобто користуватися камерою так, як письменники використовують ручку для написання творів. Тобто режисер не повинен пояснювати глядачеві усе, кадри можуть змінюватися непослідовно, а персонажі - потрапляти в нове оточення без пояснення причини.

Потіснивши стереотипний хронометраж фільмів, Ріветт поставив на перше місце імпровізацію та психологізм.

4. "Out 1: Не торкайся мене", 1971

Для фільмографії Жака Ріветта фільм "Out 1: Не торкайся мене" - рекордсмен за хронометражем: дванадцять годин і сорок хвилин. Це один з найдовших фільмів в історії кінематографу.

Ріветт зробив те, на що не наважуються більшість режисерів – дав своїм акторам повну свободу імпровізації.

Взявши за основу "Історію тринадцяти" Оноре де Бальзака, режисер сконструював тринадцять не поєднаних між собою історій з яскравим переплетінням персонажів.

Одну з головних ролей в фільмі - роль юнака Коліна - виконав Жан П'єр Лео – актор, який на той час вже став символом Нової хвилі, зігравши в культових стрічках Франсуа Трюффо та Жан-Люка Ґодара.

В 1974 році вийшла скорочена версія фільму під назвою "Out 1: Spectre", тривалістю 185 хвилин.

5. "Селін і Жулі пливуть у човні: фантомні леді над Парижем", 1974

"Селін і Жулі пливуть у човні" - один з найвідоміших фільмів Жака Ріветта, в центрі якого дві жінки – рудоволоса Жулі (Домінік Лабур'є) і брюнетка Селін (Жульєт Берто).

У ньому, часом межуючи із театром абсурду та готичним романом, Ріветт робить імпліцитні відсилки до "Аліси в країні чудес" Льюїса Керролла, творів Генрі Джеймса та фільмів Луїса Буньюеля і Жана Кокто.

Головні героїні зустрічаються випадково, заводять близьку дружбу, по черзі приміряючи на себе життя одна одної, і магічним чином відкривають для себе таємничий маєток, де розгортається інший, химерний сюжет.

Фільм часто порівнюють із кінострічкою Девіда Лінча "Малхолланд Драйв", через присутню йому абстрактність, ірраціональність та зв'язок двох незвичайних героїнь.

На думку деяких критиків, кінострічка Жака Ріветта має яскраво виражений феміністичний характер. Це один з найбільш неординарних фільмів про жіночу дружбу.

6. "Любов на траві", 1984

"Любов на траві" - фільм, в якому Жак Ріветт вкотре спробував відобразити складний і неоднозначний зв'язок між театральністю і любов'ю.

Яскравий тандем актрис Джейн Біркін (в ролі Емілі) та Джеральдін Чаплін (в ролі Шарлотти) – це великий бонус кінострічки.

Цим фільмом Жак Ріветт іще раз довів, що театральність – невід'ємна частина кінематографу, який не терпить фальші, а межа між мистецтвом і реальністю насправді дуже крихка.

Цю кінострічку часто недооцінюють критики, і тим не менш, її включили до вибраної фільмографії Джейн Біркін для ретроспективи її фільмів, яка відбулася нещодавно в Лінкольн-центрі у Нью-Йорку.

7. "Чарівна бешкетниця", 1991

"Чарівна бешкетниця" - фільм Жака Ріветта, який в 1991 році отримав Гран-прі Каннського кінофестивалю, а також став одним з найвизначніших для кар'єри Еммануель Беар, яка зіграла в ньому головну роль.

Як і в деяких інших своїх роботах, Ріветт звернувся до літературних витоків історії, частково запозичивши сюжет з твору Оноре де Бальзака "Невідомий шедевр".

Протягом чотирьох годин фільму режисер зображує найрізноманітніші емоції та творчі переживання художника Едуарда Френхофера (Мішель Пікколі), який прагне перенести на своє полотно ледве вловиму жіночу красу, втілену в образі прекрасної Маріанни (Еммануель Беар).

Увесь фільм просякнутий надзвичайним естетизмом: це красива природа, великий дім на півдні Франції, де відбуваються події, деталізоване зображення процесу нанесення фарб на полотно, правдиві емоції акторів, які грають так, наче вони й справді жили і творили в тому домі, а камера Жака Ріветта була таким само зухвалим вуайєристом, як і ми, глядачі.

Жак Ріветт порівнював Нову хвилю з живописом імпресіоністів: як поява фарб у тюбиках дозволила художникам малювати просто неба і створювати щось нове й унікальне, так і технологічний прогрес дав змогу режисерам знімати на вулиці, даючи більше можливостей для самовираження.

Щоб зрозуміти наскільки він правий, потрібно дивитися фільми цієї доби. Ламаючи правила, режисери Нової хвилі створювали свої.